Від «абсурду» до всенародного свята: неймовірна історія Радіодиктанту

За чверть століття Радіодиктант обріс історіями, в яких знайшлося місце і кумедним пригодам, і детективам, і справжнім людським драмам. Чимало з них досліджено у книжці «Українське радіо. Історія буремного століття». Напередодні чергового Радіодиктанту згадаймо разом кілька найцікавіших епізодів: від викрадених призів до сліз в ефірі й овацій у бомбосховищі.

Нікому не потрібний?

«Диктант національної єдності — абсурд і дурниця. Це технологічні вигадки, які нікому не потрібні», — заявила 2006 року народна депутатка від Партії регіонів Ганна Герман в інтерв’ю «Західній інформаційній корпорації». Угледівши в акції інтереси чи то Буша з Ющенком, чи то Путіна з Януковичем, вона закликала припинити писати диктанти, а «гроші» роздати пенсіонерам. Радіодиктантові тоді виповнилося лише шість. І Герман була далеко не єдиною, хто скептично ставився до цієї затії.

Минуло двадцять років. Тепер щороку в День української писемності та мови сотні тисяч людей відкладають свої справи, беруться за ручки й папір. Пишуть удома, у школах та університетах, в офісах, на фронті. Приєднуються з-за кордону. А потім іще довго сперечаються, де в тексті мало стояти тире, а де — кома.

Те, що починалося 2000 року як ініціатива кількох радійників, виросло у всенародне свято. Радіодиктантом цікавляться мільйони, а серед його учасників щороку — нові люди, які востаннє писали диктант ще за шкільною партою. Як сталося, що сотні тисяч українців щороку добровільно сідають писати один і той самий диктант — незалежно від того, скільки помилок у ньому зроблять? І хто придумав цю, як виявилося, не таку вже й безглузду затію?

З чого все почалося

Перший Радіодиктант національної єдності відбувся навесні, 24 травня 2000 року — в День Кирила і Мефодія та з нагоди перепоховання Тараса Шевченка. Біля витоків дійства стояли журналісти Українського радіо, організатори Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика та Ліга українських меценатів.

Для першого разу результат був непоганим: на Хрещатик, 26, надійшла майже тисяча написаних від руки диктантів. Щоправда, слухачі не надто поспішали: листи з роботами надходили до редакції ціле літо й навіть восени.

Анатолій Табаченко демонструє експонат Музею Українського радіо — один із мішків паперових листів із радіодиктантами, написаними учасниками. Фото: «Детектор медіа»

Спочатку окремих текстів для Радіодиктанту ніхто не створював. Брали вже написані твори відомих авторів. Для особливо хитрих учасників це відкривало чудову можливість: знайти оригінал і списати його, не наробивши помилок.

Попри ці недосконалості, акція приживалася. У 2003 році Радіодиктант навіть прочитали під час перерви в роботі Верховної Ради (нагадаємо, по радіо тоді днями транслювали інше шоу, засідання Верховної Ради). Наступного року диктант перенесли на осінь, провели в День української писемності та мови. Відтоді він став щорічним супутником цього свята.

З 2006 року для Радіодиктанту почали спеціально писати тексти. Спершу невеликі — на 100—120 слів, згодом їхній обсяг зріс майже вдвічі. Змінювалися правила надсилання й перевірки робіт, з'являлися нові способи долучитися до акції.

А ще Радіодиктант обростав власними традиціями, рекордами й пригодами. Іноді доволі детективними!

Енелятко, асфоделі й інші пригоди

На початку 2004 року Радіодиктант потрапив у кримінальну хроніку. У Львові викрали пасажирсько-вантажний «Мерседес», а разом із ним — подарунки для переможців. Керівник Ліги українських меценатів, письменник Михайло Слабошпицький запевнив, що без нагород ніхто не залишиться: «Бо свято можна затьмарити крадіжкою, але не можна його вкрасти».

Що популярнішим ставав Радіодиктант, то дивовижніші історії надходили до редакції. Після реєстрації національного рекорду — наймасовішого написання Радіодиктанту на одній локації — тодішня кураторка акції Аліна Акуленко розповідала про родини, які пишуть диктанти при свічках, під образами, розстеливши рушники. Одного разу хлопчина, який саме пас череду, почепив радіоприймач на гілку дерева й написав диктант просто на пасовищі. Інший учасник — коваль — примудрився писати на горні в кузні. А таксист притуляв аркуш до керма. Щоправда, завершити роботу не встиг: викликали на замовлення. До редакції надіслав недописаний диктант.

