80 ШІ-розробок в одному медіа. Як «Цукр» автоматизує роботу редакції

У подкасті «Медіуми» Дмитро Тіщенко, співзасновник і керівник сумського медіа «Цукр», розповідає, як редакція за кілька років перейшла від використання ChatGPT для редагування текстів до десятків власних ШІ-розробок. Зокрема, пояснює, як працюють автоматична модерація коментарів, система моніторингу редакційних показників і платформа для планування роботи команди, а також скільки коштує впровадження таких інструментів.

А також — про те, чи замінить штучний інтелект журналістів, чому автоматизація не обов’язково означає скорочення працівників і які навички залишатимуться найціннішими для медійників.

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Spotify, Megogo Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформ.

00:00 Про витрати редакції на ШІ: «До січня цього року ми витрачали шалені гроші — не менше 600 доларів на місяць»;

02:44 Як ШІ допомагає редакції виявляти спам-ботів;

05:27 «Щоранку CEO отримує зведення за всіма платформами щодо того, наскільки ми просунулися в досягненні цілей»;

08:51 Про продаж власних ШІ-розробок іншим редакціям;

10:28 «Мені буквально треба було один вечір посидіти, щоб завантажити всі рішення міської ради за рік і переказати їх людською мовою»;

13:23 «ШІ має звільняти журналістів від рутинної роботи, щоб вони могли більше часу приділяти пошуку історій»;

16:20 «Мені знадобилося 10 хвилин, щоб перекопати вісім років історії «Цукру», прочитати всі матеріали, які стосувалися бізнесу, і зробити лендінг»;

22:00 Про майбутнє медіа, які не використовують штучний інтелект: «Їм доведеться наздоганяти в тих аспектах, у яких більш інноваційні медіа будуть першими»;

24:45 «Треба змінювати мислення людей, щоб вони були готовими до інновацій, шукали слабкі місця у своїх робочих процесах і віддавали ці процеси технологіям».

Про витрати редакції на ШІ: «До січня цього року ми витрачали шалені гроші — не менше 600 доларів на місяць»

Наталка Соколенко: Штучний інтелект, я думаю, всі редакції в Україні, та й не тільки в Україні, вже почали використовувати. Але питання в тому, як ним користуватися якісно. І на прикладі вашої передової редакції було б дуже цікаво про це дізнатися. Поділіться, будь ласка, чим зможете. Я не думаю, що ви на 100% поділитеся, але розраховую на значну частку відвертості. Бо конкуренцію ж ніхто не скасовував, ми це розуміємо. Отже, як штучний інтелект змінив роботу саме медіа «Цукр»?

Дмитро Тіщенко: По-перше, дякую за компліменти стосовно медіа. Ми стараємося тримати планку, тому що дійсно одними з перших, принаймні публічно, почали говорити й ділитися досвідом, який у нас сформувався у використанні штучного інтелекту. Насправді дуже складно навіть за кілька годин описати, як усе змінилося, тому що ми почали цей шлях уже понад три роки тому, з появою перших доступів до ChatGPT. Сьогодні ми використовуємо Claude як нашого основного асистента для роботи.

Наталка Соколенко: Одразу можна уточнити щодо Claude? Яка це версія і скільки редакція витрачає на неї?

Дмитро Тіщенко: До січня цього року ми витрачали шалені гроші — не менше 600 доларів на місяць. Чому так було? Тому що ми прийшли до того, що нам потрібна ліцензія майже для кожного співробітника. І ми не знали про існування, а точніше, найімовірніше, тоді ще не було програми знижок для громадських організацій. Ми за своєю формою є неприбутковою організацією, і Anthropic, як і OpenAI, до речі, вже надають знижки в розмірі 75%.

