Трамп проти медіа: від словесної війни до судових позовів

Якби в Дональда Трампа не було скандалів із медіа, це, мабуть, був би вже не Трамп. 24 жовтня президент США заявив, що може переселити журналістів, які працюють у Білому домі, до іншого, менш зручного для них місця. «Я можу перемістити фейкові новини в менш огидне місце», — написав він у соцмережі, коментуючи повідомлення про можливе повернення на місце пресцентру старого басейну.

Як повідомляли Reuters, Трамп неодноразово порушував цю ідею, зокрема пропонував винести брифінги за межі західного крила Білого дому. Поки що остаточного рішення немає. Але це відбувається на тлі інших конфліктів: адміністрація обмежуваладоступ журналістів CNN, MS NOW і Politico, а федеральний суддя постановив, що заборона, ймовірно, порушила конституційні права медіа. Білий дім оскаржує це рішення.

Трамп продовжує традицію конфліктів із пресою, яку започаткував ще під час першого президентського терміну. Однак тепер до образ на адресу журналістів і звинувачень у «фейкових новинах» додаються спроби обмежувати доступ до президента та використовувати державні механізми в суперечках із медіа. І це вже не просто чергова сварка Трампа з пресою, а питання про те, чи може влада карати журналістів за небажані запитання та критичне висвітлення її діяльності.

Від «ворогів народу» до обережності власників медіа

Ще під час кампанії 2024 року було зрозуміло: Дональд Трамп не збирався завершувати «хрестовий похід» проти медіа,розпочатий у першій каденції. Треба нагадати, що наступного дня після інавгурації в 2017 році він прийшов до ЦРУ і на зустрічі з розвідниками заявив: «Як ви знаєте, в мене відбувається війна з засобами масової інформації. Вони є одними з найбільш нечесних істот на землі». Тоді вперше в історії президент США відкрито заявив, що збирається воювати з журналістами.

Перед виборами 2024 року він повернувся до звичної формули: медіа — «фейкові новини», журналісти — «вороги народу», а незручні запитання — привід для особистої атаки.

Виглядало так, що його атаки мали вплив. 25 жовтня The Washington Post, який належить засновнику Amazon Джеффу Безосу, оголосив, що вперше за десятиліття не підтримає жодного кандидата у президенти — попри те, що редакція вже підготувала текст підтримки Камали Гарріс.

Рішення викликало бурю:понад 200 тисяч читачів скасували підписку, а низка журналістів і редакторів пішли у відставку або публічно протестували. Легендарні розслідувачі The Washington Post Боб Вудворд і Карл Бернстайн назвалице рішення небезпечним прецедентом.

Безос заперечував будь-яку домовленість із Трампом в обмін на щось. І написав у своїй колонці, що американці дедалі менше довіряють медіа, а офіційні підтримки кандидатів лише підсилюють уявлення про упередженість газет. Він пояснював, що відмова від підтримки конкретного кандидата має відновити довіру до видання та знизити сприйняття його політичної упередженості.

Пізніше, вже після перемоги Трампа, Безос зустрівся з ним за вечерею у Мар-а-Лаго, приватній резиденції президента, 18 грудня 2024 року — разом з Ілоном Маском. Це, очевидно, не могло не привести до запитання: чи не починає власник однієї з найвпливовіших американських газет вибудовувати особливо обережні стосунки з майбутнім президентом.

Такі підозри підсилював той факт, що аерокосмічна компанія Безоса Blue Origin змагалася за багатомільярдні контракти з NASA та Пентагоном проти SpaceX Ілона Маска, а також із Microsoft. Ще під час передвиборчої кампанії 2016 року Трамп критикував Amazon і Безоса. Він звинувачував Безоса у спробах купити політичний вплив через придбання The Washington Post і погрожував Amazon проблемами в разі свого обрання. Під час свого першого терміну Трамп неодноразово намагався заблокувати контракти Amazon із Міноборони США через особисту образу на публікації The Washington Post.

Після інавгурації Трампа закиди на адресу The Washington Post не зникли, а набули нового виміру. Критики звинувачували вже не редакцію, а власника Джеффа Безоса: спершу він скасував підтримку Камали Гарріс напередодні виборів, потім переорієнтував розділ думок на «особисті свободи й вільні ринки», а згодом газета пережила масові скорочення. Журналісти та колишні співробітники бачили в цьому не управлінські рішення, а спробу зменшити конфронтацію з Білим домом.

Хоча немає публічних доказів, що The Washington Post як редакція отримувала прямі вказівки «працювати на Трампа». Але є документована низка рішень Безоса, внутрішні протести, відставки та конфлікти інтересів, які давали підстави аналітикам говорити про прагнення власника знизити напругу з Трампом.

