82-річний чемпіон світу зі Львівщини: Перемагати щороку нецікаво, поїду через 5 років

Маючи більше 80 років, можна скаржитися на спину, коліна та погоду. А можна взяти штангу вагою майже із себе і стати чемпіоном світу. Михайло Василів із села Добряни на Львівщині обрав другий варіант. Причому настільки давно, що сам уже дивується, чому його спортивні перемоги раптом зацікавили стількох журналістів.

Про те, як прийшов у важку атлетику, хто оплачує його поїздки на міжнародні змагання та які плани має на наступну "п'ятирічку", спортсмен розповів Коротко про.

Понад 60 років не розлучається з гантелями

Поважного спортсмена журналістка Коротко про застала вдома, у селі Добряни (Львівщина), саме тоді, коли той обходив своє господарство. Приїзду кореспондентки Михайло Василів неабияк здивувався.

 – Я не розумію, чому цьому моєму чемпіонату стільки уваги, – зізнається Коротко про спортсмен. – Бо завжди займався спортом, брав участь у різних змаганнях і досягав перемог. У селі всі знають про моє захоплення. А зараз журналісти обривають телефон.

Михайло Василів є абсолютним переможцем Всеукраїнських ігор ветеранів спорту пам’яті Миколи Баки. Також раніше чоловік установив національні рекорди на чемпіонаті України з важкої атлетики серед ветеранів, зокрема у ривку та поштовху.

Розповідаючи про своє життя, Михайло Василів запрошує до хати. Тільки просить не фотографувати ані господу, ані його самого.

- Не люблю я оці всі знімки, та й старий вже, - каже.

Хоча виглядає молодшим за свої 82 роки. Жвавий, легко крокує до хати, показує свій домашній спортивний інвентар – важезні гантелі та штангу.

Важкою атлетикою Михайло Василів захопився ще юнаком. Ніхто його до цього не підштовхував. Сам зацікавився, сам почав читати спортивну літературу, сам узявся за гантелі. І так захопився, що зупинитися не може вже більше 60 років.

– Тоді, у 50-х роках, як почав робити всілякі вправи з гантелями, то й дотепер цим займаюся, – розповідає Михайло Василів. – За всі ці роки не було такого, щоб хотів кинути чи не мав часу на спорт.

Звучить майже фантастично. За шість десятиліть у житті людини може змінитися все: робота, звички, обставини, здоров'я. А в Михайла Василіва гантелі і штанга залишалися незмінними.

І сьогодні його тренувальний графік доволі насичений. Особливо якщо згадати, що спортсменові вже за вісімдесят.

– Тренуюся приблизно годину, через день, - каже. - Кожного дня мені забагато, треба трохи відпочивати.

А як щодо харчування? Можливо, чемпіон має спеціальну дієту, відмовився від солодкого, жирного, ретельно рахує білки та калорії?

– Ніякої дієти не дотримуюся, їм усе, що смакує, – усміхається спортсмен.

Гроші на змагання відкладає з пенсії

Нещодавно чоловік повернувся з Греції, де став чемпіоном світу з важкої атлетики серед ветеранів спорту у віковій групі старше 80 років. Туди, до Афін, Михайло Василів вирушив сам, без тренера, помічника чи когось із рідних.

– Дорога в обидва боки була важкою, – пригадує спортсмен. – Їхав автобусом, дві ночі провів у дорозі. В Афіни прибув уранці, а вже через дві-три години пішов виступати. Організм не відновився після дороги. І вага моя впала, і результат був не той, на який розраховував. Були деякі помилки.

Для когось сама така подорож вже була б неабияким випробуванням. А Михайло Василів ще й незадоволений спортивним результатом!

Нині чоловік важить близько 65 кілограмів. Каже, у ривку здатний підняти понад 40 кілограмів, а в поштовху - приблизно 60. Тобто майже власну вагу. І все це у віці, коли більшість людей уже давно забули, коли востаннє тримали в руках щось важче за відро картоплі.

Сам спортсмен зізнається: наступного разу хотів би їхати не один.

– Погано їхати самому, - зазначає. - Все одно треба мати ще когось, бо ж потрібно, щоб хтось приглянув за речами. Мене попереджали, що в Греції бувають крадіжки, тому я постійно був насторожі. На щастя, усе обійшлося.

Попри втому та хвилювання, враження від Греції залишилися хороші. Щоправда, спілкувався чоловік переважно з українцями, яких там зустрів чимало.

- Пане Михайле, а давайте про гроші. Хто спонсорував вашу поїздку до Греції на чемпіонат світу з важкої атлетики серед майстрів та адаптивних спортсменів? – запитую.