Тобто зараз ми платимо набагато менше. Проте, крім Claude і базового командного акаунту, який передбачає ліцензії для всіх наших співробітників, ми маємо ще низку сервісів. Тому все одно витрачаємо доволі чималу суму, але вона виправдана. Це оптимізована, підтверджена вартість, яку ми готові платити, тому що все вже, в принципі, збалансовано.

Як ШІ допомагає редакції виявляти спам-ботів

Дмитро Тіщенко: Якщо два роки тому або рік тому ми просто закуповували все перше, що з’являлося, і це була переважно моя ініціатива, бо я за натурою early adopter і мені подобалося все тестувати, то зараз ми маємо командний акаунт приблизно на 20 людей. І завдяки знижці це не створює нам великого фінансового навантаження. Додатково ми маємо різні розробки на основі Claude Code, маємо власний сервер. Це коштує не так дорого, як може звучати. Але якщо ми починали з редактора текстів — того, що базово потрібно оптимізувати й покращувати в роботі медіа, то зараз прийшли вже до того, що, мені здається, я мушу просто перераховувати багато прикладів того, що ми робимо.

Наталка Соколенко: Але це цікаво, перераховуйте.

Дмитро Тіщенко: Ми багато застосовуємо ШІ в менеджменті. У нас уже природним чином сформувалася ця навичка в команді, коли люди шукають слабкі місця, своєрідні пороги, які сповільнюють нас або взагалі інколи унеможливлюють ті чи ті процеси. Наприклад, раніше ми були змушені чистити спам у своїх каналах або моніторити їх на предмет спам-ботів. Тому що той самий телеграм не дозволяв робити нормальні фільтри, маски, щоб виявляти нові форми спаму. А зараз спамери, не знаю, чи ви помічали, інколи приходять із дуже цікавими формулюваннями.

Останнє, що я помічав — це коли під будь-якою новиною, просто під будь-якою, писали: «А что там по Фьодорову?» І чомусь російською. Я не знаю, чому ці люди, точніше, не люди, а очевидно російські боти, вважали, що їм треба якось підбурювати цю тему.

Це дуже тупо виглядало, тому що під історією бабусі, яка, не знаю, в’яже шапки для військових на прикордонні, вони писали: «А что там по Фьодорову?» І таку маску спам-детектори раніше не виявляли. Сьогодні ми маємо невеличку власну розробку, яка вдосконалюється. Достатньо одного-двох випадків, коли наші модератори видалили якийсь коментар, щоб бот, який сам це моніторить, побачив, що є підозра на спам. Він довчається і, відповідно, моніторить наші канали. Я зараз готуюся до презентації для команди, і ми порахували, що приблизно 25 разів на день нам доводилося б відволікатися на подібні коментарі. Тобто це щонайменше 25 відволікань, яких вдалося уникнути. А ще ж такі коментарі можна й не помітити.

«Щоранку CEO отримує зведення за всіма платформами щодо того, наскільки ми просунулися в досягненні цілей»

Дмитро Тіщенко: Ми також розробили власний дашборд, у якому зібрали всі наші платформи. Бачимо в реальному часі, що відбувається в соцмережах, на сайті, у крамниці, як продаються товари, як ухвалюються ті чи ті рішення. Маємо можливість робити зведення за нашими системами: чи рухаємося ми за планом, чи досягаємо поставлених цілей. Щоранку CEO отримує зведення за всіма платформами стосовно того, наскільки ми просунулися в досягненні цілей щодо переглядів, охоплень, залученості й продажів. Зокрема, нашого мерчу або залученості людей до клубу. Тобто всі показники, які зараз нам хочеться вимірювати, зрештою можна вимірювати з імовірністю 99%. Майже не залишилося джерел, які неможливо автоматизувати. Питання виключно в зусиллях і ресурсах. Насправді зараз у нас на сервері близько 80 розробок. Саме тому я не можу навести всі приклади.

