Брехню видають не очі: психологи пояснили, як розпізнати обман під час розмови

Чи можна визначити, що співрозмовник бреше, лише за його поведінкою? Багато хто вважає, що неправду видають нервозність, відведений погляд або невпевнені відповіді. Однак дослідження психологівсвідчать, що ці ознаки можуть вводити в оману. Натомість існують інші способи перевірити, наскільки правдивою є почута історія.

Про це повідомило видання Egészség Kalauz.

Здатність людей розпізнавати брехню виявилася значно гіршою, ніж можна було б припустити. За результатами масштабного аналізу, який об’єднав понад 200 досліджень, учасники правильно визначали неправдиві та правдиві висловлювання лише у 54% випадків. Це означає, що спроби викрити обман часто майже не відрізняються за результативністю від звичайного вгадування. Водночас певні особливості розмови можуть стати приводом уважніше поставитися до слів співрозмовника.

Чому не варто шукати брехню в очах

Відведений погляд часто сприймають як спробу щось приховати. Проте людина може уникати зорового контакту з багатьох причин, які не мають жодного стосунку до неправди.

Наприклад, їй може бути ніяково, вона може хвилюватися або просто не звикла довго дивитися іншим в очі. Значення мають також характер, культурні особливості та сама ситуація, в якій відбувається розмова.

До того ж люди, які навмисно вводять інших в оману, можуть поводитися зовсім інакше. Знаючи про поширений стереотип, вони іноді спеціально не відводять очей, щоб не викликати підозр.

Тому замість того, щоб оцінювати тривалість зорового контакту, варто звернути увагу на незвичні зміни в поведінці співрозмовника. Утім, навіть вони не дають підстав однозначно говорити про брехню.

Коли подробиці викликають більше запитань, ніж відповідей

Не завжди багатослівність означає бажання поділитися інформацією. Іноді людина починає докладно пояснювати навіть найпростіші речі, хоча запитання не потребує такої розгорнутої відповіді.

Скажімо, замість того, щоб коротко назвати причину запізнення, співрозмовник починає описувати дорожні затори, погодні умови та низку другорядних обставин.

У деяких випадках це може бути спробою надати своїм словам більшої переконливості. Проте люди, які приховують правду, не обов’язково вдаються до довгих пояснень. Дехто, навпаки, намагається повідомляти якомога менше, щоб уникнути можливих суперечностей.

Наукові спостереження свідчать, що в розповідях про вигадані події іноді бракує конкретних фактів, які можна перевірити. Водночас сама по собі стислість або багатослівність не дозволяє відрізнити правду від обману.

Насамперед слід оцінювати, чи стосується відповідь поставленого запитання та чи містить вона інформацію, яку можна підтвердити.

Чому важливо перевіряти не слова, а обставини

Значно більше про достовірність розповіді може сказати її зміст. Особливо якщо під час повторного обговорення однієї ситуації починають змінюватися важливі подробиці.

Наприклад, людина спочатку називає одне місце перебування, а згодом інше. Або ж по-різному описує, хто був присутній під час події та як саме все відбувалося.

Подібні розбіжності можуть викликати сумніви, однак не варто поспішати з висновками. Навіть справжні спогади не залишаються абсолютно незмінними.

З часом люди забувають окремі обставини, плутають другорядні подробиці або відтворюють події дещо інакше. Тому незначні відмінності між кількома переказами цілком можливі навіть тоді, коли співрозмовник говорить щиро.

Важливішим є інше: чи не суперечать одне одному основні факти та чи відповідають вони інформації, яка вже відома.

Чи може брехун довше обмірковувати відповідь

Іноді вигадування неправдивої історії потребує додаткових зусиль. Адже потрібно не лише сформулювати відповідь, а й подбати про те, щоб вона не суперечила попереднім словам.

Водночас людина може намагатися контролювати власну поведінку та спостерігати, як співрозмовник реагує на почуте. За таких обставин мовлення іноді стає менш упевненим, з’являються затримки перед відповідями або затинання.

Проте швидкість реакції не можна вважати показником правдивості. Якщо неправдива історія була підготовлена заздалегідь, людина може розповісти її без жодних вагань.

І навпаки, той, хто намагається чесно пригадати події минулого, цілком може потребувати більше часу для відповіді.

