Доктрина Драпатого. Відмовитися від мікроменеджменту і перебудувати управління військами – Том Купер і Дональд Гілл

Не знайшов хвилини, щоб його запитати, тож не знаю, що думає Дональд Гілл, але так: я у захваті. Навіть не передати, наскільки. Особливо коли йдеться про певні речі, які мене особливо цікавлять, і це після років болю й страждань від самого лише спостереження за занепадом Збройних сил України під керівництвом генерала Сирського. Тож для мене це дуже особливий досвід – мовчки спостерігати за тим, що робить у Києві генерал Драпатий відтоді, як обійняв посаду Головнокомандувача Збройних сил України. Можете легко уявити мене десь у напівтемному кутку: сиджу, курю, переглядаю новини й усміхаюся…

Звісно, в будь-якій "офіційній оцінці/заяві" напишуть приблизно так: відтоді, як 22 липня 2026 року Драпатий змінив Сирського (в оригіналі автор помилково вказав 21 липня – iPress), він започаткував "серію інституційних, організаційних і тактичних змін, спрямованих на припинення мікроменеджменту попередника", а також розпочав перехід ЗСУ до децентралізованої моделі Auftragstaktik – "управління за завданням". І, звісно, "перетворює ЗСУ на НАТО". Але, як на мене, цей добродій пішов набагато далі. І це робить вашого улюбленого Саркастозавра дуже щасливим.

Щиро кажучи, Драпатий дуже мало що робить "спонтанно", "одразу" чи "негайно". Винятками стали лише такі кроки:

• Відразу після того, як обійняв посаду, 22 липня, Драпатий призначив генерал-майора Ігоря Скибюка начальником Генерального штабу (замість Андрія Гнатова, з яким Сирський поводився наче з малою дитиною). Головне завдання – продовжити реформу корпусної ланки та інтегрувати нову технологічну інфраструктуру.
• Другим кроком стало повне призупинення переведень особового складу до приватного ополчення Сирського, е-е… його іграшкових солдатиків… е-е… штурмових полків. Від 26 липня діє наказ, який зупиняє всі переведення особового складу до штурмових полків. Натомість перевагу в поповненні надали бригадам, що потерпають від нестачі людей.

У такий спосіб, відвернувши кілька неминучих катастроф і обмеживши вплив цілком непотрібних (принаймні для України; бо московські "тупоголові командири" їх дуже любили!) штурмових полків, наступну хвилю великих змін Драпатий розпочав "лише" після доволі тривалого аналізу.

І це не дивно: Драпатий не поспішав, бо поспіх був проблемою ЗСУ ще з 2014 року. Провал Сирського був наслідком мікроменеджменту: поспіх, контроль, централізація. Те, що Драпатий не квапиться й обмірковує рішення, – уже саме по собі реформа. І я не можу наголосити на цьому достатньо.

Його намір полягав і досі полягає не в тому, щоб зруйнувати ЗСУ чи перетворити їх на особисту вотчину, не в тому, щоб збирати лайки в соцмережах або приносити Зєлі фантастичні новини, а в тому, щоб реформувати й посилити військо. А це просто потребує часу: треба об’їхати й перевірити командні пункти, обговорити ситуацію з підлеглими командирами, вислухати їхні рекомендації, скласти перелік можливих рішень, з’ясувати, хто на своєму місці, а хто ні, ким їх можна замінити, а вже потім вирішити, що робити негайно, що – наступним кроком, а що – пізніше, коли складуться належні умови.

Саме тому "вже настав вересень", коли Драпатий… "взявся до справи". Насамперед він скасував застарілі бюрократичні накази Генштабу. Загалом їх було понад 30; справжньою перлиною серед них був укладений кілька десятиліть тому набір вимог до підготовки та фізичної форми разом із "жорстко регламентованими" формами звітності, які паралізували фронтову логістику.

Наступний крок був щонайменше не гіршим: 2 вересня Драпатий оприлюднив новий "Статут командира" ("Принципи лідерства Головнокомандувача Збройних Сил України та розвитку війська в умовах війни" – iPress). Це набір базових принципів управління, у якому на першому місці – о жах, яке блюзнірство! – збереження особового складу та ініціатива молодших офіцерів на місцях і скорочення циклу ухвалення рішень, а не жорстке дотримання адміністративних процедур.

