«Боріться — поборете!»: як дипломанти «Червоної Рути» НАМСКАЗАЛИ створюють музику і грають для ровесників на ТОТ

Рік тому юний гурт із Полтавщини став дипломантом фестивалю «Червона Рута — 2025» в номінації рок-музики. Відтоді в колективі кілька разів змінювався склад, музиканти розʼїжджалися по різних містах, але встигли випустити два кліпи, ще раз спробувати сили на відборі та презентувати лайв-концерт для молоді на тимчасово окупованих територіях. Про рік після фіналу — в розмові з учасниками гурту та художнім керівником.

Хлопці й дівчата з НАМСКАЗАЛИ виросли на місцевій рок-сцені. Змалку грали на різних майданчиках і благодійних концертах на підтримку ЗСУ. Свій шлях до «Тотального: Наживо» гурт почав у Львові. На «Червоній Руті — 2025», гаслом якої було «Червона Рута лунає, опір триває!», НАМСКАЗАЛИ отримали диплом у номінації рок-музики та сертифікат на запис власного лайву.

Лайв записали в межах мистецького проєкту «Тотальний: Наживо». Його присвячено молоді на тимчасово окупованих територіях, яка зростаючи в окупації, свідомо вивчає українську мову, цікавиться українською культурою і бачить своє майбутнє у вільній, незалежній Україні. Для зйомки обрали дві авторські пісні — «Тополі» та «В сірих буднях».

— Повернімося у вересень 2025-го. Яким запамʼятався фінал «Червоної Рути» і що було найважчим за лаштунками?

Гала-концерт переможців став для гурту з Гадяча першим виходом на таку серйозну сцену. Нервів вистачило на всіх. Спати вдалося не кожному.

«Я не спав цілу ніч — дуже нервував перед виступом, а потім якось перестав хвилюватися, мабуть, перенервував», — розповідає соло-гітарист Станіслав Войник.

Зранку в нього замість хвилювання з’явилася нова проблема: Ще дві години шукав по Львову штани, які зрештою знайшов і вдягнув на виступ.

У барабанщика Дмитра Кота день теж почався нелегко.

«Довго їхали, я мало спав, тож усе було як у тумані. Я дуже хвилювався — навіть допоміг комусь із барабанними тарілками — і з нетерпінням чекав першого удару по барабану», — зазначив Кіт.

Басист Родіон Стеблянко, навпаки, майже не хвилювався, що за його словами, було дивно. А от техніка підвела. 

«На саундчеку вийшов курйоз: підключився до комбіка, а звуку нема. Підійшов один технік, ми стали думати вдвох, потім підійшов другий — і втрьох дійшли висновку, що в мене трохи відпаявся потенціометр гучності, а треба було просто сильніше його прокрутити» — розповів Родіон.

Вокалістка Аліна Гайдабура каже, що того дня найважче було зібратися, але підтримка рідних і дружня команда додавали впевненості. Вона досі пам'ятає, якими були радість і захват, коли гурт дізнався, що пройшов далі.

Художній керівник гурту Юрій Войник жартує, що в нього найважчим було дочекатися реєстрації.

— Як зреагували рідні та друзі на диплом?

Родіон: «Батьки пишалися й навіть накрили святковий стіл, чому я дуже здивувався».

Аліна: «Рідні й друзі завжди нас підтримували й вірили в наші перемоги. Того дня всі були в шоці й раділи, здавалося, більше за мене».

Дмитро: «Рідні реагували дивними, але позитивними емоціями. Друзі загалом так само».

Станіслав: «Я особливо нікому не розповідав про нашу участь, тож більшість знайомих навіть не знали. Ті, хто стежив за гуртом, просто привітали».

Рік, який змінив усе, крім гаража

— Як змінився гурт за цей рік? Такий період для підліткового гурту — досить довгий термін. Чим нинішні НАМСКАЗАЛИ відрізняються від осінніх 2025-го?

«Якщо послухати демоверсії наших пісень з літа 2025-го і з початку 2026-го, можна подумати, що це дві різні команди», — каже Родіон.

