Бобрів переселили до річок, що пересихають, але більшість утекла: що пішло не так

Учені зі США спробували відновити водність річок у посушливому штаті Юта за допомогою бобрів. Ці тварини будують греблі, які затримують воду, допомагають зберігати вологу в ґрунті та підтримують рослинність навіть під час посухи. Однак експеримент виявився складнішим, ніж очікували дослідники. Через 8 тижнів на місцях переселення залишилася лише приблизно чверть дорослих бобрів і менш ніж десята частина молодих.

Про це пише ukr.media.

Причина виявилася не лише в умовах довкілля. Бобри не поспішають облаштовувати греблі на незнайомих ділянках, а спочатку шукають відповідне місце для життя. Тому навіть переселення цілих сімей не гарантує, що тварини залишаться там надовго.

Як боброві греблі допомагають річкам переживати посуху

Бобри споруджують греблі не для порятунку екосистем, а для власної безпеки. Завдяки підвищенню рівня води вхід до їхньої нори або хатки залишається під водою, що ускладнює доступ хижаків. Крім того, у глибокій воді тваринам легше пересуватися та транспортувати гілки.

Проте наслідки їхньої діяльності виходять далеко за межі власного житла. Гребля сповільнює течію, вище за неї утворюється водойма, а вода просочується в ґрунт і потрапляє до прилеглих ділянок. Бобри також прокладають невеликі канали, якими вода надходить до місць, де вони харчуються.

Завдяки цьому рослинність уздовж річок може довше зберігати вологу навіть у спекотні місяці. Такі ділянки також здатні краще протистояти пожежам, адже вологі рослини горять гірше.

За наведеними в дослідженні даними, під час великих пожеж на заході США території вздовж річок із бобровими греблями постраждали приблизно втричі менше, ніж аналогічні ділянки без них.

Інший приклад стосується Канади. Порівняння двох періодів посухи в одній місцевості показало, що у 2002 році, коли там жили бобри, відкритої води було на 61% більше, ніж під час посухи 1950 року. При цьому в середині минулого століття опадів випало майже в півтора раза більше.

Отже, боброві греблі можуть допомагати зберігати воду навіть тоді, коли природного поповнення річок опадами недостатньо.

Навіщо вчені переселяли бобрів у Юту

Дослідження провели науковці Університету штату Юта спільно з американськими державними службами. Вони зосередилися на річках Прайс і Сан-Рафаель, які протікають серед скель і каньйонів на сході штату.

Клімат цієї місцевості посушливий: щороку випадає близько 21 сантиметра опадів, а влітку температура може підніматися до +37 °C. Через нестачу води річки міліють, що створює загрозу для місцевих видів риб.

Дослідники розраховували, що бобри допоможуть затримувати воду й підтримувати сприятливіші умови для річкових екосистем.

Для переселення обрали тварин із районів, де вони створювали проблеми людям: підтоплювали підвали або перекривали гілками водопропускні труби під дорогами.

Упродовж 2019–2020 років на нові ділянки перевезли 47 бобрів. Перед випуском тварини проходили кількаденний карантин, щоб запобігти поширенню хвороб. Їм також імплантували ідентифікаційні мікрочипи, а 35 особин додатково оснастили передавачами для відстеження переміщень.

Для порівняння дослідники спостерігали за 24 бобрами, які вже мешкали на цих річках.

Більшість переселенців випустили парами або сімейними групами. Учені сподівалися, що так тваринам буде легше адаптуватися. Однак уже за тиждень колишні сімейні групи розпалися: бобри почали самостійно шукати партнерів і відповідні місця для проживання.

Через вісім тижнів залишилася лише чверть дорослих бобрів

Результати спостережень виявилися невтішними для тих, хто розраховував на швидке створення нових бобрових поселень.

Через вісім тижнів на своїх ділянках залишалися близько 88% місцевих дорослих бобрів. Серед дорослих тварин, яких переселили, цей показник становив приблизно 26%. Із молодих переселенців на місці залишилося лише близько 9%.

Водночас зникнення з ділянки не завжди означало загибель тварини. Значна частина бобрів просто вирушила шукати інше місце.

Місцеві дорослі особини зазвичай далеко не відходили від своїх домівок — у середньому менш ніж на кілометр. Натомість переселенці долали значно більші відстані: у середньому близько 20 кілометрів, а один із бобрів проплив приблизно 100 кілометрів.

Переважно тварини рухалися вниз за течією, що полегшувало пересування. Однак на незнайомій території вони опинялися в уразливому становищі: без облаштованої нори чи хатки бобрам складніше ховатися від хижаків.