«Фейкові новини» й особисті атаки: як Трамп спілкується з пресою

Особливе місце у взаєминах Дональда Трампа з медіа посідає його унікальна манера спілкування з репортерами. Десятиліттями виплекані інституційні реверанси у бік «четвертої влади» від президентів залишилися під час його першої каденції, а після повернення до Овального кабінету його висловлювання на адресу медіа набули нового, значно експресивнішого забарвлення.

Спостережливий глядач його виступів легко помітить сталий сценарій. Як тільки у брифінг-румі лунає запитання, що виходить за межі заздалегідь окреслених комфортних тем, відповідь слідує без затримок. Щоправда, замість фактів у хід часто йдуть оцінки інтелектуальних здібностей журналіста чи журналістки, зауваження щодо його чи її зовнішності або просто перехід на особистості.

Яскравим прикладом став інцидент на борту президентського літака Air Force One, коли кореспондентка Bloomberg NewsКетрін Лусі спробувала поставити болюче для Трампа запитання щодо розсекречення «файлів Епштейна» (справи мільйонера-педофіла Джеффрі Епштейна, з яким Трамп колись товаришував). Журналістка поцікавилася, чому адміністрація затягує оприлюднення документів, якщо в них немає компромату на самого главу держави. Замість відповіді по суті Трамп розлютився, навів на неї палець і прилюдно кинув брутальну мізогінну образу: «Тихо. Тихо, свиня» («Quiet, piggy»).

За аналогічних обставин постраждала й головна кореспондентка ABC News Мері Брюс, яка також намагалася протиснути питання про розслідування щодо зв’язків з Епштейном. Трамп улаштував тривалу тираду, заявивши журналістці: «Ви жахлива людина і жахливий репортер», після чого прямо зі сцени закликав Федеральну комісію зі зв’язку відкликати мовну ліцензію у телемережі ABC.

Цей агресивний стиль спілкування став офіційною нормою комунікації Білого дому. Під час пресбрифінгу щодо звільнення Росією американського громадянина Стівена Габбарда кореспондентка ABC NewsКарен Тревер спробувала з’ясувати деталі угоди та запитала, чи справді США не пішли на поступки Москві, якщо заради звільнення Габбарда було відкладено запровадження нових антиросійських санкцій. Трамп миттєво перейшов на крик: «Ви дурна людина? На кого ви працюєте?». Того ж дня за подібні уточнення він атакував Кейтлан Коллінз із CNN, вигукнувши: «Ти тупиця. У тебе низький IQ. Ти дурна і ти працюєш на CNN».

Під час першого терміну Трамп поводився так само. Ще в липні 2017 року медіапростірсколихнув скандал, коли ведучі програми Morning Joe на каналі MSNBC Міка Бжезинські та Джо Скарбороу розкритикували президента за те, що він розвісив у своїх гольф-клубах фальшиві обкладинки журналу Time зі своїм портретом. У відповідь Трамп опустився до відвертого знущання у твіттері, назвавши Бжезинські «божевільною з низьким IQ» та заявивши, нібито бачив її напередодні Нового року з «синцями від підтяжки обличчя». Тоді ж він опублікував змонтоване відео, де на рингу б’є чоловіка, замість голови якого був логотип CNN.

Від звинувачень до суду: позови на десятки мільярдів доларів

Під час своєї другої каденції Дональд Трамп перевів системні суперечки з пресою у формат безпрецедентної «судової війни». Його юридична команда засипала найбільші медіакомпанії позовами про наклеп із сукупними фінансовими вимогами, що перевищують 70 мільярдів доларів. Правозахисні організації, зокрема«Репортери без кордонів», традиційно розцінюють це як спробу залякати розслідувальну журналістику. Проте детальний аудит цих процесів показує: дії Трампа далеко не завжди є безпідставними. У багатьох випадках президент дійсно ловить провідні світові редакції на маніпуляціях, змушуючи їх публічно визнавати свої помилки.

Найбільш показовим прикладом став позов Трампа проти британського суспільного мовника BBC у федеральному суді Флориди. Президент звинуватив канал у «навмисному та зловмисному» монтажі документального фільму Panorama, де дві різні частини його промови від 6 січня 2021 року були склеєні так, ніби він прямо закликав прихильників штурмувати Капітолій.

