Трихологія без правил

Уявіть клієнтку, яка помітила, що волосся почало рідшати. Вона гуглить «трихолог поруч» — і потрапляє в поле, де немає жодного орієнтира. Один фахівець відрекомендується трихологом. Інший — трихологом-реабілітологом. Третій — тритментологом, бо назва звучить науково. Кожен проведе огляд, кожен зробить якийсь висновок, а наприкінці консультації нерідко порекомендує конкретний бренд косметики — часто той, із яким сам і співпрацює.

Клієнтка виходить із відчуттям, що отримала експертну думку. Насправді вона може отримати маркетинговий контакт, замаскований під консультацію, — і не матиме способу перевірити, наскільки цей контакт компетентний.

Це не обов’язково шахрайство окремої людини. Це — структура, точніше, її відсутність.

Привід свіжий і показовий. Технічний регламент на косметичну продукцію діє з 3 серпня 2024 року, але в червні й липні 2026-го уряд ухвалив дві постанови зі змінами строків, і навіть фахові огляди розходяться в тому, які дати для чого діють. Питання ж, хто і на яких підставах радить клієнтові «лікувальний» догляд, лишається без відповіді.

Коли «лікують» ті, хто не має права

Повернімося до нашої клієнтки. Вона думає, що клопіт у волоссі, але випадіння — не завжди косметична проблема. Воно може бути симптомом захворювань щитоподібної залози, дефіциту заліза, автоімунних і шкірних хвороб, а деякі форми алопеції назавжди руйнують волосяні фолікули: що пізніше почали лікування, то менше шансів повернути волосся. Тому причину має встановлювати лікар — і саме тут клієнтка стає пацієнткою.

Для читача ризик цілком конкретний і діє в обидва боки. Уявімо людину, котрій у кабінеті догляду кажуть, що проблема «в шкірі голови», і вона місяцями купує догляд, а справжня причина — в дефіциті заліза чи захворюванні щитоподібної залози. Людина марнує час, який мала б витратити на лікування.

Другий сценарій дзеркальний: людина зі здоровою шкірою голови, не знаючи, який догляд потрібен саме її типу волосся, слухає «експертну» рекомендацію бренду, купує серію засобів і процедур — і доводить шкіру голови до стану, коли лікування справді потрібне. Це дві сторони однієї медалі, і саме на цьому перетині між доглядом і діагнозом працює ринок; для людини різниця між консультацією й продажем невидима.

Закон механізм має, але він спрацьовує пізно: стаття 138 Кримінального кодексу передбачає відповідальність за лікувальну діяльність без належної медичної освіти лише тоді, коли це спричинило тяжкі наслідки для пацієнта. Для ситуацій, коли тяжкої шкоди ще немає, окремого механізму, адресованого саме цьому ринку, я не знайшов.

Ринок без єдиної мови

В Україні немає органу, який визначав би, хто такий «трихолог». У чинній Номенклатурі лікарських спеціальностей є дерматовенерологія, а от спеціальності «трихологія» немає. Якщо держава не визначила, що це таке, вакуум заповнюють приватні визначення — і жодне з них формально не буде «неправильним».

У цей вакуум заходять громадські об’єднання: у відкритих реєстрах я знайшов вісім структур із «трихологічною» назвою чи діяльністю. Серед них є і вузькі науково-медичні товариства, і організації, які продають платні курси. Кожна має право навчати й видавати власні сертифікати, але сертифікат асоціації підтверджує лише відповідність її власним критеріям: він не є документом про лікарську спеціальність і не дає права на медичну практику.

Навіть назви плутають: у реєстрі є дві різні організації, створені в різні роки, чиї назви майже збігаються, при цьому сайт молодшої відкривається зверненням керівниці старшої.

Назв фахівців теж забагато. За моїми підрахунками, їх до двох сотень, і чимало з них — англомовні кальки. Ось кілька: трихолог-реабілітолог, тритментолог, трихокосметолог, психотрихолог, Hair Coach, Hair Intelligence Practitioner. Жодної з них немає в номенклатурі МОЗ.

