Шанс на порозуміння з Польщею: чи готова Варшава почути Київ, та які сфери можуть об’єднати наші країни

У доволі непростих останнім часом відносинах між Україною та Польщею є шанс на порозуміння. Якщо, звісно, у Варшаві його готові побачити. Приклад — негативна реакція Києва на рішення Львівської облради оголосити 2027-й роком Романа Шухевича, Олега Ольжича та УПА. МЗС України одразу ж назвало це рішення, схвалене на регіональному рівні без консультацій з дипломатами та центральними органами влади, контрпродуктивним.

Польський прем’єр Дональд Туск повідомив про сигнал від Володимира Зеленського: український президент дуже незадоволений тим, що сталося, і якщо від нього залежатиме подальша процедура (просування рішення Львівської облради — Ред.), він цього не підтримає. Заступник глави польського МЗС Марчин Босацький зауважив, що інформація про рішення була видалена з вебсайту Львівської облради. А депутату Святославу Шереметі — ініціатору ідеї оголосити 2027-й роком Шухевича, Ольжича та УПА — заборонили в’їзд до Шенгену на п’ять років.

Гучного скандалу, як у травні-червні з орденами, цього разу вдалося уникнути, як і призупинення поставок великого польського пакету військової допомоги Україні саме через рішення Львівської облради. Адже буквально напередодні Володимир Зеленський говорив, що останнім часом в України покращилися відносини з Польщею. Ця заява пролунала через кілька днів після того, як український президент вперше від початку скандалу з орденами вилетів у відрядження з аеропорту в Жешуві.

То чи є шанс на порозуміння між нашими країнами, коли в самій Польщі не приховують антиукраїнського сентименту? Адже польські політики, активно використовуючи «українську карту», вже розпочали парламентську передвиборчу кампанію. Й підігрівання антиукраїнських настроїв вилилося в напади й побиття українців, у тому числі й дітей, у Польщі.

Про три головні сфери, які можуть об’єднати Україну та Польщу, читайте в нашому матеріалі за підсумками тижневого візиту кореспондентки ТСН.ua до Варшави з групою українських лідерів думок у Польщі на запрошення польського Centrum Mieroszewskiego.

Історичні суперечки: формула взаємної поваги

Спільна історична пам’ять — не та сфера, де Україна та Польща зможуть порозумітися. Тому ТСН.ua починає статтю саме з цього питання. Бо саме воно впливає на всі сфери відносин наших країн, включаючи оборонну співпрацю й військову допомогу, що підтверджують соціологічні опитування в Польщі. Також про це сказав держсекретар Міноборони Польщі Павел Залевський під час зустрічі з нашою групою українських журналістів у Варшаві, додавши, що не треба «називати українські підрозділи прізвищами людей, які відповідальні за злочини проти поляків».

Йдеться про травневий указ Зеленського про присвоєння Окремому центру спеціальних операцій «Північ» Сил спеціальних операцій (ССО) ЗСУ почесного найменування «імені Героїв УПА», який призвів до справжнього вибуху в польському політикумі й суспільстві, та скандалу з орденами. Разом із цим, він став дуже показовим як для України, так і для самої Польщі.

По-перше, українці, які вже майже п’ять років чинять опір повномасштабному російському вторгненню й борються за виживання, не приділяли достатньої уваги тому, наскільки питання історичної пам’яті дійсно важливе для переважної більшості поляків, а не лише для політиків, які щораз розігрують антиукраїнську карту для отримання електоральних балів.

По-друге, скандал з орденами після відповідного указу Зеленського продемонстрував, що польський політикум і велика частина суспільства не сприймають, що Україна може мати власний погляд та власних героїв. І це доводять результати соцопитувань: за даними CBOS у липні, лише 44% поляків визнають право українців на власних героїв.

Польський політикум не сприймає пропозицію українських колег: «Давайте залишимо питання трактування спільної історії історикам». Також не вдасться повернутися до формули «Пробачаємо і просимо прощення». Що б дійсно могло спрацювати — це взаємна повага Польщі та України до права кожної сторони визнавати власних героїв. Проте польські політики, незалежно від політичного табору, прямо кажуть, що «з Бандерою та Шухевичем Україна до ЄС не вступить».

