Історія та еволюція Золотого м’яча — очима людини, яка знає цьогорічного переможця

На вигляд він був так собі. Метал потьмянів і набув жовтувато-зеленого відтінку, а клей, яким трималася табличка, було добре видно. Якщо підняти нагороду, всередині щось деренчало: у дерев’яній основі бовтався незакріплений шматочок металу.

Кевіна Кігана це неабияк смішило.

"Якось я віддав його на оцінку, і чоловік сказав, що він коштує десятку, — розповідав Кіган журналісту The Athletic Деніелу Тейлору, який часто навідувався до колишнього капітана збірної Англії, працюючи над його автобіографією. — Сумніваюся, що Кріштіану (Роналду) погодився б навіть підперти ним двері".

Йшлося про Золотий м’яч, який у ті часи називали нагородою найкращому футболісту Європи. Кіган, який помер на початку цього року, двічі здобував її наприкінці 1970-х, виступаючи за німецький Гамбург.

Відтоді серед англійців це вдалося лише Майклу Оуену. Він досі пам’ятає, як здивувався, коли у 2001 році за кілька годин до матчу Ліги чемпіонів за Ліверпуль йому зателефонували й повідомили радісну новину. До офіційного оголошення, яке мало відбутися майже за два тижні, Оуен мусив тримати все в таємниці. Щоправда, це не стало для нього проблемою.

"Якщо чесно, то я навіть трохи ніяковів через усе це", — написав він в автобіографії Reboot.

Оуен пишався, коли побачив імена попередніх володарів нагороди. Водночас він з полегшенням дізнався, що йому "не доведеться бути присутнім на церемонії". Організатори з журналу France Football просто привезли трофей до нього.

Офіційно нагороду вручили лише за кілька місяців — перед матчем проти Дербі Каунті на Енфілді. Навколо цього здійняли трохи галасу, але нічого особливого не сталося. Ба більше, Оуен згадує, що зрештою просто хотів, аби трофей "прибрали з поля" й гра нарешті почалася.

Сьогодні все зовсім інакше.

Змінився не лише сам «Золотий м’яч», який тепер значно більший. Це куля, що нагадує повнорозмірний футбольний м’яч, покрита золотом і встановлена на основі з піриту. Змінилося й усе, що відбувається довкола нагороди.

Церемонія цього року відбудеться в лондонському театрі Палладіум, де збереться повна зала. Уболівальники з усього світу стежитимуть за подією через прямі трансляції та соціальні мережі. Золотий м’яч перетворився на розкішне, гучне шоу з червоною доріжкою, зірковими образами та люксовими брендами. А часом — і на сцену для гучних бойкотів, коли футболісти чи клуби демонстративно ігнорують церемонію, вважаючи, що їх несправедливо обділили увагою.

Та найбільше змінилося саме ставлення до нагороди.

Колись футболісти, здавалося, не надто прагнули отримувати індивідуальні відзнаки й навіть трохи ніяковіли через них — як висловився Оуен. Тепер же вони відкрито борються за Золотий м’яч. Останніми місяцями ми спостерігали, як деякі з найбільших зірок футболу фактично розпочинали передвиборчі кампанії, активно переконуючи всіх у тому, що саме вони заслуговують на перемогу. У командному виді спорту така поведінка виглядає щонайменше незвично.

Усе це разюче відрізняється від скромного вручення першого Золотого м’яча серу Стенлі Меттьюзу в Блекпулі 1956 року. Або від нагородження Флоріана Альберта, який через 11 років отримав свій трофей просто на кухні скромного будинку в Будапешті.

Золотому м’ячу вже 70 років, і за цей час він перетворився на явище, яке живе власним життям. Як сказав Паскаль Ферре, який очолював France Football і відповідав за нагороду з 2016-го до 2023 року: "Він зводить людей з розуму".

Коли все змінилося? Як Золотий м’яч із приємного бонусу — вишеньки на торті для футболіста, який провів успішний сезон у клубі чи збірній, — перетворився на нагороду, заради якої готові боротися до останнього? Чи не стало переломним моментом суперництво Ліонеля Мессі та Кріштіану Роналду? З 2008-го до 2017 року вони дев’ять разів із десяти посідали перші два місця в голосуванні.

