Серйозна заявка на Оскар від Паттінсона: рецензія на фільм “Праймтайм”

На початку нульових інтернет лише починав відкривати перед людьми нові можливості для спілкування, пошуку інформації та саморозвитку. Проте разом із цим стрімко розвивалася і його темна, моторошна, гидка та небезпечна сторона. Саме на ній зосереджується “Праймтайм” — повнометражний ігровий дебют Ланса Оппенгайма, відомого своїми документальними роботами.

Плюси:

шикарна акторська робота Роберта Паттінсона; виразний візуальний стиль та атмосфера нульових; гіпнотична й водночас відштовхуюча манера оповіді; хорошо робота акторів другого плану

Мінуси:

повторюваність теми медіамашини та боротьби за рейтинги; надмірна зосередженість на Гансені замість самого процесу викриття; провисання у другому акті

7.5/10

Оцінка
ITC.ua

“Праймтайм” / Primetime

Жанр психологічний трилер, біографія
Режисер Ленс Оппенгайм
У ролях Роберт Паттінсон, Меррітт Вівер, Скайлер Джізондо, Анна Фаріс, Фібі Бріджес, та ін.
Прем’єра 22 жовтня, 2026 року, кінотеатри
Сайт IMDb

Події картини “Праймтайм” розгортаються у 2000-х, коли ведучий Кріс Гансен разом із командою готує чергові випуски шоу. Під час спеціальних операцій чоловіків, які домовляються про зустрічі з неповнолітніми через інтернет, викривають перед камерами, а їхні повідомлення та виправдання стають частиною телевізійного видовища.

Проте за гучними викриттями та розмовами про справедливість ховаються власні амбіції учасників проєкту. Команда прагне нових успіхів, Гансен хоче втримати увагу аудиторії, а постійна гонитва за рейтингами поступово починає впливати на те, як саме працює шоу.

Режисер приділяє значно більше уваги саме залаштункам проєкту, самому Гансену та команді, яка вміло виявляє слабкості підозрюваних і допомагає ведучому розкривати їх перед камерами. Усе це має створити резонанс і забезпечити шоу високі рейтинги, щоб воно могло випередити конкурентів, зокрема популярний серіал “Загублені”. Себто режисер розповідає доволі банальну історію про те, що телебачення далеко не завжди працює заради благих цілей. Частіше за красивими словами та правильними мотивами ховається банальна жага грошей, слави й професійного визнання.

Проте, як би банально не звучав цей наратив, стилістика, у якій режисер веде оповідь, неймовірно гіпнотична й водночас максимально відштовхуюча. Особливо це відчувається в сценах, де умовна приманка контактує з “хижаком”, а камера уважно фіксує кожен рух і реакцію.

Не менш цікаво, хоч цього і відверто забагато, спостерігати за тим, як сценарій занурюється у внутрішній світ самого Гансена, який вважає себе ледь не месією, покликаним очищувати суспільство від зла. Та згодом він боляче падає з п’єдесталу, який сам собі й побудував, поступово стаючи заручником власних амбіцій і пороків.

Важливо розуміти, що режисер не виправдовує людей, яких викриває команда шоу. Він лише зміщує фокус на внутрішній світ Гансена або на залаштунки проєкту, де також вистачає темних бажань і готовності піти на все заради рейтингів. Такий підхід працює, проте конкретно у випадку з іншою стороною телебачення все виглядає банально й вторинно.

Погодьтеся, подібні наративи доволі часто звучать у фільмах, які так чи інакше пов’язані з медіаіндустрією. Тому окремі думки стрічки навряд чи здивують глядачів, які вже бачили історії про безпринципних телевізійників і маніпуляції заради популярності.

Найголовнішим мінусом фільму “Праймтайм” я вважаю його зацикленість на темі того, як працює ця медіамашина. Вона надто повторювана й час від часу починає набрида́ти, адже режисер раз у раз повертається до амбіцій Гансена, його бажання контролювати ситуацію та прагнення зробити шоу ще успішнішим. Якби режисер вирішив показати більше самого процесу викриття та того, як підозрювані отримують по заслугах, стрічка, на мою думку, тільки виграла б.

Роберт Паттінсон у своїй ролі шикарний. Він магнетичний і водночас відштовхуючий, але відвести погляд від нього неможливо — настільки добре актор пропрацював свого персонажа. Гансен у його виконанні здається самовпевненим, нав’язливим і часом майже карикатурним, але водночас достатньо живим, щоб за ним було цікаво спостерігати.

Сам Кріс Гансен назвав фільм брехливим, однак відзначив роботу Паттінсона, який, за його словами, добре відтворив його манеру поведінки, хоча й представив образ темнішим і неприємнішим. Як на мене, це точно заявка на “Оскар”, і така номінація була б цілком заслуженою.

Візуальний стиль фільму “Праймтайм” відмінно передає естетику нульових, проте робить це в дещо гротескній і відверто “брудній” манері. Замість приємної ностальгії за телевізійною епохою того часу режисер створює тривожний простір, де яскраві кольори й декорації лише посилюють відчуття дискомфорту.

Камера ніби навмисно не дає глядачеві почуватися комфортно, підкреслюючи неприродність телевізійного видовища та людей, які за ним стоять. Завдяки цьому “Праймтайм” має власний візуальний характер, який добре доповнює його неприємну історію.

Висновок:

“Праймтайм” залишає неоднозначне враження. З одного боку, це стилістично виразний фільм із чудовою акторською роботою Роберта Паттінсона, який справді заслуговує на увагу. З іншого — стрічка надто часто повторює вже знайомі думки про телебачення, рейтинги та людські амбіції, через що часом втрачає темп.

Мені хотілося б побачити більше безпосередніх викриттів і менше тривалого занурення у внутрішній світ Гансена. Проте навіть із цими недоліками фільм здатен зацікавити своєю атмосферою та неприємно впізнаваною історією про те, як навіть боротьба зі злом може перетворитися на шоу заради слави й грошей.