Навіть озираючись назад, важко точно осягнути, через що довелося пройти за Сирського стільком українським командирам і мільйонам військовослужбовців та що вони, бодай потай, думали про це. "Перша хвиля" рішень Драпатого дає надію на кращі часи. Єдине питання, на яке ми не маємо відповіді, – чи зможе він розв’язати проблему посилення протиповітряної оборони.

Із кабінету – в бій

А далі… найкраща частина…

28 вересня Драпатий разом зі Скибюком розпочав повну ревізію Генштабу. "Націлившись" на ефективність офіцерського корпусу, вони організували спільну нараду структурних підрозділів і запустили кадровий аудит. Усе – за принципом: "якщо ми вимагаємо змін від військ, мусимо почати із себе".

Результат?

Керівникам департаментів встановили термін до 2 жовтня, щоб подати списки всіх генералів і офіцерів, які з 2022 року не мають практичного досвіду ведення бойових дій на місцях. Насамперед на рівні батальйонів, бригад, корпусів і угруповань військ. Схоже, найретельніше взялися за офіцерів, які всю війну "воювали" зі своїх столів у Києві.

Подробиці були… гм… пікантні, і я не приховуватиму: моя усмішка стала ще ширшою. Наприклад, Драпатий і Скибюк прибрали низку кабінетних офіцерів із нульовим – цифрою 0 – бойовим досвідом і замінили їх людьми, які такого досвіду мають вдосталь. Це майже само собою зрозуміло. А ось усунення фізично непридатних офіцерів за Сирського аж ніяк не вважалося очевидним рішенням. Формально їх, схоже, не звільняли: натомість планомірно переводили до батальйону резерву офіцерського складу – картоплю чистити й туалети мити, сподіваюся. Декого навіть перевели безпосередньо до бойових частин: щоб вони здобули те, чого їм досі бракувало, і довели, чого варті. Зрештою, старшим офіцерам, які вже мали право на пенсію, встановили жорсткі строки: або залишатися й брати на себе зобов’язання, або виходити у відставку.

Приклади? Серйозно, навіть не знаю, з чого почати… хіба що з того, чим усе закінчилося.

Генерала Володимира Карпенка звільнили з посади командувача Сил логістики, а на його місце призначили Юрія Погрібного, який одразу розпочав повну перебудову системи постачання.

Генерал-майора Олександра Нестеренка – без бойового досвіду, адміністративний командир, відірваний від реальності – усунули з посади заступника командувача Сухопутних військ і перевели до резерву.

Генерал-майора Андрія Маліновського, який, по суті, лише виконував накази Сирського й методично знекровлював свої артилерійські бригади, звільнили з посади командувача Ракетних військ і артилерії (неабияке досягнення – примудритися втратити таку посаду!) і перевели до резерву.

Генерал-майора Олексія Майстренка – "клона" Нестеренка з нульовим бойовим досвідом, який тримався завдяки інституційній інерції, усунули з посади командира 11-го корпусу.

Генерал-майора Олександра Бакуліна – приятеля Сирського й одного з мікроменеджерів "Скелі" – усунули з посади командира 19-го корпусу.

Скоротити до розумних розмірів

…а заразом і, гадаю, тому, що день у нього видався напрочуд вдалим, – Драпатий ще й добряче прорідив Управління міжнародного співробітництва ЗСУ. Чистка була настільки масштабною – 15 старших офіцерів звільнили одного дня й усіх перевели до резерву – що мимоволі виникало питання, що від цього управління взагалі залишилося. І тут мушу зізнатися: почувши про це, я справді засмутився – бо не міг побути "мухою на стіні" в тій кімнаті.

Чому?

О, усе просто. Бо саме ці люди постійно скаржилися: "Ой, у ЗСУ ми не можемо зробити ні того, ні цього".

Тепер їм уже не треба. А інші – можуть.