Він пояснює, що змінилося багато чого.

«Ми всі стали досвідченішими. Ще змінився ритм-гітарист — на чудову ритм-гітаристку. А коли в мене з’явився п’ятиструнний бас, змінилося багато партій», — додає Родіон.

Сама ритм-гітаристка Анастасія Буць бачить зміни в атмосфері: «Гурт став професійнішим. Ми стали впевненішими, з’явилося більше позитиву, азарту й фантазії на пісні... змінилися ми, наше бачення світу й музики».

Водночас для гурту цей рік не лише про зростання, а й про разючі зміни. Торік частина учасників закінчила школу, і життя розвело їх по різних містах. Склад змінювався кілька разів.

«Можливо, ми стали грати краще, але зараз ми досить рідко збираємося разом, тож важко сказати, чи виросли ми як гурт», — чесно каже Станіслав.

— Який крок уперед за цей рік був для вас найбільшим?

Аліна: «Для мене — дві пісні та кліпи на них, які ми випустили. Це була дуже важлива подія для всього гурту: тяжкі зйомки на морозі, ночівля в місті без світла й опалення, але воно того вартувало. Результат вразив усіх, особливо нас».

Анастасія: «Теж запис кліпів. Це дало ще більшу мотивацію до сцени, до перемоги — розуміння, що ти стоїш перед публікою й даруєш людям приємні емоції».

Станіслав: «Я зрозумів, що треба не просто вигадувати партії для інструментів, а намагатися робити музику загалом».

Дмитро називає розлуку найважчим кроком за цей рік.

«Тепер треба збирати людей, вчити їх, писати нові твори, і це нелегко без тих, хто був поруч. Але ми йдемо далі! Я стараюся зберегти той стиль, який був... У нас великі плани на музику в нашому житті. А впевненість була і нікуди не поділася», - додає хлопець.

Юрій, керівник гурту, з приємними сентиментами зазначив, що для нього проривом були всі виступи на різних сценах у різних містах. Він додав, що гурт довго грав у себе в гаражі, «набивав руку», щоб максимально зігратися. Водночас всі вони мріяли, щоб їхня творчість вийшла хоч трохи за межі гаража.

— Навчання, репетиції, підліткове життя — як вам вдається це поєднувати?

Аліна: «Мені було дуже важко, інколи навіть просто погуляти йшло на останній план. В один рік я закінчувала дві школи — музичну й звичайну, потім ще вступила на навчання в інше місто. Але все це було заради музики, заради відчуття, що ти вільний. Тому всі складнощі були того варті».

Анастасія: «Я й так навчаюся на музичному мистецтві, тому мені це нескладно, а стрес вивільняється, щойно в мої руки потрапляє інструмент. До того ж з музикою веселіше боротися з підлітковими проблемами».

Родіон: «Усе просто. Для мене музика — спосіб заспокоїтися й відпочити. На репетицію я завжди приходив із бойовим настроєм».

Станіслав: «Я просто забивав на більшість справ і займався музикою, а в перервах проводив час із дівчиною або грав на комп’ютері».

Дмитро: «Якщо чесно, ніяк не стараюся — це важко й для більшості нереально. Але вони не знають смаку, енергії й адреналіну від сцени, що вирує. Тому любов до музики просто не відпускає: хочеться грати не лише для себе, а й для людей, які від цього втрачають голову».

Юрій: «Іноді мами скаржилися, що в дітей не вивчені уроки, зате вони днями в гаражі. Коли інші діти ходили на річку, гуляли в парку, на природі, ці сиділи в гаражі й ковиряли ноти та гітари».

Ще раз на відбір

— У лютому 2026-го гурт, який уже мав диплом «Червоної Рути», знову поїхав на відбірковий етап. Чому?

Юрій: «Можливо, статус дипломантів — не зовсім те, чого ми очікували, але чесніше буде сказати, що просто банально ніде виступати. На жаль, у суворому сьогоденні таким дітям, як вони, нема де грати — зрідка, дуже зрідка десь щось. А їм для стимулу потрібен цей драйв, цей адреналін, цей рух, а його нема».