Переселені бобри поводяться як молоді тварини, що залишають батьків

Дослідники помітили цікаву закономірність: поведінка переселених бобрів нагадувала поведінку молодих особин, які залишають батьківську територію.

Зазвичай бобренята живуть із батьками близько двох років, після чого навесні вирушають на пошуки власної ділянки. Серед місцевих молодих бобрів, які перебували в такому віці, через вісім тижнів на своїх ділянках залишилося лише близько 15%.

Це співставно з показниками для переселених тварин.

Імовірно, на новому місці бобри спочатку шукають територію, яка відповідає їхнім потребам, і лише після цього облаштовують постійне житло. Якщо придатних ділянок багато, вони можуть продовжувати пошуки замість того, щоб оселитися неподалік від місця випуску.

Це пояснює, чому тварини не почали відразу будувати греблі. Спочатку їм потрібно знайти відповідне місце для життя, а вже потім вкладати сили в його облаштування.

Чи вдалося врятувати річки попри невдале переселення

Попри те, що більшість переселених бобрів залишила початкові ділянки, експеримент не можна вважати цілковитою невдачею.

Після переселення на річках стало більше ділянок із бобровими греблями. Проте дослідники не змогли точно встановити, хто саме їх спорудив — переселені тварини чи бобри, які жили там раніше.

За висновками авторів дослідження, переселення могло сприяти появі нових гребель. Однак для досягнення результату може знадобитися повторне випускання тварин, поки частина з них не знайде придатних місць і не залишиться там.

На річці Прайс учені також випробували інший підхід: спорудили 70 штучних гребель, використовуючи дерев’яні кілки та гілки верби. Конструкції укріплювали камінням і землею, щоб затримувати воду.

Однак бобри зайняли лише дві з них, а переселені тварини все одно не затримувалися надовго. До того ж частину природних гребель згодом пошкодили літні зливи.

В інших регіонах США подібні методи давали кращі результати. Наприклад, в Орегоні місцеві бобри швидко освоїли штучно створені водойми й почали будувати власні греблі.

У штаті Вашингтон дослідники облаштовували для тварин хатки, залишали поблизу початковий запас корму та випускали їх у місцях, де глибина води перевищувала метр. Завдяки такому підходу бобри прижилися у восьми з 13 місць уже протягом першого року.

Ці приклади свідчать, що успіх переселення залежить не лише від кількості тварин, а й від умов на новій території.

У Чехії бобри відновили заболочену територію без допомоги людей

Показовий приклад природного відновлення водойм за участю бобрів є і в Європі.

У чеському природоохоронному районі Брди військові свого часу проклали канаву, яка осушила луку поблизу річки Клавава. У 2018 році природоохоронці підготували проєкт відновлення водного режиму, однак його реалізація затягнулася через погодження земельних питань.

Тим часом за роботу взялися бобри. Упродовж 2021-2024 років вони побудували кілька гребель, спрямували частину води до старого русла, і лука знову стала вологою.

Після цього на території створилися сприятливіші умови для земноводних, зокрема жаб і ропух.

За оцінкою природоохоронної служби, завдяки роботі бобрів вдалося заощадити близько 30 мільйонів чеських крон — приблизно 1,2 мільйона євро. Саме стільки коштували б заплановані людиною роботи з відновлення території.

Ще один приклад стосується Англії, де бобрів винищили понад 400 років тому. У 2014 році диких тварин виявили на річці Оттер на південному заході країни. Згодом їхнє перебування офіційно дозволили.

У графстві Девон чотири боброві сім’ї утримують у своїх ставках понад 24 мільйони літрів води — приблизно об’єм десяти олімпійських басейнів. Під час сильних дощів греблі затримують частину води, завдяки чому піковий рівень води під час повеней у середньому знижується на 30%.

Скільки бобрів живе в Україні

На початку XX століття через полювання бобри в Україні опинилися на межі зникнення. Окремі популяції збереглися переважно на півночі країни, а в 1950-х роках тварин повторно завозили на Полісся.

За даними обліку мисливських угідь за 2019 рік, в Україні налічували близько 48,8 тисячі бобрів. Найбільше їх було на Житомирщині, Волині, Чернігівщині, Сумщині та Рівненщині. На півдні країни ці тварини трапляються значно рідше.

На Поліссі бобри часто споруджують греблі на малих річках та осушувальних каналах. Їхня діяльність може змінювати рух води, сприяти утворенню невеликих водойм і підтримувати вологість прилеглих територій.

Досвід американських дослідників показує, що самогопереселення бобрівнедостатньо, аби швидко відновити водність річок. Для успішного заселення тваринам потрібні відповідні умови, доступ до корму та місця, де вони зможуть облаштувати постійне житло. І лише після цього бобри можуть почати виконувати свою природну роль інженерів екосистем.