Чи може Україна розпочати свою гру на переговорах? Так, і є можливість зробити це швидко

Цей допис буде не про Трампа і не про Путіна. Точніше, не стільки і не лише про них. У ситуації, що склалася, для України важливо шукати партнерства поза межами переговорного трикутника США-Україна-РФ. Хоча б тому, що два учасники формату прагнуть домовитися ціною поступок з боку України. Причому обидва розуміють, що мають обмежений час. Якщо напрямок, що розвивається з початку 2025 року, не дасть результатів, виникне природне запитання: "А чи не час перезавантажити майданчик?". У тому числі (або насамперед) за рахунок зміни складу посередників. Де США будуть, але будуть "одним із", а не ключовим і єдиним гравцем. Хто може долучитися? Частина держав ЄС, звісно. КНР — можливо і, найімовірніше. Туреччина — бажано. Можливо, ще хтось.

Але тут важливу роль відіграє така річ, як готова концепція нових рамок, згода потенційних учасників. І, бажано, легітимізація процесу — підтримка з боку інших держав. Бажано, щоб їх було якомога більше.

Для таких завдань потрібна активність… ні, не з боку Офісу президента, а, насамперед, з боку МЗС України — ще вчора. І лише як "додатковий" елемент — відправлення переговорних груп. Це щонайменше 5 напрямків: Німеччина, Франція (ЄС), Велика Британія, Туреччина, КНР. Можливо, країни Перської затоки. Часу мало, вкрай мало. І логічний попередній висновок — завдання на півроку. Хоча б домовитися про зустрічі та об’їхати всі ці країни.

А якщо я не погоджуся? Адже існують чудові можливості для організації зустрічей у кулуарах великих самітів, куди приїжджають лідери держав, прем’єри чи керівники МЗС. Погодьтеся, це зручно.

Чи відбудуться такі саміти? Так. Причому незабаром. Йдеться про 31-у конференцію ООН з питань зміни клімату COP 31, яка відбудеться в турецькій Анталії з 9 по 20 листопада. Причому 11–12 листопада відбудеться саміт лідерів держав. Тобто приїдуть ті, хто нам потрібен. Країни ЄС — так. Туреччина — приймаюча сторона. Китай — однозначно так, оскільки така конференція є важливим етапом просування цивілізаційних ініціатив Пекіна. А також механізмом лобіювання та просування китайських "зелених" технологій. США? А ось США, ймовірно, не буде. Але вони для консультацій щодо зміни формату на цьому етапі й не потрібні.

• Тобто для України логічно планувати участь у такій конференції, якщо не на рівні президента, то на рівні прем’єра чи міністра закордонних справ. Це як мінімум.
• Другий мінімум — концепція трансформації переговорних рамок. Простіше кажучи, розуміння того, кого ми хотіли б запросити в якості посередників і з якою функцією.

Якщо мінімум є, питання полягає в організації процесу. І тут дивимося, де відбудеться саміт: у Туреччині. Тобто один із посередників — держава, зацікавлена у участі в переговорах. І яка має власні плани щодо майбутнього Чорного моря та Кавказу. Де немає місця домінуванню РФ. Таким чином, можна (за умови комунікації з турками) отримати підтримку в організації необхідних зустрічей. А згодом — підтримку в легітимізації процесу.

І ось тут, на тлі нещодавніх подій, можна оцінити рівень готовності МЗС України до (самостійного) вирішення масштабних завдань.

У разі успіху та наявності 12 листопада готових концепцій переформатування рамок переговорів, буде легше вести переговори й зі США. Трамп буде в люті, але він розумітиме, що або — більш м’яка позиція щодо України, або формат ризикує змінитися дуже скоро. І його ідеї заробити на статусі ексклюзивного посередника зведені нанівець.

Одним словом, шанс на власну гру є. І це може спрацювати, якщо ключові інституції зберегли здатність діяти не за шаблоном. Побачимо.

Джерело.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані матеріали в рубриці "Думки" несе автор.