Інколи це дрібні розробки. Там ще багато мого особистого, якісь невеликі речі, теж пов’язані з роботою. Наприклад, синхронізація даних, таблиць, яких неможливо позбутися. Але в більшості випадків ми вже прийшли до того, що, якщо раніше намагалися пов’язати дві гугл-таблиці з якимось чатом і ще з чимось, то сьогодні просто розробляємо інтерфейс, у якому все це обліковується й ведеться в одному віконці.

Одна з найцікавіших останніх речей — це те, що з’явилося завдяки запиту колег. Точніше, навіть не так. Ми вели чат синхронізації, де колеги зранку писали, які в них плани на день. Чому ми це робимо? Не для звітності, а для того, щоб кожен розумів зайнятість одне одного. Але це також для дисципліни. У ці буремні часи, коли ти прокидаєшся не від будильника, важливо все-таки дати собі сигнал, що треба спланувати день. Ти визначаєш собі п’ять завдань на день і над ними працюєш. Відповідно, колеги це бачать. Ніхто ніколи не приходить вимагати від тебе виконання цих завдань, але ти робиш своєрідну заяву, що займаєшся саме цим. І, відповідно, тебе з інших питань бажано не чіпати. Ми зробили інтерфейс, який лише за місяць став єдиним місцем, куди люди заходять зранку й записують свої плани. Це такий красивий сайт. Він реально красиво виглядає, я навіть не знаю, як це описати словами. Ми туди вбудували навіть можливість кожному ввімкнути собі в навушниках якесь Lounge Radio. Тобто все цікаве, що було раніше, коли ми спостерігали одне за одним, як ведемо свій день, ми інтегрували туди. Тепер наприкінці місяця люди можуть побачити свою продуктивність, а також заповнити якісь звітні форми, якщо в цьому є потреба. Вони буквально одним натисканням кнопки отримують AI Summary стосовно того, чим займалися, скільки часу на це витратили, якщо відстежували цей час. Це не обов’язково, але така функція також є. Ми робимо такі речі, які не можу сказати що прямо економлять час, але вони радше підвищують ефективність, задоволеність від роботи, продуктивність. Наприкінці дня або тижня ти можеш побачити, що дійсно багато чого зробив. Адже відчуття, що ти робиш мало, присутнє завжди. І інколи бажано побачити в одному середовищі, що все-таки ти багато чого зробив. І найважливіше для мене — те, що колеги самі прийшли з цим запитом, а не я вкотре щось ініціював. Хоча це теж інколи корисно, і я досі таким займаюся.

Про продаж власних ШІ-розробок іншим редакціям

Наталка Соколенко: Дмитре, а ви продаєте цей продукт іншим редакціям і взагалі іншим командам?

Дмитро Тіщенко: Ми б дуже хотіли. Проблема в тому, що він дуже адаптований під наші потреби, його неможливо універсалізувати. Навіть дашборд, який ми зробили для себе, зараз адаптуємо для однієї редакції — наших колег і друзів. І я бачу, що фактично на основі нашого дашборду ми робимо їм окремий дашборд. Найімовірніше, це буде така вимушена форма роботи, бо в кожного медіа спільнота працює на різних платформах. У когось це Monobank, у когось Patreon, у когось власна розробка. У когось сайт на WordPress, у когось не на WordPress, у когось є свої нюанси. І ти мусиш усе одно це допрацьовувати. Але перевага в тому, що ШІ робить це можливим. Не скажу, що суто простим, але можливим. Тому ми рухаємося в цьому напрямку. Хочемо далі масштабувати й ділитися напрацюваннями щодо дашборду.

Стосовно синхронізації, то колеги мені буквально кілька днів тому жартома, хоча насправді не жартома, казали: «Коли ми будемо цим ділитися з іншими редакціями?» Я думаю, що все попереду. Просто хочеться спершу на собі все випробувати. Ми тільки місяць користуємося, наприклад, цим синхроном, але він дуже класно працює. Я навіть інколи просто проходжу повз офіси й бачу на моніторах, як люди використовують його як опорний план на день. І це означає, що він дійсно корисний. А не просто прийшов якийсь розумний начальник, щось розказав і змусив усіх використовувати ШІ, як це дуже часто буває в бізнесах. І це не дуже ефективно.

