Студенти перемогли, але серед них немає студентів: що відбувається в Сербії після Вучича

Минулої неділі в Сербії відбулися позачергові парламентські вибори, які стали однією з найважливіших політичних подій у країні за останні роки. Вибори, від яких багато хто очікує докорінної зміни влади. Вибори, які розділили країну по лінії «за»/«проти» Александара Вучича.

Майже 6,5 мільйона громадян, внесених до виборчих списків, обирали 250 депутатів Народної Скупштини Республіки Сербія з-поміж 2418 кандидатів, які представляли 18 блоків. Головна боротьба точилася між «Студентським списком — студенти перемагають» (СССП) та блоком «Александар Вучич — єдина Сербія» (АВЕС).

Вибори принесли чимало сенсацій.

Насамперед сенсацією стали самі вибори та їхні результати (наразі попередні). Вразила явка — 68,78%. Такого в Сербії ще ніколи не було. Уже о 7-й годині, до відкриття виборчих дільниць, біля них вишикувалися довгі черги, до тисячі людей. А Вучич простояв в одній із них майже півтори години.

Згідно з попередніми результатами, переміг СССП, здобувши 140 мандатів (52,9%), а АВЕС — 103 мандати (39,29%). Абсолютна перемога студентів. «Ей, будуймо з нашою молоддю», — закликав експрезидент Александар Вучич, визнавши свою поразку.

До Скупштини також пройшли чотири партії та блоки національних меншин: Партія угорців Воєводини (3 мандати), Албанська коаліція (2), бошняцька Партія демократичних дій Санджака (1), бошняцько-чорногорський блок «Расім Ляїч — Людина» (1).

Головною ж сенсацією став СССП. З’явившись на політичній арені 2024 року з вимогою покарати винних за трагедію в Новому Саді, студентський рух швидко перетворився на політичний, з вимогами, що відповідали очікуванням суспільства, — відставки президента Вучича, боротьби з корупцією, оновлення влади, дострокових парламентських і президентських виборів.

Формування списку кандидатів стало справжнім проявом прямої демократії, адже кожен студент на численних пленумах міг запропонувати кандидатуру для обговорення. Однак список вийшов дещо дивним: у ньому не виявилося жодного (!) студента (у Вучича їх було 20). З 250 кандидатів 46,4% представляють сферу освіти та науки, 52% — доктори наук (безпрецедентні цифри), а також юристи, спортсмени, актори. Їхній загальний вік майже на 1700 років більший, ніж у списку АВЕС. Однак без студентів! І без явного лідера. Явний парадокс, бо ставить під сумнів пряме представництво студентів і молоді у Скупштині.

Ще однією сенсацією став виборчий список №1 блоку АВЕС, де опинився лідер ультраправої проросійської Сербської радикальної партії Воїслав Шешель, засуджений за воєнні злочини під час балканських воєн 1990-х років. З низки внутрішньо- та зовнішньополітичних питань він розходиться з Вучичем. Проте потреба АВЕС у голосах сербських правих і проросійських виборців привела Шешеля до Вучича.

Давній же союзник Вучича, лідер Соціалістичної партії Івіца Дачич вів самостійну кампанію, відібравши в АВЕС частину проросійського електорату. Його зустріч із Путіним за тиждень до виборів могла стати потужною підтримкою у боротьбі за місця у Скупштині. Але не допомогло: він не отримав жодного голосу, вперше за 36 років. Дачич і Шешель, очевидно, відіграли чималу роль у поразці блоку Вучича.

Сенсацією можна назвати й агресивну атмосферу кампанії та дня голосування. Кандидати від влади не стримувалися в різкій риториці на адресу студентів. У виборчих списках виявляли людей, прописаних за вигаданими адресами, а майже пів мільйона вказали неповні адреси. У сербських громадах Косова кількість виборців із правом голосу в Сербії зросла майже на 20 тисяч порівняно з попередніми виборами. Ну а різке збільшення в день виборів кількості автобусів із номерами БіГ із Республіки Сербської вже нікого не дивувало. Підкупом виборців можна назвати розпочате напередодні виборів підвищення мінімальних зарплат, пенсій і різних соціальних доплат, обіцяне експрезидентом Вучичем.

Були й провокації, поки що не зовсім зрозуміло, ким організовані. Серед них — напад на матір Вучича, озброєний хуліган на одній із дільниць, фізичні погрози членам комісій та інші.

