Тайвань, союзи та страх: Фукідід в епоху суперництва США та Китаю

Две с половиной тысячи лет назад афиняне приплыли на маленький остров Мелос и поставили его жителям ультиматум. Либо вы присоединяетесь к нам, либо мы вас уничтожим. Мелосцы ответили, что это несправедливо. Афиняне сказали фразу, которую с тех пор цитируют все любители силовой политики: «Сильные делают то, что могут, а слабые терпят то, что должны».

На днях я разбирал большое интервью историка Эндрю Ново, автора книги «Восстанавливая Фукидида». И с каждой новой новостью из Вашингтона меня не отпускает ощущение, что мы смотрим этот диалог в прямом эфире.

Посмотрите на последние две недели.

Трамп называет Зеленского «поджигателем войны» и требует его замены. 19 октября он говорит: «Возможно, Зеленскому пора найти кого-то другого для переговоров». Маск 15 октября пишет в X: «Пора Зеленскому уйти». Это происходит на фоне сбоев Starlink, которые в Киеве назвали умышленными. Одновременно Вашингтон снимает ограничения на российский дизель. Пентагон задерживает ракеты, которые европейцы уже оплатили по программе PURL. Обмен разведданными урезан: Украина несколько раз не получала предупреждений о российских ударах. Зеленский говорит, что эти решения «трудно объяснить между друзьями», и что чувствует себя преданным.

Это и есть язык Мелоса. Справедливость не имеет значения, значение имеет только соотношение сил. Ваши интересы — это то, что мы разрешим вам считать вашими интересами.

Но вот что почти все забывают о Мелосе

Первое. Ново подчёркивает: «Сильные делают то, что могут» — это не слова Фукидида. Это слова высокомерных афинских вождей, и Фукидид показывает их нам как предупреждение. Кстати, Афины и Спарта в тот момент формально были в мире. Афиняне пришли на Мелос не потому, что так требовала война. Им хотелось показать всем, кто здесь хозяин.

Второе. Мелос афиняне действительно уничтожили: мужчин перебили, женщин и детей продали в рабство. Это судьба, которую сильный уготовил слабому, когда тот остался один. Для Украины это прямое предупреждение. Никакая моральная правота не заменит собственной силы и союзников.

Третье, и это главное. Сразу после рассказа о Мелосе у Фукидида начинается следующая глава: Сицилийская экспедиция. Опьянённые собственной безнаказанностью, Афины бросаются завоевывать Сицилию. Затею продавил Алкивиад, молодой, богатый и самовлюблённый политик, для которого государственная политика была продолжением личных амбиций. Ново описывает его логику так: мир, заключённый без моего участия, мне не нужен, и я хочу его сорвать. Ничего не напоминает?

Экспедиция закончилась катастрофой. Флот погиб, армия погибла, союзники начали разбегаться. Через десять лет Афинская империя пала. Ново называет Сиракузы «первым из четырёх гвоздей в гроб афинской демократии». Гордыня, за которой приходит немезида.

Почему это грозит не только Украине, но и Америке

Самая интересная мысль Ново о «ловушке Фукидида» звучит так. Спарта боялась не роста афинской мощи как такового. Она боялась, что эта мощь подорвёт доверие её союзников, прежде всего Коринфа, без флота которого Спарта была бессильна. Великие державы держатся на доверии союзников.

Теперь посмотрите на ситуацию глазами Токио, Сеула, Манилы и Тайбэя. Они видят, как Вашингтон обращается с союзником, который четвёртый год воюет с ядерной державой. Видят, как ракеты, за которые заплатили, держат на складах. Видят, как противнику снимают санкции, чтобы сбить цены на топливо перед выборами. Какой вывод они сделают? Ново прямо задаёт вопрос: подрывает ли происходящее доверие к обязательствам Америки перед Японией, Южной Кореей, Филиппинами и Тайванем? Афины тоже считали союзников ресурсом, а не партнёрами. Делосский союз превратился в империю, империя — в систему принуждения. Когда пришёл кризис, союзники ушли.

Есть и урок о том, что такое сила. Сила — это не только авианосцы. Это ещё идеи, нормы, репутация и доверие. Тот, кто разбрасывается доверием, тратит самый дорогой и самый невосполнимый ресурс.

Но Украина — не Мелос

Здесь аналогия ломается, и это хорошая новость. Ново напоминает мысль Гоббса, первого переводчика Фукидида на английский: самый слабый может убить самого сильного, если найдёт союз или хитрость. Слабость — не приговор. У Мелоса не было ни армии, ни союзников, ни технологий. У Украины есть одна из самых боеспособных армий Европы. Есть собственная оборонная промышленность, которая меняет само понятие войны. Есть Европа, которая сегодня готова передавать «Патриоты» и сидит за одним столом в Осло. Мелосцы могли только говорить о справедливости. Украина может действовать.

Что из этого следует

Для Вашингтона: каждый Мелос рано или поздно заканчивается Сицилией. Империи гибнут не тогда, когда слабы, а когда уверены, что им всё позволено.

Для Киева: в мире, где сильные снова делают что могут, право на справедливость надо подкреплять собственной силой и широкой коалицией. Нельзя ставить всё на одного покровителя, каким бы могущественным он ни был.

Фукидид писал свою историю как «достояние на все времена», потому что был уверен: человеческая природа не меняется, а значит, всё это повторится. Вопрос только в том, кто на этот раз прочитает следующую главу.