«Мені буквально треба було один вечір посидіти, щоб завантажити всі рішення міської ради за рік і переказати їх людською мовою»

Наталка Соколенко: Я подумала про те, що ми нещодавно спілкувалися з Ольгою Айвазовською, очільницею Громадянської мережі «Опора». Вона нарікала на те, що наші медіа й журналісти не хочуть займатися темою виборів ніяк, окрім як реагувати на якісь вкиди, скандальні заяви про те, що завтра вибори або що нам не підходить для перемовин цей президент, давайте обирайте іншого. А не цікавляться тим, що в нас із законодавством, наприклад, що в нас із реєстром виборців і так далі. І я подумала, що якби такий дашборд зробити щодо виборів для небайдужих, професійних журналістів, це було б цікаво. Така в мене фантазія.

Дмитро Тіщенко: Я можу навести приклад того, що ми вже зробили. Це не зовсім стосується виборів, але стосується суспільно-політичних процесів. Я входжу до робочої групи в Сумській міській раді, яка пише програму цифровізації на наступні три роки для Сумської територіальної громади. Ще до цього я почав займатися тим, що зробив собі невеличкий сайт, де почав збирати деякі цікаві розробки, які мені насамперед як громадянину були б цікаві. І одна з них — це переказ рішень Сумської міської ради й виконавчого комітету людською мовою. Що таке людська мова, наш штучний інтелект добре знає, тому що «Цукр» дуже сильно акцентує на тому, щоб говорити з людьми зрозумілою мовою. Мені буквально треба було один вечір посидіти, щоб завантажити всі рішення міської ради за весь рік, або навіть за довший період, якщо буде потреба, і переказати їх людською мовою. Тобто це дійсно можливо. І насправді візуально, інфографіки робляться абсолютно фантастично й дуже швидко.

Ми, наприклад, маємо ще одну внутрішню розробку для редакції. Вона не дуже часто використовується моїми колегами, бо вони більше контактують із першоджерелами. А оскільки я не залучений до операційної роботи, то зробив собі парсер телеграм-каналів, які, на жаль, для нас є оперативнішими з погляду повідомлень про безпекову ситуацію. У нас там близько 80 джерел — різних сайтів і телеграм-каналів, які моніторяться в реальному часі. Інформація з них так само обробляється й подається людською мовою. Система показує, чи взята інформація з офіційних джерел, чи з анонімних каналів, і теж людською мовою пояснює наслідки прильотів, хто про це повідомив, де відбулося влучання. Тому що інколи просто підписник якогось телеграм-каналу швидше дізнається, що біля його будинку сталося влучання і які наслідки. І якщо мені потрібно це дізнаватися, то я маю одне віконечко, мені не треба моніторити 10, 20 чи 50 каналів. Я просто заходжу в одне місце і знаю точно, що воно підтягує всю інформацію. Але це лише маленькі кейси, з яких люди цілком можуть складати для себе власні дашборди, як би ми це не називали. Просто одне віконце, де ти збираєш усю потрібну для себе інформацію.

«ШІ має звільняти журналістів від рутинної роботи, щоб вони могли більше часу приділяти пошуку історій»

Наталка Соколенко: З погляду менеджменту це виглядає дуже ефективно. І тому питання: коли штучний інтелект настільки впливає на менеджмент, підвищує ефективність, то, напевно, постає питання перебудови структури редакції. Редакція, яка була до появи штучного інтелекту — це щось одне, а вже зі штучним інтелектом — щось інше. Ви когось звільнили, когось найняли або когось перевчили у зв’язку з тим, що штучний інтелект або замінив людські зусилля, або показав нові можливості?