Для чого потрібні звання

До речі, щоб не було сумнівів: так, щоб замінити цілі армії некомпетентних приятелів Сирського, серед яких були й генерали, Драпатому та Скибюку довелося натомість призначити чимало полковників і навіть майорів. Для всіх західних Experten це звучатиме "дивно", навіть "незручно" – так само, як коли щось подібне відбулося, наприклад, у ВПС Ірану 1984 року… але не відволікатимусь. Факт у тому, що в таких ситуаціях звання не має значення. Значення мають доведена результативність і дієвість у командуванні й управлінні.

Власне, тільки вони й мають значення.

Крім того, ця чистка відкрила шлях для повернення шанованих бойових командирів, яких Сирський і компанія відсунули на узбіччя. Дивіться: Сергій Собко – тепер виконує обов'язки заступника головнокомандувача ЗСУ, а Еміль Ішкулов – новий командир 11-го корпусу.

Чому Сирський їх відсунув? Наприклад, Собка (на фото) – за те, що він насмілився критикувати мікроменеджмент Сирського й застерігав від того, щоб сліпу бюрократичну лояльність ставили вище за професійну компетентність. Тепер Драпатий доручив Собку очолити інтелектуальну та структурну модернізацію ЗСУ… А Ішкулов відмовився виконувати наказ Сирського й бездумно марнувати підпорядкованих йому військових. Просто огидно, чи не так?

Звісно, це спричинило неабияке "внутрішнє тертя". У найкращих традиціях своїх московських колег низка вельмишановних приятелів намагалася витончено обійти аудит або задіяти адміністративні важелі, щоб уникнути переведення в польові частини. Судячи з того, що про це стало відомо, принаймні завдяки "Українській правді", схоже, без особливого успіху.

Перегрупування сил

Нещодавно, на початку жовтня, Драпатий пішов далі й розформував або об’єднав кілька цілком непотрібних і справді недієздатних фронтових "угруповань військ". Наприклад, він розформував угруповання військ "Схід", а потім – Курське угруповання військ. Останнє об’єднали з угрупованням військ "Північ".

Одразу після цього він створив нові угруповання з акцентом на Донецьку область. Було створено два:

• "Центр" – командувач Андрій Білецький, засновник "Азову"; саме це ще багато років тому лякало чимало приятелів Сирського;
• "Азов" – командувач Денис Прокопенко; ви маєте пам’ятати це ім’я: 2022 року він був останнім командиром Маріупольського гарнізону.

(Про обидва угруповання повідомляли ще наприкінці серпня – на початку вересня 2026 року – iPress.)

Ще одне рішення Драпатого цього місяця будь-який поважний західний Experte та безліч захоплених українських коментаторів напевно опишуть як "наближення ЗСУ до НАТО".

Насправді це було настільки ж просте, наскільки й логічне рішення: він скасував практику нудних і безглуздих багатогодинних щоденних нарад, під час яких Главком дріб’язково керував тактичними переміщеннями рот і підрозділів за обраними ним координатами і на ділянках фронту, про які не мав ані найменшого уявлення. Знаєте, та сама звичка Сирського пояснювати місцевим командирам, що він знає карти їхніх позицій краще за них самих і що вони мають тримати кожну позицію за будь-яку ціну, хоча він раз у раз доводив, що примудряється плутати навіть червоні стрілки із синіми.

Унаслідок цього рішення безпосереднє ведення бою повністю делегували вниз по ланцюгу командування – командирам корпусів, бригад і батальйонів.

Судячи з того, що доводиться чути з Києва, наступним кроком стане передавання всього управління фронтом Командуванню об’єднаних сил – тобто крок, який був цілковито немислимим навіть за Залужного.

…просто жах… тільки подумайте про всі ті бідолашні столи в різних київських кабінетах, які тепер залишилися зовсім самі… схлип…

Говорить Сирський

Звісно, Сирський відреагував на це "побоїще" своєї узаконеної некомпетентності. Він, схоже, вирішив наголосити, яких чудових результатів досяг: мовляв, Україна зламала наступальні спроможності росії, убивши стільки її солдатів. За його словами, втрати росії – загиблі або тяжко поранені – у шість разів перевищують українські. А співвідношення лише загиблих становить 11:1 на користь України.