«Ви хочете вступити до ЄС, і ми маємо на це погодитися, а не ви. У вас є стільки бездоганних героїв, які зараз захищають країну, навіщо вам ті, хто вбивав людей», — сказав міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський під час зустрічі з нашою групою, порівнявши процес вступу до Євросоюзу з «лондонським клубом», де треба переконати всіх у джентльменській поведінці.

Водночас, на запитання кореспондентки ТСН.ua про те, чи можливий вступ України до ЄС до закінчення війни, віцемаршалок Сенату Магдалена Бєят (пов’язана з партією Nowa Lewica, яка має не такі радикальні погляди на вплив Волинської трагедії на польсько-українські відносини) відповіла:

«Мені здається, що до закінчення війни Україна не зможе вступити до ЄС. Але я навчилася в політиці ніколи не казати слово „ніколи“. Все можливо. Але, дивлячись на це з сьогоднішньої перспективи, це неможливо».

Таку саму думку кореспондентці ТСН.ua доводилося чути в багатьох інших європейських столицях. У переважній більшості це продиктовано страхом втягнення їхніх країн у війну з Росією після вступу України. Також часто доводилося чути, що Україна начебто сприймає членство в ЄС в якості безпекового замінника, бо вступ до НАТО поки що неможливий. Що не є правдою, адже Україна вже давно є провайдером безпеки.

Щодо відносин із Варшавою, в Києві є розуміння, що ще одного скандалу з орденами нам не треба, особливо напередодні парламентських виборів у Польщі, які мають відбутися восени 2027 року. Так само є розуміння, що питання історичної пам’яті гостро постануть перед вступом України до ЄС. Як, наприклад, зараз Болгарія висуває історичні та мовні вимоги щодо вступу Північної Македонії. Водночас у Києві хочуть бачити розуміння з польського боку, що українці борються за виживання у війні з Росією, і це на сьогодні наш головний пріоритет.

Тож щодо питання спільної історичної пам’яті Київ і Варшава навряд чи зможуть порозумітися. Особливо, коли цю тему активно використовують політики. Які ж сфери можуть об’єднати Україну та Польщу? ТСН.ua виділив три головні.

Оборонна співпраця. За словами польських посадовців, близько 90% міжнародної військової допомоги Україна отримує через територію Польщі, яка є нашим головним логістичним хабом. Лише раз публічно минулого року Анджей Дуда, який йшов у відставку з посади президента, розкритикував ставлення України та союзників до аеропорту Жешув та польських автомагістралей.

«Наприклад, я вважаю, що як українці, так і наші союзники просто вважають, що аеропорт у Жешуві та наші автомагістралі належать їм, ніби це їхнє. Але це не їхнє. Це наше. Тому, якщо комусь щось не подобається, то закриваємо і до побачення», — додав влітку 2025 року Дуда.

Під час зустрічі з держсекретарем Залевським у Міноборони кореспондентка ТСН.ua запитала, чи є ризик, що в разі загострення відносин між нашими країнами, як це було під час скандалу з орденами, Польща може обмежити логістику через свою територію аж до повного закриття Жешува. Посадовець запевнив, що для них найважливіше — це підтримка України, що б не говорили політики.

Польські військові та медики вже давно переймають український бойовий досвід. І це те, де наші країни можуть успішно розвивати співпрацю, як і в дронових технологіях. Ще минулого року міністри оборони двох країн підписали меморандум про співпрацю в сфері безпілотних авіаційних систем. У лютому цього року Зеленський і Туск підписали лист про наміри щодо спільного виробництва оборонної продукції, зокрема БПЛА.

Як відомо, доступ до українських дронових технологій Польща отримає в обмін на передачу Україні польських МіГ-29. Проте в червні польський міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш звинуватив Україну в невиконанні обіцянки щодо передачі технологій. Хоча польській стороні добре відомо, що МіГ-29 потребують серйозної дороговартісної модернізації, перш ніж Україна зможе їх поставити собі на озброєння. Й питання фінансування досі не вирішене.