Дмитро Тіщенко: Мені здається, що ми дотримуємося найбільш, не хочу сказати правильного, але, мабуть, найбільш етично коректного підходу. Ми автоматизуємо, оптимізуємо й скорочуємо ту роботу, яка не передбачає використання таланту людини в певному процесі. І ми виховуємо в людях, у своїх колегах... Ми це робили й до появи штучного інтелекту. Тобто стимулюємо розвиток спеціалістів. Відповідно, якщо якийсь процес зникає, у тебе вивільняється час. І ти мусиш його для чогось застосувати. Ми вже насправді понад рік про це говоримо. Коли я проводжу воркшопи, то запитую людей: «Куди ви витратите той час, який звільнить для вас штучний інтелект?» Бо насправді, як потім з’ясовується, штучний інтелект не просто зменшує час на якісь завдання, він збільшує можливості. І колеги мають бути налаштовані шукати ці можливості кожен на своєму місці.

Я, перебуваючи вже в наглядовій раді «Цукру», тобто навіть не будучи CEO, поняття не маю, яким чином новини робляться в редакції або як пишуться довгі тексти, якщо, наприклад, ми беремо якийсь матеріал за межами міста Суми. Не те щоб мені це не було цікаво. Просто це неможливо проконтролювати й дізнатися. Але ми створюємо умови, за яких людина сама спроможна завдяки тим запобіжникам і умовам, які вибудувані в команді, шукати, де вона може застосувати свої знання та навички. А не просто перестати щось робити, звільнити собі умовно дві години з восьми й витратити їх на пиття кави. Хоча інколи я кажу, що пиття кави, особливо з якимись цікавими людьми, теж корисне. І це теж може бути й мусить бути вашою роботою. Тому, якщо у вас раптом зникає якийсь процес або ШІ бере його на себе, то спокійно витрачайте цей час на пошук цікавих тем, на те, що ми називаємо преінтерв’ю. Підіть із якоюсь людиною просто познайомитися, поспілкуватися. Це те, в чому ШІ точно не перевершить людину ще дуже довго. Бо розкопати у звичайній людині щось цікаве — мені здається, саме в цьому має бути цінність журналіста. Принаймні локального, у нашому контексті. Я не узагальнюю це на всіх.

«Мені знадобилося 10 хвилин, щоб перекопати вісім років історії “Цукру”, прочитати всі матеріали, які стосувалися бізнесу, і зробити лендінг»

Дмитро Тіщенко: ШІ дає більше можливостей, він підвищує планку можливого. Якщо раніше людина була на якомусь середньому рівні, мусила розшифровувати текст, опрацьовувати, редагувати, потім редактори над цим працювали самостійно, віддавали правки, а люди вносили ці правки, то зараз частину цих процесів дійсно можна делегувати асистенту на основі штучного інтелекту. Але той час, який у тебе з’являється, ми, в принципі, у своїй команді культивуємо можливість витратити навіть на те, щоб просто перепочити. Тобто 10, 15, 20 хвилин — у кого скільки з’являється. Ти мусиш як цілісний спеціаліст зрозуміти, куди ці сили спрямувати. Або на роботу в якомусь іншому напрямку, або на те, щоб завершити сьогодні роботу раніше. Або є деякі завдання, як у мене, наприклад, які ШІ виконує по півтори години. Тому я їх просто запускаю наприкінці робочого дня і йду додому. А зранку бачу результат. Інакше я б затримався, ще щось робив. Але в більшості випадків ті речі, які ми зараз віддаємо штучному інтелекту, мені здається, відсотків 30, якщо не 50 — ми раніше навіть не робили. Тобто це було неможливо зробити вручну. Наприклад, зібрати якусь інформацію.