Насправді за цими назвами стоять дві визнані сфери й зона без закону.

Перша — медицина: діагностувати й лікувати має право лише людина з медичною освітою в межах своєї кваліфікації; ліцензію отримує клініка або лікар-ФОП.

Друга — догляд: косметологи й перукарі щодня працюють зі здоровою шкірою голови та волоссям. Це легітимна професійна сфера, але лікування в ній немає: її межа — здорова шкіра. Це не принизливе означення: перукар чи косметолог робить свою справу добре, доки не береться діагностувати. (Косметолог із лікарською освітою працює в першій сфері, без неї — у другій.)

Усе, що не вписується ні в медицину, ні в догляд, — третя зона. Це не «рівень компетенції», а відсутність будь-якої компетенції, закріпленої законом. Hair Coach, психотрихолог чи тритментолог — назви, за якими не стоїть ані лікарська спеціальність, ані визнана професія догляду; часто це бренд однієї освітньої програми.

Краще побачити конструкцію допоможе метафора. Уявімо кілька спілок пасічників: кожна видає власний сертифікат «майстра-пасічника» без державного іспиту, має свої критерії й комерційних партнерів, і всі говорять про фальсифікат на ринку меду. Однак якщо вони роками знають, що ринок живе без правил, чому їхня головна продукція — власні сертифікати, а не спільні стандарти, які держава могла б визнати? Модель не буквальна: наукове товариство, наприклад, готує клінічні рекомендації. Тож питання до асоціацій: чи є серед їхніх публічних ініціатив пропозиції до МОЗ щодо єдиних стандартів і зовнішньої акредитації — і якщо є, то які?

Продукт як ще один шар туману

До плутанини з назвами фахівців додається друга — продуктова: те, що за законом є косметикою, на консультаціях і в рекламі нерідко подають як ліки. За Технічним регламентом (постанова КМУ №65) косметичний засіб проходить нотифікацію: виробник вносить інформацію про продукт до електронної системи. Це не сертифікація й не перевірка лікувальної ефективності. Проте строки її запровадження переносили кілька разів, і навіть фахові огляди розходяться в деталях. Однак для клієнта це другорядне. Головне інше: на банці може бути написано «косметика», а в кабінеті чи рекламі той самий засіб обіцяють як ліки.

У липні 2024 року МОЗ затвердило методичні рекомендації щодо «пограничних груп» продукції.

Межа між «косметичним ефектом» і «лікувальною дією» визначається не словом «косметика» на банці, а тим, як продукт подають. У США, за роз’ясненням FDA, заява про відновлення росту волосся робить засіб лікарським, навіть якщо його подають як косметику: для продажу потрібна схвалена заявка й докази.

У ЄС Регламент 655/2013 встановлює спільні критерії обґрунтування тверджень на косметиці. У вибірці Єврокомісії близько 10% перевірених тверджень не відповідали критеріям. У Великій Британії регулятор реклами ASA 2018 року визнав необґрунтованою заяву в рекламі шампуню про те, що кофеїн допомагає зменшити випадіння волосся: доказів виявилося недостатньо.

Тож коли фахівець каже: «Цей засіб вилікує випадіння», важливе запитання не лише про його кваліфікацію, а й про статус продукту.

Коли порада перестає бути порадою

Є й третя проблема — незалежність порад. Сама співпраця з брендом не є порушенням: лікар може бути амбасадором чи бренд-технологом, асоціація — мати партнерів. Проблема виникає, коли зв’язок не розкривається, а рекомендація подається як незалежна. «Купіть шампунь X» сприймається як реклама, а «Я трихолог, дослідила стан шкіри голови й рекомендую X» — як експертна порада, і довіра вмикається автоматично.

А якщо порада, яку клієнтка вважає експертною, насправді є рекламою?