Переговори про врегулювання війни. Польські політики, дипломати та експерти констатують, що більшість поляків не ототожнюють боротьбу українців у війні з Росією з захистом самої Польщі та Європи в цілому. За даними опитування SW Research для Rzeczpospolita за липень цього року, лише 38,5% поляків вважають, що передача польської зброї Україні сприяє зміцненню безпеки самої Польщі.

За словами польського соціолога і дослідника громадської думки Лукаша Мазуркевича, є очевидне небажання поляків бути втягнутими у війну. Більшість польського суспільства виступає проти відправлення натовських, ба більше — польських військ до України. Водночас, у польському суспільстві є запит на участь Польщі в переговорах щодо завершення війни. Те ж саме ми бачимо й у коментарях польських посадовців.

«Це якесь непорозуміння», — коментував прем’єр Польщі Дональд Туск відсутність польських представників на зустрічі в Осло, де президент Зеленський зустрівся з лідерами Норвегії, Фінляндії та спецпредставником Трампа Стівом Віткоффом, який потім поїхав на переговори з Путіним до РФ.

Україна зі свого боку може краще лобіювати можливість присутності польських представників на таких переговорах. Або ж комунікувати з Варшавою за результатами. Тим паче зараз, коли представники польської влади стали на захист України на тлі загострення відносин Києва та Вашингтона, й відвертої солідаризації Трампа з Путіним.

Що зі свого боку може зробити Польща? Наприклад, продовжити переговори в рамках НАТО щодо можливості закриття неба над регіонами Заходу України. Київ постійно порушує це питання від самого початку повномасштабного російського вторгнення. Навіть велися розмови щодо створення інтегрованої системи ППО України та наших найближчих сусідів.

«На жаль, зараз це неможливо. Якщо Польща почне збивати російські цілі над територією України, ми втратимо власні гарантії безпеки», — сказав неофіційно під час зустрічі з нашою групою у Варшаві відомий польський політик із партії Туска, вочевидь маючи на увазі саме американські гарантії.

Боротьба з російською дезінформацією. Це найбільш реальна сфера, де Україна та Польща мають шанс на продуктивну співпрацю. Однак, це можливо виключно за бажання польської сторони. Окремі ініціативи на рівні медіа та громадянських суспільств існують. Проте цього не достатньо. Й цьому авжеж не сприяють відверто ризиковані політичні маневри в бік антиєвропейських та проросійських сил у Польщі.

По-перше, в нещодавньому інтерв’ю Rzeczpospolita, президент Кароль Навроцький непрямо допустив участь «Конфедерації корони польської» євродепутата Ґжеґожа Брауна у правому «сенатському пакті» — узгодження кандидатів між партіями, щоб вони не конкурували один з одним. Хоча в Польщі є багато незалежних журналістських розслідувань, які доводять зв’язок оточення Брауна з Росією, зокрема їхніх поїздок до РФ, які фінансувалися фондами, пов’язаними з Росією тощо.

По-друге, під час нашої поїздки до Варшави дуже часто доводилося чути, що близько 20% поляків повірили російській дезінформації, що у вересні 2025 року польський повітряний простір порушили українські, а не російські дрони. Хоча насправді цифра у 24% — результат аналізу польського аналітичного центру та проєкту Res Futura (який досліджує інформпростір, дезінформацію та психологічні операції у соцмережах) дописів у польських соцмережах. Тобто, це не результати репрезентативного соцопитування.

Всі польські політики, дипломати та експерти підтверджують, що російська пропаганда, особливо в польському сегменті соцмереж, дуже активна й має реальний вплив на поляків. Водночас, апелюючи до демократії і плюралізму думок, у Польщі заплющують очі на проросійські тези того ж Ґжеґожа Брауна та просування проросійських наративів деякими відомими польськими ЗМІ, які дуже популярні в YouTube.

Яскравий приклад — репортаж польської журналістки Марії Вєрніковської для YouTube-каналу Kanał Zero з російського Калінінграда за лютий 2026 року, який засудили самі ж польські журналісти й посадовці за надмірне співчуття до росіян (зокрема у фрагменті розмови з російським військовим, який повернувся з війни проти України з пораненням) та створення позитивного образу Росії.