Отже, незвично довгі паузи варто оцінювати лише в контексті розмови, враховуючи звичну манеру спілкування людини.

Про що може свідчити зміна манери розмови

Ще одна особливість, на яку іноді звертають увагу дослідники, — зміни у формулюванні відповідей.

Під час звичайної розмови людина може вільно висловлювати думки, однак після переходу до певної теми раптом починає добирати слова значно обережніше.

Замість конкретних пояснень з’являються нечіткі висловлювання, короткі відповіді або спроби уникнути подальшого обговорення.

У наукових роботах, присвячених виявленню обману, справді описували певні відмінності між мовленням людей, які говорять правду, та тих, хто повідомляє неправдиву інформацію. Зокрема, йдеться про ступінь деталізації та використання формулювань, що передають невизначеність.

Проте ці особливості не є однаковими для всіх. Вони залежать від обставин, тому визначити брехню за конкретним словом або способом побудови речень неможливо.

Навіть бажання перевести розмову на іншу тему може пояснюватися не обманом, а страхом, соромом чи звичайним дискомфортом.

Чому спокійна людина також може брехати

Поширене уявлення про брехуна часто пов’язане з помітним хвилюванням. Вважається, що неправду можуть видати тремтячий голос, почервоніння обличчя, метушливі рухи або спітнілі долоні.

Насправді всі ці прояви можуть виникати через емоційне напруження, незалежно від того, чи говорить людина правду.

Наприклад, навіть цілком чесний співрозмовник може сильно нервувати, якщо відчуває недовіру до своїх слів або змушений відповідати на незручні запитання.

Водночас неправдиві твердження не завжди супроводжуються стресом. Деякі люди можуть обманювати, залишаючись зовні спокійними.

Саме тому психологи застерігають від спроб оцінювати правдивість винятково за рухами тіла або виразом обличчя. Дослідження не виявляють достатньо стійкого зв’язку між такими проявами та обманом.

Як перевірити сумнівну історію без звинувачень

Якщо в почутій розповіді є незрозумілі моменти, корисніше не робити негайних висновків, а попросити співрозмовника їх пояснити. Можна, наприклад, поцікавитися, що відбувалося спочатку, як розвивалися події або звідки людині відома конкретна подробиця.

Дослідники звертають увагу й на користь неочікуваних уточнень. За певних умов такі запитання можуть ускладнювати відтворення заздалегідь вигаданої версії подій.

Проте труднощі з відповіддю ще не доводять, що людина щось приховує. Вона може просто не пам’ятати потрібної інформації або не одразу зрозуміти запитання.

Тому головне завдання такого спілкування — отримати більше конкретних відомостей, а не змусити співрозмовника помилитися.

Чому власні підозри можуть заважати побачити правду

Іноді переконання, що нам брешуть, виникає ще до того, як з’являються реальні підстави для недовіри.

На сприйняття чужих слів впливають емоції, попередній досвід і ставлення до конкретної людини. Через це одна й та сама поведінка може здаватися підозрілою або цілком звичайною залежно від наших очікувань.

Зокрема, якщо співрозмовник уже викликає недовіру, його хвилювання чи нечіткі відповіді можуть сприйматися як підтвердження обману.

При цьому люди нерідко приділяють більше уваги тому, що відповідає їхнім припущенням, і не помічають обставин, які свідчать про протилежне.

Тож інтуїція може підказувати, що щось не так, але сама по собі не здатна підтвердити неправдивість почутого.

Які ознаки брехні найважливіші

Попри численні поради щодо викриття обману, психологічні дослідження не підтверджують існування універсального способу визначити брехуна за зовнішньою поведінкою.

Ні уникнення зорового контакту, ні нервозність, ні затримка перед відповіддю не можуть бути самостійним доказом неправди.

Натомість увагу варто зосереджувати на змісті повідомленого. Якщо ключові обставини розповіді постійно змінюються, конкретні твердження суперечать відомим фактам або співрозмовник не дає зрозумілих пояснень, це може бути приводом для подальшої перевірки.

Однак навіть такі невідповідності не означають автоматично, що людина свідомо обманює.

Найбільш обґрунтований спосіб оцінити правдивість розповіді — зіставити її з фактами, уточнити незрозумілі деталі та не покладатися лише на власні враження. Адже поведінка, яка здається підозрілою, далеко не завжди пов’язана з брехнею.