Закон «Про рекламу» забороняє недобросовісну рекламу, що вводить в оману, зокрема через замовчування, і визначає приховану рекламу — інформацію про товар, поширену за винагороду й здатну ввести в оману щодо справжньої мети. Чи підпадає під це консультація — питання для юридичної оцінки, але логіка та сама.

 Медикам ст. 78-1 Основ законодавства про охорону здоров’я забороняє рекламувати лікарські засоби, медичні вироби й допоміжні засоби реабілітації; косметика там прямо не названа, тож це питання етики й розкриття інтересу. Етичний кодекс лікаря України забороняє приймати винагороди від виробників за призначення їхніх засобів. Американська медична асоціація формулює те саме: рекомендація не має залежати від інтересу того, хто її дає.

Тим часом українські реєстри й публічні профілі показують повторювану модель: професійна асоціація → платний курс і сертифікат → викладач із комерційною роллю в косметичному бренді → продукція цього бренду в навчальній програмі. Я обмежився випадками, де зв’язок прямо заявлений на сайті самої людини, організації чи бренду або зафіксований у реєстрі, й імен не наводжу: важливий механізм, а не конкретні люди.

Наприклад, навчання в одній асоціації коштує 15 000–31 500 грн і включає членство та сертифікат, а одна з викладачок на сайтах асоціації й виробника позначена бренд-технологинею цього виробника; у програмі її уроку є відео процедур із його продукцією.

Не всі структури такі, і жоден випадок сам по собі не є доказом оплати чи порушення закону: договорів і виплат у відкритому доступі немає. Однак коли експерт, викладач і представник бренду — одна людина, клієнт не бачить межі між освітою, експертизою та продажем.

Межа, яку має провести держава

Ідеальна модель — ті самі дві сфери, медицина й догляд, і чітка межа між ними, яку проводить держава, а не зацікавлені сторони. Підміна небезпечна в обидва боки. Фахівець без медичної освіти не має лікувати, але й вимога медичного діагнозу для будь-якої розмови про здорове волосся перетворює діагностику на комерційний шлюз до наступної платної процедури; лікар, який критикує псевдоекспертів і водночас просуває бренди, теж мусить відповісти за незалежність своєї поради.

Звідси три принципи.

Перший: санкція за вихід за межі компетенції діє в обидва боки й не має чекати тяжких наслідків — фахівець без медичної освіти, який береться лікувати, відповідає за незаконну лікувальну діяльність, а лікар, який перетворює статус на маркетинг, відповідає за порушення етики й правил реклами.

Другий: приватна асоціація може бути корисною, але не може сама себе призначати регулятором; її вага визначається зовнішньою акредитацією. Це пропозиція, а не готовий рецепт: хто саме мав би акредитувати такі реєстри в Україні — питання до МОЗ і професійної спільноти.

Третій: розкриття інтересу — стандарт за замовчуванням: хто рекомендує продукт, мусить сказати про зв’язок із виробником — амбасадорство, роль бренд-технолога, співвласність, спонсорство.

Що запитати перед консультацією

А поки держава не визначила межі, варто ставити прості запитання:

• Яка у вас базова освіта: медична, косметологічна чи програма приватної школи?
• Чи маєте ви право ставити медичний діагноз і призначати лікування?
• Чи маєте комерційний зв’язок із виробником засобу, який рекомендуєте: амбасадорство, роль бренд-технолога, співвласність?
• Хто, крім вас і вашої асоціації, може підтвердити вашу кваліфікацію — чи є зовнішня акредитація, яку я можу перевірити?
• До кого я можу звернутися зі скаргою, якщо консультація мені зашкодила?

Четверте запитання найнадійніше. Якщо відповідь — «моя асоціація», «мій диплом від колег» або «мій досвід», це не відповідь. Відповідь — лише та інстанція, яка не зацікавлена в успіху «трихолога».

Клієнтка з початку цього тексту могла б поставити ці п'ять запитань ще до того, як сіла в крісло. Проблема в тому, що ніхто їй не підказав: ставити їх узагалі можна.