Дві з половиною тисячі років тому афіняни припливли на маленький острів Мелос і поставили його мешканцям ультиматум: або ви приєднуєтеся до нас, або ми вас знищимо. Мелосці відповіли, що це несправедливо. Афіняни сказали фразу, яку відтоді цитують усі прихильники силової політики: «Сильні роблять те, що можуть, а слабкі терплять те, що мусять».

Днями я розбирав велике інтерв'ю історика Ендрю Ново, автора книжки «Відновлюючи Фукідіда». І з кожною новою новиною з Вашингтона мене не полишає відчуття, що ми дивимося цей діалог у прямому ефірі.

Погляньте на останні два тижні.

Трамп називає Зеленського «паліям війни» і вимагає його заміни. 19 жовтня він каже: «Можливо, Зеленському час знайти когось іншого для переговорів». Маск 15 жовтня пише в X: «Час Зеленському піти». Це відбувається на тлі збоїв Starlink, які в Києві назвали навмисними. Водночас Вашингтон знімає обмеження на російський дизель. Пентагон затримує ракети, які європейці вже оплатили за програмою PURL. Обмін розвідданими урізано: Україна кілька разів не отримувала попереджень про російські удари. Зеленський каже, що ці рішення «важко пояснити між друзями» і що почувається зрадженим.

Це і є мова Мелосу. Справедливість не має значення, значення має лише співвідношення сил. Ваші інтереси — це те, що ми дозволимо вам вважати вашими інтересами.

Але ось що майже всі забувають про Мелос

Перше. Ново наголошує: «Сильні роблять те, що можуть» — це не слова Фукідіда. Це слова зарозумілих афінських вождів, і Фукідід показує їх нам як застереження. До речі, Афіни і Спарта в той момент формально перебували в мирі. Афіняни прийшли на Мелос не тому, що цього вимагала війна. Їм хотілося показати всім, хто тут господар.

Друге. Мелос афіняни справді знищили: чоловіків вирізали, жінок і дітей продали в рабство. Це доля, яку сильний уготував слабкому, коли той залишився сам. Для України це пряме застереження. Жодна моральна правота не замінить власної сили та союзників.

Третє, і це головне. Одразу після розповіді про Мелос у Фукідіда починається наступний розділ: Сицилійська експедиція. Сп'янілі від власної безкарності, Афіни кидаються завойовувати Сицилію. Затію проштовхнув Алківіад, молодий, багатий і самозакоханий політик, для якого державна політика була продовженням особистих амбіцій. Ново описує його логіку так: мир, укладений без моєї участі, мені не потрібен, і я хочу його зірвати. Нічого не нагадує?

Експедиція закінчилася катастрофою. Флот загинув, армія загинула, союзники почали розбігатися. За десять років Афінська імперія впала. Ново називає Сиракузи «першим із чотирьох цвяхів у труну афінської демократії». Гординя, за якою приходить немезида.

Чому це загрожує не лише Україні, а й Америці

Найцікавіша думка Ново про «пастку Фукідіда» звучить так. Спарта боялася не зростання афінської потуги як такого. Вона боялася, що ця потуга підірве довіру її союзників, передусім Коринфа, без флоту якого Спарта була безсилою. Великі держави тримаються на довірі союзників.

Тепер погляньте на ситуацію очима Токіо, Сеула, Маніли і Тайбея. Вони бачать, як Вашингтон поводиться із союзником, який четвертий рік воює з ядерною державою. Бачать, як ракети, за які заплатили, тримають на складах. Бачать, як супротивнику знімають санкції, щоб збити ціни на пальне перед виборами. Який висновок вони зроблять? Ново прямо ставить питання: чи підриває те, що відбувається, довіру до зобов'язань Америки перед Японією, Південною Кореєю, Філіппінами і Тайванем? Афіни теж вважали союзників ресурсом, а не партнерами. Делоський союз перетворився на імперію, імперія — на систему примусу. Коли прийшла криза, союзники пішли.

Є й урок про те, що таке сила. Сила — це не лише авіаносці. Це ще ідеї, норми, репутація і довіра. Той, хто розкидається довірою, витрачає найдорожчий і найважче відновлюваний ресурс.

Але Україна — не Мелос

Тут аналогія ламається, і це добра новина. Ново нагадує думку Гоббса, першого перекладача Фукідіда англійською: найслабший може вбити найсильнішого, якщо знайде союз чи хитрість. Слабкість — не вирок. У Мелосу не було ні армії, ні союзників, ні технологій. В України є одна з найбоєздатніших армій Європи. Є власна оборонна промисловість, яка змінює саме поняття війни. Є Європа, яка сьогодні готова передавати «Патріоти» і сидить за одним столом в Осло. Мелосці могли тільки говорити про справедливість. Україна може діяти.

Що з цього випливає

Для Вашингтона: кожен Мелос рано чи пізно закінчується Сицилією. Імперії гинуть не тоді, коли слабкі, а тоді, коли впевнені, що їм усе дозволено.

Для Києва: у світі, де сильні знову роблять що можуть, право на справедливість треба підкріплювати власною силою і широкою коаліцією. Не можна ставити все на одного покровителя, хоч яким могутнім він би був.

Фукідід писав свою історію як «надбання на всі часи», бо був певен: людська природа не змінюється, а отже, все це повториться. Питання лише в тому, хто цього разу прочитає наступний розділ.