"Я б сказав, що до початку XXI століття ця нагорода залишалася відносно непомітною для широкої публіки, — пояснює Ферре. — Раніше футболісти теж цінували Золотий м’яч, особливо в таких країнах, як Франція, Іспанія та Італія. Але тоді ще не було такого шаленого медійного ажіотажу. Останні 10–15 років нагорода займає дедалі більше місця в інформаційному просторі".

А ще — і це безперечно — у думках самих футболістів та людей, які працюють із ними.

Напередодні минулорічного голосування юний талант Барселони Ламін Ямаль дав цілу низку інтерв’ю. В одному з них, для Resonancia de Corazon, він заявив: "Я не мрію виграти один “Золотий м’яч”. Я мрію виграти багато".

У своїй новій книжці The Hidden Face of the Ballon d’Or Ферре розповідає, наскільки відчайдушно деякі футболісти прагнуть отримати цю нагороду. Для контрасту він згадує дві історії. У 2018 році Лука Модрич не міг повірити у власну перемогу й розплакався від щастя. А тим часом агент одного з гравців, ім’я якого Ферре не розкриває, вдався до спроб домогтися підтримки свого клієнта.

"Коли я зателефонував Модричу, щоб повідомити про перемогу, він спочатку не відповів. За кілька хвилин передзвонив, і, щойно я сказав йому новину, запала довга тиша. А потім він розплакався. Лука був настільки зворушений, що просто не міг оговтатися. Він сказав, що не був готовий до нагороди такого рівня. Це справжнє втілення футболіста, який не прагне бути зіркою заради самої слави. Його перемога доводить, що Золотий м’яч можуть отримувати й ті, хто насамперед грає заради команди. Так само було, наприклад, із Родрі у 2024 році", — розповідає Ферре.

А далі він наводить значно менш приємний приклад — зустріч з агентом іншого футболіста напередодні голосування.

"Він запропонував мені “просувати” свого гравця серед членів журі. Звісно, я відмовився. У якийсь момент нашої розмови мені довелося відійти, щоб відповісти на телефонний дзвінок. Коли я повернувся, агента вже не було, зате на столі лежав конверт. Я навіть не став його відкривати, а відніс на рецепцію готелю. Що було всередині, ми так ніколи й не дізнаємося".

Ферре називає цей випадок крайністю. Набагато поширеніша практика, особливо останніми роками, — те, що він називає лобіюванням. Ідеться про спроби заручитися підтримкою когось зі 100 журналістів, які визначають переможця. Кожна країна з першої сотні чоловічого рейтингу ФІФА має одного представника в журі, а в жіночій номінації голосують журналісти з 50 найкращих за рейтингом країн.

Вінсент Гарсія, який змінив Ферре на посаді редактора France Football у 2023 році, також добре знайомий із цим явищем.

"Щороку перед голосуванням клуби й агенти головних претендентів намагаються за кожної нагоди нагадати мені, що саме їхній футболіст — найкращий у світі. Тиснути можуть опосередковано, через медіа, або безпосередньо. Але переможця обирають 100 журналістів, і я цілком упевнений, що вони здатні не піддаватися жодному тиску й віддавати голоси, спираючись на спортивні результати".

"Агент може телефонувати п’ять, десять, п’ятнадцять, двадцять разів, щоб пояснити, чому перемоги заслуговує саме його клієнт, — додає Ферре. — Клуби теж долучаються, хоча одні роблять це активніше за інших. Мені не раз телефонували агенти, розхвалювали своїх підопічних і переконували, що ті мають отримати нагороду. Я називаю це лобіюванням. Своєрідним дрібним тиском".

Та чи справді такий тиск — або ж опосередкований вплив через масштабні медійні кампанії — здатен щось змінити?

"На мою думку, ні, — відповідає Ферре. — Якщо футболіст просто заявляє в усіх газетах світу: “Я найкращий, голосуйте за мене”, навряд чи це справить на журі велике враження. Усі ці інтерв’ю більш-менш однакові. Не думаю, що вони особливо ефективні".

Та є один нюанс: футболісти відчайдушно прагнуть виграти Золотий м’яч. Публічно вони іноді запевняють у протилежному, але поведінка зірок, їхніх клубів та оточення часто свідчить зовсім про інше.