У цій ситуації правота Трампа виявилася незаперечною. Корпорація BBC офіційно визнала маніпулятивний монтаж некоректним, принесла публічні вибачення Трампу, а керівництво новинного підрозділу на тлі скандалу навіть пішло у відставку. Водночас юридичний спір триває, оскільки мовник відмовляється платити багатомільярдне відшкодування і вимагає закрити справу. Зараз процес зайшов у фазу розкриття доказів. Федеральна суддя Енжолік Летт поставила жорсткий ультиматум:Трамп зобов’язаний особисто дати свідчення під присягою до 11 грудня 2026 року, інакше позов буде анульовано. Це створює для президента певні юридичні ризики, але сам факт визнання провини з боку BBC став його серйозною репутаційною перемогою.

Консервативні аналітики й медіаексперти, зокрема представники Media Research Center (MRC), стверджують, що провідні американські телеканали систематично висвітлюють Дональда Трампа в негативному світлі. У квітні 2025 року MRC оприлюднив дослідження, за яким 92,2% оцінних висловлювань про президента та його адміністрацію у вечірніх новинах ABC, CBS і NBC були негативними. Прихильники цієї позиції розглядають судові позови як один зі способів змусити медіа відповідати за недостовірні або наклепницькі повідомлення.

Там, де судові процеси доходять до фіналу, Трампу важко здобути чисту перемогу через специфіку американського права, яке встановлює надзвичайно високу планку доведення «злого умислу» щодо політиків.

Трамп звинуватив видання The Wall Street Journal у наклепі через публікацію про нібито написану ним записку Джеффрі Епштейну — американському фінансисту, засудженому за сексуальні злочини, якого згодом звинуватили в організації сексуальної експлуатації неповнолітніх дівчат. Епштейн помер у в’язниці 2019 року.

За інформацією газети, записка була частиною альбому, який у 2003 році підготувала до 50-річчя Епштейна його спільниця Гіслейн Максвелл. У ній містилися контурний малюнок оголеної жінки, підпис, схожий на підпис Трампа, та фраза про те, щоб кожен день приносив «ще одну чудову таємницю». Трамп заперечив авторство записки й назвав публікацію брехнею.

Суд першої інстанції відхилив позов на 10 мільярдів доларів, вирішивши, що Трамп не навів достатніх підстав вважати, що газета опублікувала матеріал зі свідомим нехтуванням правдою. Водночас суддя не встановлював, хто насправді написав записку. Адвокати президента отримали можливість подати виправлену скаргу — вони цим скористалися і справа триває.

Трамп подав позов про наклеп проти газети The New York Times, її журналістів і видавництва Penguin Random House через книгу «Невдаха, якому щастило: як Дональд Трамп розтратив статки батька й створив ілюзію успіху». Її автори — журналісти The New York Times Сюзанна Крейг і Расс Бюттнер — досліджували фінансову історію Трампа, зокрема те, як він успадкував від батька Фреда Трампа значні статки, яким чином сім’я використовувала податкові схеми для зменшення податкових зобов’язань і чому численні бізнес-проєкти Трампа не відповідали створеному ним образу надзвичайно успішного підприємця. Окрему увагу автори приділили його кар’єрі на телебаченні, зокрема шоу The Apprentice, яке допомогло перетворити бізнесмена на національну знаменитість і політичний бренд.

Трамп назвав викладені факти свідомо сфальсифікованими й зажадав 15 мільярдів доларів компенсації, звинувативши журналістів у спробі зашкодити його президентській кампанії. Проте у вересні 2025 року федеральний суддя відхилив первісний, 85-сторінковий позов, назвавши його надмірно розлогим і таким, що більше нагадує політичний маніфест, ніж юридичний документ. Суд дозволив подати нову скаргу обсягом не більш як 40 сторінок. Адвокатам Трампа довелося переробляти її, конкретизуючи претензії до книги та газетних публікацій. The New York Times і видавництво відкинули звинувачення та заявили, що справа безпідставна. Саме відхилення першої скарги не було рішенням суду про правдивість усіх тверджень книги.

Мирові угоди з Трампом: визнання помилки чи ціна спокою

Особливістю другої каденції став підхід медіаконгломератів, які дедалі частіше воліють не доводити справу до суду, а відкуповуватися від президента на етапі досудового врегулювання. Організації з моніторингу, такі як Citizens for Responsibility and Ethics in Washington (CREW), яка займається контролем за етикою влади й викриттям корупції, підрахували, що ця стратегія принесла понад 86,5 мільйона доларів у вигляді приватно-комерційних мирових угод. Зокрема, медіагігант Disney (власник ABC) виплатив 15 мільйонів доларів за врегулювання претензій, а Paramount Global (власник CBS) — 16 мільйонів.