Буквально вчора ввечері мені знадобилося 10 хвилин, щоб перекопати вісім років історії «Цукру», прочитати всі матеріали, які стосувалися бізнесу, і зробити лендінг, де описано, чому «Цукр» як локальне медіа цінний для місцевого бізнесу. Причина в тому, що з 800 текстів, які ми присвятили бізнесу, лише близько 50 були партнерськими, тобто рекламними. Решта — це наші редакційні матеріали. У нас колись була дискусія з колегами про те, де закінчується джинса. Деякі не дуже, скажімо, просунуті люди звинувачували нас у тому, що коли ми пишемо про відкриття бізнесу — це джинса. На що моя позиція така: якби ми цих 800 матеріалів не написали, то бізнесу було б гірше. Це якщо дуже узагальнити. І я б ніколи не сів обробляти 800 матеріалів. Ніколи. Просто не взявся б. Я б сказав: «Ну добре, я приблизно знаю, що ми корисні». А так я тепер маю сторінку з цифрами. І ШІ наприкінці цього навіть каже мені: «О, слухай, це хороша інформація для вашого медіакіту. Якщо будете продавати рекламу, покажіть підприємцям, скільки ви й так робите для локального бізнесу». Тобто такі речі з’являються виключно тому, що зараз це можливо. Раніше за це просто ніхто б не взявся.

Наталка Соколенко: А можете сказати, як ви сформували промпт для цього завдання?

Дмитро Тіщенко: Я можу сказати, але справа в тому, що тут важливо, що сервер уже багато контексту про нас знає. Тобто фактично я йому переповів ситуацію, що ми впродовж восьми років пишемо про бізнес і були історії, коли нас звинувачували в тому, що це джинса. Але це не був ключовий запит. «Проаналізуй усі наші матеріали про бізнес і дай таке summary, що ми як медіа зробили корисного для бізнесу». Він розподілив усе за категоріями: де ми писали про підтримку бізнесу, про можливості для бізнесу. Наприклад, він пише, що 500 матеріалів із 800 — це бізнес у центрі уваги як головний герой. Тобто ми розповідаємо суто історії локальних підприємців і таке інше. Але секрет у тому, що за місяці й роки ми назбирали й накопичили стільки цього контексту та видали серверу такі доступи, що тобі не треба щоразу пояснювати, де наш сайт, де наші соцмережі. Тобто він сам учора пішов, додатково переглянув усю історію всіх соцмереж, показники й написав, що всі наші матеріали про бізнес у середньому переглянули, з соцмережами включно, 14 мільйонів разів. Я такий: «Ну вау, це для локального медіа звучить дуже класно». Бо 800 текстів за вісім років — хоча теж непогано, в принципі.

Але класно, що він ще додатково зібрав інформацію, бо має доступ до Google Analytics, до наших соцмереж. Це все налаштовано, напрацьовано. І в мене буквально все це заведено в месенджери. Це вже теж трошки, не знаю, фанатизм. Я можу просто за кермом надиктувати голосове повідомлення серверу, а він повертає мені красиво зверстану всю цю історію. Поки я доїду додому чи до офісу, зможу прочитати якесь зведення щодо ситуації. Тому просто треба накопичувати ці дані. І в цьому, мені здається, найбільший секрет: коли ШІ знає про вас і може тримати одночасно у своїй голові більше, ніж ви спроможні. Особливо як людина, яка живе в умовах, де, знову ж таки повторюся, ти прокидаєшся не від будильника. Інколи ти планував щось одне, а зранку в тебе залишається ресурсу на десяту частину цього. Тому тут асистенти дуже помічні.

Наталка Соколенко: А я хотіла уточнити: сервер — це сервер Claude?

Дмитро Тіщенко: Ні, це орендований сервер, на якому встановлений Claude Code, який фактично просто накопичує ці дані. Але фактично це міг би бути просто проєкт у межах Claude Chat або Claude Desktop, і в цьому теж немає проблеми. Просто ми в якийсь момент виокремили всю цю інфраструктуру. Для слухачів, які цим зацікавляться: почати можна з оренди сервера за 800 гривень на місяць. Тобто це не щось надзвичайно дороге. Я не знаю, скільки зараз коштують цигарки. Думаю, якщо кинути палити, то можна орендувати сервер. Хай це когось мотивує.

