Бунт на Слобожанщині: як васищівські однодворці навели жах на наймогутнішого фаворита Петра I

У жовтому від часу документі з Центрального державного історичного архіву України в Києві (ЦДІАК, ф. 1791, оп. 1, спр. 114) прихована дивовижна історія 1717 року із землі Слобожанщини. Через цю подію оточення тогочасного царського соратника змушене було благати про захист місцеву приказну ізбу.

Як усе відбувалося та чим завершилася ця збройна сваволя — читайте в матеріалі MyKharkov.info.

Бунт проти «висококняжої світлості»: паніка в Чугуєві

У вересні 1717 року в Чугуївській приказній ізбі панував справжній переполох. До канцелярії надійшла благальна й водночас сповнена люті скарга від Семена Путусова — уповноваженого слуги найвпливовішої постаті тогочасної імперії, князя та генерал-фельдмаршала Олександра Меншикова.

Права рука Петра I, людина, перед якою тремтіли столиці та вельможі, зіштовхнулася з несподіваним і відверто зухвалим опором. І де? Не у палацових таємницях Санкт-Петербурга чи на полях європейських битв, а в тихому слобожанському селі Васищеве Чугуївського повіту.

40 дворів проти імперії: хто підняв зброю?

Винуватцями гучного скандалу стали місцеві однодворці — нащадки «боярських дітей», яких переселили до Васищевого для охорони південного порубіжжя. Проте загартовані лісостеповим кордоном люди вирішили захищати не лише рубежі, а й власний шматок землі — навіть якщо на нього зазіхнув сам Меншиков.

Васищівці з близько сорока дворів, згуртувавшись довкола рішучого ватажка Андрія Царегородцева, самовільно захопили угіддя князя та землі чугуївця Андрія Бутова. Проте звичайним межуванням чи суперечками розбишаки обмежуватися не збиралися — вони влаштували підданим Меншикова справжню війну.

Зі списами й палашами: від грабунків до кривавої розправи

Згідно з матеріалами архівного документа, бунтівники діяли з нечуваним нахабством і тактичним розмахом. Вони силою засівали княжі поля своїм озимим та яровим хлібом. Коли ж наставав час жнив, васищівці виходили в степ у повній бойовій готовності — зі зброєю в руках. Вони забирали увесь урожай (і свій, і княжий) та демонстративно перевозили його до власних гумен.

Паралельно вони систематично спустошували господарство Меншикова: викрадали коней, волів, корів та іншу худобу.

Коли ж місцеві отамани спробували силою захистити майно царського фаворита, це закінчилося кривавою розправою. Озброєна ватага Царегородцева жорстоко вбила васищівського отамана Петра Ольшанського та Семена Келебурду, а чугуївця Івана Бутова просто заколола списами.

Навіть після пролитої крові заколотники не схаменулися. Вони продовжували роз’їжджати довколишніми полями зі списами та палашами, тримаючи в страху всю округу, відбираючи останні запаси збіжжя й худобу та не даючи підданим Меншикова ступити на цю землю.

Спецзагін, обшуки та спроба замести сліди

Коли чутки про збройний заколот досягли столиці, звідти надійшов безпрецедентно жорсткий указ. Становому Науму Харитоновичу Бєляєву наказали негайно сформувати озброєний загін із залученням сторонніх свідків і вирушити до Васищевого.

Розпорядження було суворим: усе відібране збіжжя, засіяні поля, будинки, господарські споруди та худобу однодворців заарештувати й взяти під охорону.

Дізнавшись про наближення слідчої комісії, васищівці спробували гарячково замести сліди: почали масово вивозити загарбане майно та худобу до сусідніх сіл і терміново продавати.

Однак це не допомогло — Бєляєв мав чітку інструкцію, яка не залишала шансів на компроміс: розшукати вивезене в усіх навколишніх поселеннях, опечатати все наявне продовольство, а родинам Царегородцева та його спільників залишити лише найнеобхідніший мінімум хліба — аби жінки й діти не померли з голоду.

Цей дивовижний документ із київського архіву — яскравий доказ того, що на слобожанських землях ментальність порубіжжя виявилася сильнішою за абсолютизм.

Збройні поселенці не боялися гучного імені царського фаворита й були готові відстоювати свої права зі зброєю в руках, змушуючи навіть оточення князя розпачливо писати скарги місцевим чиновникам.