Цей феномен викликав розбіжності в оцінках аналітиків та експертів із медіаправа. Консервативні аналітики розцінюють виплати як пряме капітулювання медіа перед фактами. Наприклад, у випадку з ABC News ведучий Джордж Стефанопулос в ефірі помилково заявив, що суд визнав Трампа винним у «зґвалтуванні» письменниці Е. Джин Керролл, хоча суд присяжних визнав його винним лише у «сексуальному насильстві та наклепі». У результаті ABC News виплатила 15 мільйонів доларів на Президентську бібліотеку Трампа й опублікувала офіційне виправлення.

Консервативні коментатори сприйняли виплату як підтвердження своїх давніх звинувачень на адресу ліберальних медіа. Вони наголошували, що Джордж Стефанопулос неодноразово неправильно переказував вердикт у справі Е. Джин Керролл, стверджуючи, що Трампа визнали відповідальним за зґвалтування, хоча формально присяжні встановили сексуальне насильство та наклеп. Для прихильників Трампа ця помилка стала доказом того, що політична упередженість журналістів здатна призводити до спотворення юридичних фактів. Виплату $15 млн вони трактували як вимушене визнання серйозності цієї помилки.

Незалежні експерти з медіаправа пояснюють, що у США мирова угода часто є не визнанням провини, а чистою математикою. Наприклад, компанія Paramount погодилася заплатити Трампу 16 мільйонів через монтаж інтерв’ю Камали Гарріс у програмі 60 Minutes. Трамп стверджував, що монтаж інтерв’ю спотворив відповіді кандидатки, створивши сприятливіше враження про неї, і подав позов на $10 млрд, згодом збільшивши вимогу до $20 млрд. CBS категорично відмовилася просити вибачення. Голова CBS Джордж Чікс прямо заявив акціонерам, що це суто «переговорне рішення», яке дозволяє компанії зосередитися на бізнесі, а не грузнути роками в судах із чинним президентом. Для конгломерату з мільярдними оборотами 16 мільйонів доларів — це просто «ціна спокою» й економія на адвокатах.

The Washington Post вважає, що керівники Disney та ABC погодилися на мирову угоду не лише через юридичні ризики, а й через побоювання помсти з боку Трампа. За інформацією трьох джерел, обізнаних із внутрішніми обговореннями компанії, керівники враховували його погрози переслідувати політичних противників. Також ішлося про ризик, що судова тяганина з чинним президентом може зашкодити бізнесу Disney.

На думку продемократичних дослідників, медіагіганти платили Трампу під прихованою загрозою знищення їхнього бізнесу. Коли Трамп судився з Paramount (власником CBS), компанія перебувала у процесі історичного злиття зі Skydance Media. Цю багатомільярдну угоду мала погоджувати Федеральна комісія зі зв’язку (FCC), куди Трамп призначив лояльного комісара Брендана Карра, який публічно погрожував CBS розслідуваннями. Аналітики переконані: компанія заплатила мільйони не через страх програти суд за наклеп, а тому, що Білий дім тримав у заручниках їхню глобальну корпоративну угоду.

Незалежно від мотивів сторін, дослідники медіа та захисники свободи преси попереджають про небезпечний «стримувальний ефект» (chilling effect) дій Трампа та його адвокатів. Як пише професор журналістики Майкл Соколов у Nieman Journalism Lab при Гарвардському університеті, мирові угоди ABC та CBS можуть спричинити внутрішню самоцензуру: редакції почнуть зважувати, чи варте розслідування ризику багатомільйонного позову. Columbia Journalism Review також повідомляє, що юридичний тиск уже створює такий ефект у редакціях. Коли критика президента може обернутися не лише судовими витратами, а й ризиками для ліцензій і корпоративних угод, виникає небезпека, що медіавласники почнуть обмежувати журналістів, аби не конфліктувати з владою. Головнокомандувач ризикує перетворитися на головного редактора країни — не через офіційну цензуру, а через страх медіа фінансових і регуляторних наслідків.

Отже, Дональд Трамп і в другу президентську каденцію продовжує війну з медіа, яку вів і під час першої: звинувачує журналістів у брехні, принижує їх за незручні запитання та конфліктує з редакціями. Проте тепер ця боротьба має ще й юридичний вимір — багатомільярдні позови, судові процеси та мирові угоди з медіакомпаніями. Окремі редакції справді припускалися помилок, але використання позовів у поєднанні з політичним і регуляторним тиском створює ризик самоцензури: медіа можуть почати уникати критичних матеріалів не лише через сумніви в їхній точності, а й через страх дорогої судової тяганини.