Наталка Соколенко: Підтримую. Можна навіть два сервери, з огляду на те, скільки коштують сигарети й скільки людина в середньому курить.

Дмитро Тіщенко: І в які часи ми живемо.

Про майбутнє медіа, які не використовують штучний інтелект: «Їм доведеться наздоганяти в тих аспектах, у яких більш інноваційні медіа будуть першими»

Наталка Соколенко: Дмитре, ви кажете про два роки активного використання штучного інтелекту в редакції. І добре, що у вас є розуміння, наскільки це ефективно, і колеги поділяють ваш запал у цьому напрямку. Якщо уявити, що якісь редакції, які претендують на вплив, мріють про розвиток, усе-таки не використовують ШІ, чи можуть вони взагалі зникнути з ринку? І як швидко, як ви думаєте?

Дмитро Тіщенко: Я не думаю, що вони зникнуть. Просто їм доведеться наздоганяти в тих аспектах, у яких більш інноваційні медіа будуть першими. І насправді ситуація покращується з літа. Коли я починав у лютому проводити воркшопи або ще якісь такі розмови, то стільки скепсису, скільки було, я прямо не очікував, чесно кажучи. Бо я дуже такий вимушений новатор, можна сказати. Мені це все цікаво, бо це все може забрати в людей тупу роботу. Тупу в сенсі монотонну, наприклад, заповнення якихось незрозумілих табличок. Але зараз, уже попрацювавши, мабуть, із близько 15 редакціями, з яких 10 — це переважно національні медіа, можу сказати, що ситуація стає значно кращою. У більшості випадків люди розібралися, що з цим робити. Почали наповнювати системи даними й бачити перші результати. І вже з ким би ми не спілкувалися — ось і з вашим колегою перед записом говорили про те саме — ти не очікуєш настільки якісного результату. Це те, до чого треба прийти. Це точка неповернення, до якої потрібно дійти.

На це може піти тиждень, може піти місяць. Але коли ти розумієш: «Окей, добре, я починаю довіряти цій штуці», — довіряти об’єктивно, критично, але довіряти — ти перестаєш за нею кожну букву вичитувати, просто тому що в 99% випадків вона тебе не підводила. І в цей момент відбувається своєрідний level up, коли ти розумієш, що в тебе з’являється ще цілий пул можливостей. Якісь речі робляться автоматично, а ти можеш зосередитися на чомусь цікавішому. На тому, заради чого ти взагалі прийшов у цю сферу, де б ти не працював. Це необов’язково журналістика.

Бо коли журналіст змушений п’ять годин із восьми витрачати на те, щоб вносити в якісь таблички перегляди, тому що донору це треба або ще комусь потрібно, або головний редактор вибудував таку систему, де треба постійно звітувати, то я вважаю, що ми просто вбиваємо професію. Ми фактично вбиваємо інтерес до професії, і люди через це вигорають. І такі речі точно зараз треба прибирати. Бо ми всі тут якщо не за межею, то точно на межі вигорання. Навіть якщо нічого не робити, тут уже можна вигоріти в будь-якому сенсі цього слова.

«Треба змінювати мислення людей, щоб вони були готовими до інновацій, шукали слабкі місця у своїх робочих процесах і віддавали ці процеси технологіям»

Наталка Соколенко: Хотілося б, звісно, зазирнути якомога далі в майбутнє: якою ви бачите редакцію, яка працює в парі зі штучним інтелектом, за три-п’ять років? Але знову ж таки, ми живемо в таких умовах, що нам складно зазирати аж настільки далеко в майбутнє.

