Сі Цзіньпін хоче грати у власну гру: Китай має причини зірвати саміт із Трампом і Путіним

Президент США Дональд Трамп і «фюрер» РФ Володимир Путін поставили лідера КитаюСі Цзіньпіна в незручне становище, висловивши зацікавленість у тристоронньому саміті. Зустріч може відбутися в середині листопада під час саміту Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва у місті Шеньчжен. Пекін не підтвердив свою готовність, але Москва і Вашингтон активно обговорюють таку можливість.

Про це йдеться у статті аналітичного журналу The Diplomat.

Автори матеріалу зауважують, що обережна позиція Сі Цзіньпіна може зіграти на користь Європи та України, адже дає шанс уникнути сценарію, за якого великі держави вирішуватимуть долю регіону без їхньої участі.

Ідею тристоронньої зустрічі запропонувала Москва, яка прагне домовленостей щодо України «за зразком Ялтинської конференції 1945-го», коли США, Велика Британія та СРСР обговорювали повоєнний устрій Європи.

Втім, навіть значно скромніший результат такого саміту став би для Кремля успіхом. Адже лише сама участь у переговорах на одному рівні зі США і КНР допомогла б Росії відновити міжнародний статус і послабити дипломатичну ізоляцію. Водночас зустріч потенційно могла б поглибити розбіжності між Америкою і Європою, а аткож дати Москві додаткову трибуну для просування наративу про нібито загрози з боку Заходу.

Економічна вигода для США

«Тристороння зустріч зіграла б на руку самовдоволенню Трампа як укладача угод та миротворця — і, цілком можливо, його прагненню до економічної вигоди», — йдеться у статті.

США нещодавно послабили санкції щодо експорту дизельного пального з РФ. За повідомленнями, перша партія обсягом 40 тисяч тонн уже прямує до Штатів. Крім того, Москва запропонувала збільшити постачання добрив на тлі дефіциту, спричиненого кризою на Близькому Сході.

Однак у Трампа можуть бути й ширші стратегічні мотиви для тристоронньої зустрічі з Путіним і Сі. Американський президент заявляв, що головною темою переговорів має стати ядерне роззброєння, а не Україна.

Сі уникає тристороннього саміту

Водночас проведення тристороннього саміту у Китаї могло б стати символічною перемогою для Сі Цзіньпіна. Він отримав би можливість постати перед світом як лідер, здатний зібрати за одним столом керівників двох найбільших ядерних держав. Втім, зустріч потенційно могла б поглибити розбіжності між США та Європою.

Втім, Пекін має вагомі причини уникати такого формату переговорів, бо виграє від окремих контактів із Вашингтоном і Москвою, а раніше наполягав, що до будь-якого мирного процесу мають бути залучені і Київ, і Москва. Саме тому саміт США-Китай-Росія, на якому обговорюватимуть майбутнє України без участі її представників, суперечив би цій позиції китайської влади.

Окрім того, тристоронній саміт може затьмарити основні заходи АТЕС, які Пекін прагне використати для демонстрації свого економічного лідерства та просування принципів відкритості, інновацій і співпраці. Також широко розрекламована зустріч лідерів трьох великих держав погано узгоджувалася б із постійними закликами Китаю до інклюзивної багатосторонньої співпраці. Особливо з огляду на те, що форум АТЕС покликаний сприяти економічному партнерству в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

«Успішна тристороння зустріч може зробити ризик виправданим. Але такий результат невизначений — не в останню чергу через непередбачуваність Трампа та Путіна», — йдеться у статті.

Зрештою, попри значні стратегічні мотиви для зустрічі, які мають Трамп і Путін, Сі має причини уникати її. Наполягання очільника Білого дому на тому, щоб головною темою переговорів стало скорочення ядерних арсеналів, створює для Китаю складну ситуацію. Адже його ядерка значно менша, ніж у США і РФ.

Китайська влада наполягає: перш ніж залучати КНР до таких переговорів, Вашингтон і Москва мають суттєво скоротити власні арсенали. Втім, наголошують у статті, відмова від цієї позиції загрожувала б тим, що Пекін буде змушений дотримуватися тих самих обмежень, що й дві ядерні наддержави, попри значну різницю в їхніх можливостях.

Відкинути ідею зустрічі Сі не може

«Водночас Сі Цзіньпін розуміє, що повністю відкидати ідею зустрічі не варто. За повідомленнями, китайські дипломати не виключають проведення тристоронніх переговорів. Якщо Пекіну не вдасться запобігти саміту, він може спробувати вплинути на його формат і порядок денний», — наголошує видання.

Замість офіційного саміту, присвяченого Україні чи ядерці, КНР могла б організувати менш формальну зустріч із нечітко визначеним порядком денним. Це дозволило б не створювати завищених очікувань у суспільства. Водночас Сі Цзіньпін навіть міг би позиціонувати себе не як учасника тристоронніх переговорів, а як господаря зустрічі Трампа і Путіна.

Такий дипломатичний маневр не захистив би Європу й Україну від обговорення їхнього майбутнього за зачиненими дверима. Проте європейські уряди могли б представити зустріч лише як обмін думками. Натомість офіційний саміт, присвячений Україні, створив би небезпечний прецедент: він міг би продемонструвати світові, що троє лідерів вважають себе вправі ухвалювати стратегічні рішення щодо Європи без участі самих європейців.

«До саміту АТЕС у листопаді ще багато чого може змінитися. Зокрема, обговорюється новий раунд переговорів між Києвом і Москвою за посередництва США в Абу-Дабі. Водночас позиція Трампа щодо України і президента Володимира Зеленського продовжує змінюватися», — йдеться у статті.

Однак, зауважують автори матеріалу, незалежно від того, у якому форматі відбудуться переговори в Шеньчжені, європейські уряди мають наполягати на участі України в будь-яких обговореннях її майбутнього.

«Окрім закликів до Вашингтона враховувати позицію Києва, Україна та європейські столиці можуть апелювати й до застережень самого Сі Цзіньпіна, адже тристоронній саміт несе ризики також для Китаю», — підсумували у статті.

Аналітики ISW припускають, що Кремль розробив новий план щодо України, тому наполягає на тристоронній зустрічі Володимира Путіна, Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна. Москва, ймовірно, прагне відновити образ Росії як впливового дипломатичного гравця та посилити альтернативні міжнародні об’єднання, які конкурують із організаціями під проводом Заходу.