У грудні 2017 року Кріштіану Роналду, який проводив свій останній сезон у мадридському Реалі, здобув п’ятий Золотий м’яч і зрівнявся за кількістю нагород зі своїм головним суперником — Ліонелем Мессі. Тоді португалець був напрочуд відвертим. Він зізнався, наскільки "сумним і злим" почувався в ті роки, коли фінішував другим після Мессі, і як пишався тим, що нарешті зрівнявся з аргентинцем.

"Ніхто не здобув більше індивідуальних нагород, ніж я", — заявив Роналду в інтерв’ю France Football.

Цей Золотий м’яч став для нього останнім. У 2018 році Кріштіану посів друге місце, а у 2019-му — третє. Проте вже у 2022 році він опустився на 20-ту сходинку рейтингу. Після переходу до саудівського Аль-Насра в січні 2023-го португалець більше не потрапляв навіть до розширеного списку номінантів.

Мессі тим часом здобув ще три Золоті м’ячі. А до 2025 року Роналду вже називав нагороду, яку колись вважав "найкращою з усіх можливих", "вигадкою".

На думку Вінсента Гарсії, суперництво Мессі та Роналду відіграло величезну роль у зростанні популярності Золотого м’яча. Особливо з огляду на те, наскільки запеклим стало протистояння між уболівальниками двох зірок.

Ставлення Роналду до нагороди завжди було непростим: коли він перемагав, то любив її, а коли програвав — критикував. Його опоненти охоче використовують цю непослідовність проти нього. Однак Паскалю Ферре така поведінка в певному сенсі навіть імпонує.

"Це людина, одержима перемогами, — пояснює він. — За всю свою кар’єру я зустрічав чимало футболістів, але мало хто прагнув перемагати так сильно, як Роналду. Він настільки зациклений на перемозі, що, коли не отримував нагороду, вважав це несправедливістю.

Бували випадки, коли він розумів, що не виграє Золотий м’яч, і просто не приїжджав на церемонію. Іноді так само вчиняв і Ліонель Мессі. Це прикро — ми щороку намагалися переконати їх приїхати. Але така вже їхня одержимість. І, можливо, саме вона зробила їхні кар’єри настільки неймовірними: стільки голів, перемог і титулів".

Найгучніший випадок демонстративного ігнорування Золотого м’яча стосувався не одного футболіста, а цілого клубу.

У 2024 році Вінісіус Жуніор поступився півзахиснику збірної Іспанії та тодішнього Манчестер Сіті Родрі, який нині виступає за Барселону. У відповідь мадридський Реал бойкотував церемонію. Згодом представники клубу оприлюднили скандальну заяву: "Очевидно, що УЄФА та Золотий м’яч не поважають Реал, а Реал не їде туди, де його не поважають".

Того року France Football уперше вирішив тримати результати голосування в таємниці до самої церемонії — про перемогу заздалегідь не повідомляли навіть лауреатів.

"Ми хотіли посилити інтерес і напругу перед оголошенням результатів, адже з кожним роком зберігати їх у таємниці ставало дедалі складніше", — пояснює Гарсія.

"За день до церемонії мені зателефонували з Реала й повідомили, що знають: Вінісіус Жуніор не переміг. Спочатку я подумав, що вони просто намагаються вивідати інформацію. Але згодом стало зрозуміло, що в них є дуже конкретні дані. Тоді я усвідомив, що інформація просочилася з нашого боку. Після цього ми змінили деякі внутрішні процедури.

Це був непростий день. Для організаторів ситуація, коли Реал в останній момент вирішив не приїжджати, стала серйозним ударом. Але водночас цей епізод тепер є частиною великої історії Золотого м’яча й привернув до церемонії ще більше уваги".

До речі, жіноча нагорода, яку почали вручати лише у 2018 році, поки що обходиться без подібних скандалів.

"Із жіночим Золотим м’ячем у нас набагато менше проблем, — каже Гарсія. — Найбільші труднощі виникали через календар матчів. Але, наскільки я розумію, цього року всі головні претендентки зможуть бути присутніми на церемонії".

З 2010-го до 2015 року нагороду вручали під назвою Золотий м’яч ФІФА — тоді вона об’єдналася з відзнакою найкращому футболісту світу за версією ФІФА. У 2016 році партнерство припинилося: ФІФА відновила власну церемонію нагородження, створивши конкуренцію Золотому м’ячу під брендом The Best FIFA Football Awards. Згодом France Football уклав комерційне партнерство з УЄФА — керівним органом європейського футболу.