Порушень було би більше, якби виборів не моніторили понад 16 тисяч сербських і міжнародних спостерігачів (такої кількості раніше ніколи не було). На жаль, серед них виявилося близько сотні росіян, що затесалися серед спостерігачів від ОБСЄ та інших міжнародних організацій, Держдуми та російської ЦВК, які отримали персональні запрошення.

Нарешті, сенсацією став і масовий вияв м'якого євроскептицизму під час виборчої кампанії. Членство Сербії в Євросоюзі не було ані першою, ані другою темою і звучало ніби між іншим. При цьому 11 із 18 суб’єктів виборів ніби й не проти євроінтеграції, але колись згодом. Російські страшилки про європейських бюрократів, яким не можна дозволити перетворити Брюссель на столицю Сербії та диктувати сербам, як жити, лунали на багатьох мітингах АВЕС. Загалом — ми ніби «за» (дуже вже європейські гроші потрібні), але без конкретних кроків, так — просто поговорити. У результаті у Скупштині не буде і єдиного відверто проєвропейського блоку «Європейська Сербія — Марініка Тепіч — Здравко Понош».

Обіцянки та програми

Студенти вклали свої вимоги в 11 пунктів програми, яка привернула увагу чималої кількості виборців. Там — обіцянки розпочати боротьбу з корупцією та організованою злочинністю, провести системні зміни у владі, реформувати судово-правову систему та правоохоронні органи, забезпечити свободу слова і медіа, покращити систему освіти.

Зовнішньополітична позиція студентів сповнена суперечностей. Більшість твердить, що «Косово — це Сербія», але інші говорять про «державу Косово», а третіх це «не турбує». Хтось виступає за якнайшвидше членство в Євросоюзі, інші кажуть — пізніше, спочатку вирішимо внутрішні проблеми. Є такі, хто виступає за дружбу з Росією і проти антиросійських санкцій, а деякі займають протилежні позиції.

«Вибір перед громадянами простий: або Сербія, або мафія», — так сформулював суть програми студентів перший номер списку, 56-річний кардіолог Ілія Срданович.

Справа за малим — зуміти втілити проголошені високі цілі та домогтися від обраних депутатів Скупщини результативної роботи заради цього. Це складно, оскільки студенти та їхні кандидати політично й ідеологічно неоднорідні, відсутнє єдине бачення механізмів реалізації та фінансування 11 пунктів, не визначено конкретних маркерів. Та й у абсолютної більшості депутатів немає політичного досвіду, що позначиться вже під час пошуку партнерів.

І найголовніше — як поводитимуться депутати від студентів, які вирвалися з-під їхньої опіки та отримали мандати, чи залишаться вони вірними обіцянкам, даним студентам?

Програма блоку Вучича не містить нічого принципово нового. Стандартні обіцянки розвитку економіки та нових інвестицій задля підвищення рівня життя громадян, вищих зарплат і пенсій, кращої якості соціальних послуг. Головне, щоб виборець зробив «правильний» вибір між «єдиною Сербією» (зі збереженням нинішнього режиму) та «розділеною Сербією», яка прагне до Євросоюзу. Загалом, поліпшити, підвищити, поглибити…

Зовнішньополітична позиція залишається незмінною: ні санкціям проти Росії, Косово — це Сербія, військовий нейтралітет. Заявляють, що майбутнє Сербії — в ЄС, а співпраця з НАТО триватиме. Важливим залишається зміцнення зв’язків із Росією, Китаєм і США.

Сім депутатів від національних партій погоди не зроблять і зосередяться на питаннях забезпечення та захисту прав своїх народів, отриманні посад у владі, розвитку відносин із материнськими державами. І переважно підтримуватимуть владу.

Післявиборча арифметика в принципі вже зрозуміла. Подальші підрахунки принципово не змінять балансу сил у Скупштині. «Студенти» (нагадаємо: студентів там немає!) домінують, і їм не потрібні партнери. Вони можуть ухвалити будь-яке своє рішення та заблокувати пропозиції АВЕС. Однак роботу ускладнить відсутність єдиного лідера СССП.

Сформована розстановка сил у Скупштині, ймовірно, зводить до мінімуму шанси Вучича очолити уряд. Хоча повністю виключати цього не можна: частина депутатів від СССП, цілком може бути, підтримає його кандидатуру.

Найшвидше, найближчим часом Сербія не зробить жодних помітних кроків у зовнішній політиці, зосередившись на внутрішньому переоблаштуванні, зокрема на підготовці до президентських виборів. Зрозуміло одне — надія на зміни та оновлення влади в країні, на краще життя стає реальнішою.