Якщо відкинути те, що це не статистика, а галюцинація, тут цілком ігнорується, скільки українських військових загинуло через ідіотський мікроменеджмент Сирського та накази на кшталт "ані кроку назад / повернути позицію за будь-яку ціну". Плюс його небажання реформувати систему підготовки, байдужість до стількох побоїщ у різних навчальних центрах тощо, тощо, тощо…

Повністю ігноруючи реформи Драпатого, Сирський далі сказав, що мав "розбіжності" з Федоровим, бо той створив "дисбаланси" у закупівлях і не забезпечив армію наземними безпілотними системами, пікапами та мотоциклами. За словами Сирського, військо отримувало лише половину потрібних дронів. "Він вважав, що краще знає наші потреби, що наші потреби можна ігнорувати", – наголосив Сирський.

Це Сирський у чистому вигляді. Людина, яка затягувала кожен відступ, який тільки могла, і яка, власне, досі вважає один із відступів своїм найбільшим професійним досягненням, – тепер скаржиться, що хтось інший не купив достатньо мотоциклів. Яка зухвалість – критикувати людину, яка реально постачала дрони, тоді як Сирський марнував цілі бригади в різних "котлах"… справді…

До речі, інші повідомлення свідчать, що насправді Сирський хотів більше артилерійських снарядів стандартної дальності, тоді як Федоров закуповував далекобійні снаряди й більше дронів. Тож і ця частина була нісенітницею.

Ні, Сирський не заперечував, що військовим наказували триматися за будь-яку ціну і що вони зазнавали важких втрат, коли росіяни майже брали їх в оточення. Він виправдовував це тим, що росія мала значну перевагу в людях і техніці.

Насправді росія й досі значно переважає Україну за чисельністю людей і кількістю техніки, але подібні ситуації більше не виникають завдяки здоровому глузду в керівництві, організації та плануванні. Тобто нинішній стиль командування вже докорінно відрізняється від того, що був протягом попередніх чотирьох років.

Курську операцію він виправдовував тим, що вона зірвала російський наступ на сході й півдні та змусила росіян перекидати війська до Курська. Насправді Курська операція могла бути дуже корисною, але Сирський не визначив досяжних цілей, які можна було б утримувати, і не забезпечив організованого плану операції.

Факт такий: коли один із командирів заперечив, Сирський зняв його з посади. Тепер цей командир очолює корпус за Драпатого. А ще Сирський стверджував, що задіяв в операції лише три десантно-штурмові бригади, не згадавши про п’ять (5) механізованих бригад, які насправді також брали участь…

…власне, коли я про це думаю, саме тут у мене з’являється бажання простягнути руку крізь монітор і схопити його за комір. Тобто він каже, що ця операція зірвала російський наступ, водночас виставляючи себе Experte – знавцем того, як не пояснювати, чого Курська операція так і не досягла. Не було оборонних цілей, не було організованого плану, командири підрозділів мусили координуватися між собою, а коли росія виявила слабкий підрозділ і вбила 10-кілометровий клин в українську лінію, оперативної реакції від Сирського не було: росіянам дали змогу повільно відтискати Україну у вузьку смугу, де вони змогли знищити десятки українських машин постачання. У властивому Сирському стилі наказ на відхід надійшов надто пізно – якщо взагалі надійшов, і це спричинило великі українські втрати…

…і ці страшенно "зірвані" росіяни таки взяли Покровськ…?

Ах так: Зєля відмовляється це визнавати, отже Покровськ ніколи не падав… (Доступні оперативні повідомлення за 22-26 жовтня 2026 року не дають достатніх підстав незалежно підтвердити повний контроль росії над Покровськом – iPress.)

Що ще було примітного у виступі Сирського?

Він вважає, що війна стане більш автоматизованою, а технології протидії дронам дозволять бронетехніці знову діяти на полі бою – і це правда. Він також закликав європейських союзників уже зараз готуватися до війни й "відкинути всі ілюзії, що [вона] не прийде".

Бачите: людина, яка зруйнувала ЗСУ як цілісну бойову силу, марнувала бригади, кидаючи їх у "котли", і не змогла організувати жодного відступу, тепер "попереджає Європу", що їй треба готуватися до війни?

Щодо Дональда Гілла, й досі нічого не знаю, але шукайте мене в кутку: я тихо битимуся головою об стіну…

Джерело