Зареєстрований рекорд: наймасовіше написання Радіодиктанту на одній локації, 2014. Диплом з експозиції музею Українського радіо

Є й такі, хто готується до акції цілий рік. Львівська лікарка-бактеріологиня Христина Гоянюк не пропустила жодного Радіодиктанту від самого його заснування. У 2014, 2020, 2023 та 2024 роках написала тексти без жодної помилки. Пані Христина — майстриня спорту з розгадування кросвордів, має величезну бібліотеку словників і зізнається, що навіть власного дня народження не чекає так, як Радіодиктанту.

Дикторка Радіодиктанту-2020 Римма Зюбіна і багаторазова переможниця акції Христина Гоянюк. Селфі Римми Зюбіної

Із 2020 року тексти для диктанту почали писати відомі письменники. Першим став Іван Малкович, який збентежив слухачів загадковим «енелятком» — авторським неологізмом на позначення маленького прибульця з НЛО. Дехто вирішив, що це невідомий звір, а одна вчителька припустила, що слово походить від Енея. Одразу видно, хто читав абетку Малковича!

Наступного року за перо взявся Юрій Андрухович. І сам же прочитав написане — у такому темпі, що соцмережі вибухнули жартами. Спробуй-но встигнути записати «псевдокитайський павільйон», не спіткнутися об «застиглий танок гіпсових німф» на пагорбі, порослому асфоделями, а потім ще розібратися із «заґратованим і напівзаваленим каменями лазом у розбійничу печеру». І все це — під диктовку!

Сам письменник зізнався, що, якби не був автором тексту, навряд чи написав би його на відмінно. І пожартував, що цей диктант — початок майбутнього роману: перші 199 слів уже готові, залишилося написати решту. А може, й не пожартував?

Диктант, із яким переживаємо травми війни

«Я взагалі ще потримаюся хвилин двадцять, а потім піду пореву...» — зізнався в прямому ефірі Українського радіо ведучий Роман Коляда. Щойно завершився Радіодиктант 2022 року. Текст Ірини Цілик «Твій дім» прочитала народна артистка України Ада Роговцева. А за місяць до того в будинок самого Коляди влучила російська ракета.

Уривок трансляції Радіодиктанту-2022, під час якого до сліз розчулився Роман Коляда

Письменниця розповідала про пошрамовані обстрілами будинки, заклеєні навхрест шибки, вимушені переселення. «А деколи дім здатен уміститися до розмірів валізи», — ці слова відтоді близькі надто багатьом українцям. Я й сам згадував ці рядки після прильоту ракети по моєму київському будинку, сумніваючись, на відміну від авторки диктанту, що дім «вистоїть, виборсається»...

«Думала, буде цікавий досвід національного флешмобу, а вийшла групова всесвітня психотерапія наших спільних наболілих травм», — так описала Радіодиктант того року киянка Аліна Шубська. І, мабуть, дуже точно передала те, що відчували багато його учасників.

Велика війна додала Радіодиктанту нових локацій. У Чернігові, Львові, Хмельницькому, Миколаєві учасники збиралися в бомбосховищах. В Одесі — навіть у катакомбах. Військові писали на фронті, використовуючи для цього дорогоцінні хвилини перепочинку. Військовослужбовиця Олеся Жуковська розповідала, як писала диктант просто неба на Харківщині, у компанії місцевих котів. Наступного року написала знову — і ввійшла до числа переможців.

Бійці 44 окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола пишуть Радіодиктант на фронті, зокрема в Суджі під час української операції на Курщині. Фото з фейсбук-сторінки бригади

Змінювалися й самі тексти. Після «Твого дому» Ірини Цілик були «Дороги України» Катерини Калитко — про знищені села, підірвані мости, обвуглене збіжжя, що навесні знову пускає паростки. А 2024 року Оксана Забужко написала «Магію голосу», присвячену сторіччю Українського радіо. Читав її письменник і військовослужбовець Павло Вишебаба.