Переможців нагороди ФІФА визначають ширшим колом голосів: у голосуванні беруть участь головні тренери й капітани національних збірних, а також представники медіа від кожної країни — члена організації. Однак за рівнем популярності та престижу ця відзнака так і не наблизилася до Золотого м’яча.

Вінсент Гарсія обережно висловлює сподівання, що в понеділок на церемонію приїдуть усі головні претенденти на чоловічу та жіночу нагороди. Від клубів, зокрема й мадридського Реала, надходять позитивні сигнали. Та є певні нюанси: Ліонель Мессі має зіграти за Інтер Маямі в суботу та середу. А ще в неділю відбудеться Ель Класіко між Барселоною та Реалом — протистояння, після якого настрій учасників напередодні церемонії може кардинально змінитися.

У жіночій номінації головною фавориткою вважають півзахисницю Лондон Сіті Лайонесс і збірної Іспанії Алексію Путельяс. Минулого сезону вона допомогла Барселоні виграти всі можливі трофеї. А от визначити фаворита чоловічої номінації значно складніше.

Букмекери розділилися у своїх оцінках між Гаррі Кейном із Баварії та Ламіном Ямалем із Барселони. Водночас чимало прихильників знайдеться й у інших претендентів. Серед них — Кіліан Мбаппе з мадридського Реала, капітан збірної Іспанії та чемпіон світу Родрі, а також кілька гравців Парі Сен-Жермен, який виграв Лігу чемпіонів. Зокрема, Хвіча Кварацхелія та торішній лауреат Усман Дембеле.

Не варто скидати з рахунків і Мессі. У 39 років він знову запалив на чемпіонаті світу й досі визначає перебіг матчів Інтер Маямі в MLS.

"Зазвичай ми оцінюємо виступи футболістів упродовж усього сезону. Насамперед зважаємо на індивідуальну гру, а не на командні результати чи кількість виграних трофеїв, — пояснює Гарсія. — Цього року зробити вибір особливо складно. Візьмімо хоча б Кварацхелію: він чудово провів другу половину сезону в ПСЖ, але не зіграв на чемпіонаті світу, оскільки збірна Грузії не пройшла кваліфікацію. Та переможець Золотого м’яча не обов’язково має бути чемпіоном світу зі своєю збірною. Тут є й інші чинники".

Цього разу немає очевидного розриву між претендентами, як у ті роки, коли Мессі та Роналду за статистикою й неймовірними виступами помітно випереджали всіх інших. Зараз аргументи можна знайти як на користь кожного з головних кандидатів, так і проти них. Хто б не переміг, результат напевно викличе бурхливі суперечки.

Голосування завершилося 28 вересня, коли всі 100 членів журі віддали свої голоси через захищену платформу. Вінсент Гарсія вже знає імена переможців, але розкривати їх не збирається. За його словами, менш ніж за тиждень до церемонії результат відомий лише "двом-трьом" людям.

Гарсія запевняє, що до наступного понеділка інформація не просочиться назовні. Водночас він очікує, що медіа, клуби та агенти футболістів намагатимуться будь-що дізнатися результати заздалегідь. Ці спроби він називає fishing expeditions — своєрідною розвідкою навмання, коли шукають бодай якусь зачіпку.

Та чи справді переможець заслуговуватиме на нагороду?

"Для мене переможець “Золотого м’яча” завжди заслуговує на цю відзнаку", — усміхається Гарсія. — Можливо, у минулому траплялися роки, коли вибір викликав особливо багато критики. Наприклад, коли у 2006 році переміг (Фабіо) Каннаваро або коли у 1996-му нагороду отримав Маттіас Заммер. Але кожен рік особливий. Кожен переможець заслуговує на свою нагороду".

І кожен із них розуміє, що ця перемога може змінити кар’єру.

"Нещодавно Усман Дембеле розповів нам, що на власному досвіді відчув, як Золотий м’яч вплинув на його кар’єру. Йдеться про увагу медіа, інтерес спонсорів і те, як нагорода змінює сприйняття футболіста", — розповідає Гарсія.

"Золотий м’яч став настільки престижною відзнакою, що гравці світового рівня, як і у випадку з Лігою чемпіонів чи чемпіонатом світу, відчувають: вони просто зобов’язані виграти його бодай раз у кар’єрі. Для футболістів це перетворилося на серйозну мету. А для декого — на справжню одержимість".

The Athletic