Тому запитаю про те, в якому напрямку далі буде розвиватися ваша редакція. Що ви ще хочете зробити зі штучним інтелектом у майбутньому — не знаю, наскільки близькому чи в середній перспективі?

Дмитро Тіщенко: Мені нескладно сказати, тому що ми останні два роки просто сповідуємо ідею, що інструменти штучного інтелекту спрощуються, стають доступнішими й самостійнішими. І все, про що нам треба думати, коли йдеться про те, куди рухається штучний інтелект — це про зміну мислення людей у цьому контексті. Тому що не сьогодні-завтра з’являться інструменти, які заберуть умовно навіть якусь частину моєї роботи.

Але це не означає, що я перестану її робити й піду, не знаю, в айтішку, куди я колись мріяв піти, може, десь у навколодепресивних станах теж мрію. Жартую, звичайно. Але треба змінювати мислення людей, щоб вони були готовими до інновацій, шукали слабкі місця у своїх робочих процесах і віддавали ці процеси технологіям, якими б вони не були. Необов’язково це штучний інтелект. Будь-що може бути далі. І головне — просто фокусуватися на тому, що тобі цікаво робити в цій професії та яку цінність ти приносиш. Якщо в цьому процесі задіяний штучний інтелект — прекрасно. Якщо ще не задіяний — добре, поки працюємо, поки не вдалося щось впровадити.

Бо багато процесів дійсно неможливо делегувати жодним асистентам. Але, можливо, через рік можна буде делегувати. І треба бути готовим ментально, бути готовим своїми компетенціями. Сісти, зробити zoom out, проаналізувати, що ти робиш, розібратися. Не знаю, взяти якусь книжку. Я знаю, що це аудіоподкаст, але, можливо, ви чули про книжку Артема Бородатюка. Це скорочений однотомничок. І читати, розуміти якісь вічні речі, які не змінюються: як спілкуватися з людьми, як працювати в команді. І розуміти, де вже зараз інтегрувати туди штучний інтелект.

Тобто сидіти в Сумах за 20 кілометрів від фронту й думати про те, як буде розвиватися штучний інтелект, скільки коштуватиме оперативна пам’ять, я не бачу сенсу. І, вибачте, вестерни, але коли мене запитали на конференції у Франції: «А чи оцінювали ви шкідливий вплив своїх розробок штучного інтелекту на екологію?», мені хотілося повернутися до слайду з охопленим вогнем «Епіцентром» у місті й пояснити, що поки мені важко думати про екологію, коли я дуже мало впливаю на ті забруднення, які створює для нас країна-терорист. Тож треба думати насамперед про те, як ти мислиш у цьому напрямку, а не куди буде розвиватися штучний інтелект. Бо, знову ж таки, треба на своєму місці бачити ситуацію, а не думати, що там завтра вчудить Ілон Маск або хтось іще. І просто треба це використовувати. Якщо це підходить для вас — супер.

в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Ольгою Айвазовською про те, як захистити виборчий процес від російського втручання, Галиною Петренко про те, Чому українські медіа дедалі рідше розповідають про життя на ТОТ, Сергієм Савелієм про те, чи готові українські медіа до перших повоєнних виборів, Юрієм Самусенком про те, чому українська кінокритика залишається розмовою всередині індустрії, а не з глядачем, Лєною Чиченіною про те, як пройшла «Тисячовесна» та через що сперечалася кіноіндустрія, Веронікою Поляковою про медіа, що руйнує міф про Одесу як проросійське місто, Оленою Брайченко про те, чому в Україні досі майже немає гастрономічної журналістики, Ольгою Тищук про те, що українськомовні серіали вперше випередили російськомовні, Дмитром Хрипуном про те, як стримінгові платформи змінюють українське телебачення, Юлією Смирновою із Holywater Tech про вертикальні серіали, Юлією Тимошенко з Ukraїner про те, як говорити з іноземною аудиторією так, щоб нас почули й правильно зрозуміли.

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Детектор медіа» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.