Оксана Забужко, авторка Радіодиктанту-2024. Фото: Українське радіо

Саме під час того Радіодиктанту по всій Україні оголошували повітряну тривогу через зліт російського МіГ-31К, носія ракет «Кинджал». А коли читання завершилося, у бомбосховищі Києво-Могилянської академії пролунали овації. Уперше в історії акції. «Такі овації, як у театрі! Було дуже холодно, але так тепло й зворушливо», — згадувала координаторка проєкту Юлія Шелудько.

Ті самі овації на ефірній локації Радіодиктанту-2024. Фото: Суспільне мовлення

Що ж то за всенародне свято без суперечки

За роки існування Радіодиктанту темп його читання став предметом окремих пристрастей. Після 2021 року пальму першості в цій дисципліні, здавалося, назавжди здобув Юрій Андрухович: слухачі ледве встигали виводити його асфоделі. Але 2025-го з’ясувалося, що письменник читав ще доволі розмірено — у порівнянні з Наталею Сумською, яка диктувала текст Євгенії Кузнєцової «Треба жити!». У соцмережах знову посипалися жарти й нарікання, а дехто запропонував наступного разу запросити до мікрофона шкільного вчителя — він принаймні знає, з якою швидкістю учні встигають писати. Утім, Радіодиктантові лише трохи більше чверті століття. Хтозна, можливо, через кілька десятиліть і читання Сумської згадуватимуть як зразок неквапливості.

Меми із соцмереж про швидкість читання Андруховича та Сумської

І ось у 2026 році до мікрофона справді запросили вчителя української мови та літератури Артура Пройдакова. Щоправда, читатиме він не сам, а разом зі співачкою й волонтеркою Дашею Астаф’євою. Уперше за всю історію Радіодиктанту текст читатимуть удвох. Такий собі компроміс між прихильниками шкільної методики й тими, кому до вподоби знаменитості за мікрофоном. А текст «Лист, який не закінчується» для них написав письменник і ветеран війни Артур Дронь. Ох і суперечки тривають навколо кандидатури Астаф’євої! Тепер цікаво, чи вдасться дуетові задовольнити всіх. Адже в Радіодиктанту вже склалася добра традиція: щороку знаходити привід для соцмережевих батлів.

Роман Коляда, Даша Астаф’єва, Артур Пройдаков, Юлія Шелудько у студії Українського радіо. Селфі Романа Коляди

Звісно, диктант потрібно встигнути записати. Але чи зібрала б звичайна шкільна вправа таку різноманітну аудиторію: від школярів до військових, від студентів до пенсіонерів, від дипломатів до полярників?

У цьому й полягає одна з найвдаліших, на мій погляд, трансформацій Радіодиктанту. Спершу до радіоефіру додали телевізійну версію у 2015 році, згодом — трансляції у фейсбуці. А за часів Суспільного мовлення команда Дмитра Хоркіна та Юлії Шелудько зробила найцікавіший поворот: запросила до створення Радіодиктанту відомих письменників та акторів. Вони принесли з собою власну аудиторію, упізнавані голоси, незвичні тексти. І, звісно, новий рівень уваги. Тепер про Радіодиктант сперечаються навіть люди, які його не пишуть.

25-та українська антарктична експедиція після написання Радіодиктанту національної єдності на станції «Академік Вернадський». Острів Галіндез, Антарктика, 2020 рік. Фото Євгенія Прокопчука

Утім, найважливіше в цій акції стається ще до написання й перевірки робіт. Люди домовляються зустрітися, збираються родинами, колективами, вмикають спільну трансляцію за тисячі кілометрів від дому. Уже давно необов’язково надіслати написане на перевірку, щоб стати учасником Радіодиктанту. Його головне досягнення — звичка щороку збиратися разом заради українського слова.

Відтоді як Ганна Герман назвала Радіодиктант «нікому не потрібною вигадкою», українці списали чимало паперу. Щороку сотні тисяч людей дають свою відповідь: на аркушах у клітинку чи лінійку, з помилками чи без.

А отже, 27 жовтня об 11-й дістаємо подвійні листочки, перевіряємо ручки й вмикаємо Українське радіо. Чи встигнемо цього разу за дикторами? Перевіримо!

Тим часом в очікуванні на диктант «Детектор медіа» запрошує читати більше цікавих історій навколо Українського радіо — першого мовника з більш ніж сторічною історією, який і досі не припиняє дивувати слухачів. Про них Вадим Міський разом із Тамарою Гусейновою розповіли у книжці «Українське радіо. Історія буремного століття», ідейним натхненником якої став Дмитро Хоркін.