- Усе за власний кошт, - відповідає. - Гроші на дорогу та участь у змаганнях збирав із пенсії. Не місяць і не два. Збирав довго, навіть не пригадаю скільки. Треба вміти відкладати. І не тільки старим, а й молодим.

Скільки саме коштувала поїздка до Греції, спортсмен не уточнює. Але зрозуміло, що для пенсіонера це була чимала сума.

"Я гордий, коли стою на п'єдесталі і грає наш Гімн"

Тут виникає закономірне запитання: чому людина, яка представляє Україну на міжнародних змаганнях і привозить звідти золоту медаль, мусить роками відкладати гроші з пенсії?

Сам Михайло Василів не приховує прикрості.

– Шкода, що держава на нас, старих спортсменів, мало звертає уваги, – говорить він.

А втім, найбільше чоловік цінує не нагороди і навіть не сам факт перемоги.

– Я гордий, коли стою на п'єдесталі і грає наш Гімн, – каже спортсмен.

За ці кілька хвилин він і готовий долати сотні кілометрів, терпіти незручності та відкладати кожну гривню.

До речі, про нагороди. Медалей, грамот і кубків у Василіва назбиралося стільки, що для них уже потрібне окреме місце.

– Маю багато спортивних успіхів, – розповідає чоловік. - Медалі, грамоти, кубки - усе є. Але поки не маю спеціально облаштованого місця для них. Хочу зробити стелаж. Мені обіцяли допомогти, але щось воно затягується,

Хто зна, може, кубків і медалей в колекції Михайла Василіва згодом побільшає. Тим паче попереду чемпіонат світу в Японії та чемпіонат Європи у Фінляндії.

Але чоловік каже, що цього разу залишиться вдома.

– По-перше, дорого, - пояснює. - Я не встигну відкласти. А по-друге, через рік знову ставати чемпіоном мені нецікаво. Мінімум треба чотири-п'ять років.

Тут хочеться перепитати: чотири-п'ять років?! Адже тоді Михайлові Василіву буде вже 86-87. Але він говорить про це цілком серйозно. Хоча й розуміє, що в такому віці важко щось планувати наперед.

– Чи буду я тоді в силі - не знаю, - каже. – Але продовжую тренуватися.

Не сімейний чоловік

Під час розмови з Михайлом Василівим поступово відкривається ще одна сторона його життя. Чоловік мешкає сам. Дружини та дітей не має. І говорить про це без жалю чи нарікань.

– Я не сімейний чоловік, – пояснює. – Живу сам, даю собі раду. Інколи хтось із родини навідується, але зазвичай усе роблю сам.

У Греції, пригадує спортсмен, його навіть запитували, як діти відпустили чоловіка у такому поважному віці самого в далеку дорогу.

– А я кажу, що в мене немає сім'ї, – розповідає.

Можливо, саме такий спосіб життя дозволив йому десятиліттями зосереджуватися на спорті. Не підлаштовувати тренування під сімейні справи, не шукати часу між роботою та вихованням дітей, а жити у власному ритмі.

Утім, сам Михайло Василів не говорить, що відмовився від сім'ї заради спортивних перемог. Просто пояснює, що звик до самостійності.

– Моє життя потребує спокою.

Господарство в чоловіка невелике. Про домашні справи розповідати особливо не хоче. Але одну деталь усе-таки згадує.

– От підгодовую кота свого сусіда, який пішов на фронт, – каже.

І мріє, щоб в Україні нарешті був мир і спокій.

- А ще мрію і надалі мати здатність займатися спортом і виступати, - додає.

Михайло Василів не вважає себе якимось винятковим спортсменом. Для нього штанга - звична частина життя, а не подвиг, який треба щодня здійснювати.

І поки одні люди у 40 років кажуть, що вже запізно починати щось нове, 82-річний Михайло Василів із Добрян прикидає, чи вистачить йому сил через п'ять років знову вийти на поміст чемпіонату світу.

До речі

"Треба давати м'язам навантаження щодня"

Звісно, кореспондентка Коротко про поцікавилася у чемпіона світу з важкої атлетики 80+ про те, як тримати м’язи у тонусі, які з віком, як відомо, втрачаємо.

Михайло Василів переконаний, що найголовніше - не дозволяти тілу надовго залишатися без руху.

– Треба давати м'язам навантаження кожного дня, – вважає Михайло Василів. Постійно треба займатися, бо якщо запускати, то організм дуже швидко виходить з ладу.

Тут варто зауважити: його тренувальний режим - результат багаторічної підготовки, а не універсальний рецепт для всіх 80-річних. Але приклад Михайла Василіва добре показує, що поважний вік не означає відмову від активного життя.