Дмитро: «Ми завжди йдемо вперед, їздили всюди, де нас чекали і де не чекали, і практично всюди брали вершини. Я вже не памʼятаю, про що ми тоді думали, але, напевно, так: «Їдемо на відбірковий конкурс “Червоної Рути” ще раз?» І всі гуртом: “Так!!!”».

Аліна підсумовує спокійно й по-дорослому: «Ми зрозуміли, що можемо краще. Стрес від того, що ти в чужому місті, вперше на такій великій сцені, і хвороба, яка повністю не минула, сильно вдарили по результату. Та це все досвід, він робить нас сильнішими: ми розуміємо свої помилки й працюємо над ними».

Родіон: «Тому що життя — це спосіб себе випробувати».

«Тотальний: Наживо»: пісня для тих, хто тримається

Попри всі зміни, ще один виступ цього року мав для гурту особливе значення. Сертифікат на запис власного лайву НАМСКАЗАЛИ отримали після перемоги на «Червоній Руті — 2025». Так музиканти потрапили у проєкт «Тотальний: Наживо», що об’єднує митців на підтримку українців на тимчасово окупованих територіях. До НАМСКАЗАЛИ для українців із ТОТ уже заспівали запорізький гурт #KHORTА та черкаський «ЦелоFunk», переможці фестивалю. Для когось це просто концерт, але для проєкту — ще один спосіб нагадати, що культурний спротив починається зі збереження мови, освіти та власної ідентичності.

— Про що ви думали, коли виконували пісні для лайву «Тотальний: Наживо», присвяченого ровесникам в окупації? Що хотіли б їм сказати?

Анастасія: «Я думала, як передати свої відчуття через екран, щоб мене зрозуміли: мою вдячність воїнам, мотивацію триматися разом, повагу до всіх, хто зазнав руйнувань. Ровесникам в окупації хочеться сказати одне: «Тримайтеся, поборете!». Хто захоче, той зрозуміє».

Родіон: «Я думав, що роблю добру справу. А сказати хотів би ось що: «Боріться — поборете!».

Дмитро: «Рекомендую в погані й добрі часи звертатися до музики — такої, в якій відчуваєш частину себе, яка веде до світлого й не дає впасти в безмежний відчай. У цьому божевіллі музика повинна ставити на ноги, і я сподіваюся, що ми хоч трохи в цьому допомогли. У нашій музиці немає “правильних” слів: кожен сам їх знайде».

— Чи може пісня підтримати людину, навіть якщо музикант і слухач ніколи не зустрічалися?

Родіон: «Безумовно. А ще музика може допомогти усвідомити помилки через текст чи сенс слів або дати пораду. Я люблю музику більше, ніж книжки, бо вона може сказати набагато більше».

Анастасія: «Будь-яка пісня знайде свого слухача й підтримуватиме завжди, у будь-який час і в будь-якому місці, навіть якщо слухач і виконавець не знайомі в обличчя».

Дмитро: «Музика завжди підтримувала людей. І багато хто з тих сильних людей, що часто слухають музику, ніколи не побачить своїх улюблених авторів».

Юрій: «Пісня — це один із каталізаторів посилення почуттів. Коли людині погано, вона вмикає сумну музику, і сум посилюється; коли весело — вмикає веселу, і хочеться танцювати, співати. Тож так, пісня може підтримати людину на всі сто відсотків».

— Що далі?

Склад гурту поки розʼїхався по різних містах, але мрія в НАМСКАЗАЛИ залишилася спільною. «Усі ми сподіваємося, що скоро знову зможемо разом зіграти в одному гаражі та на одній сцені», — каже вокалістка Аліна.

Є й більша мрія. Гурт дуже хоче побувати на деокупованих територіях, поспілкуватися там з підлітками й заспівати для них. А поки що музиканти кажуть своїм ровесникам в окупації «дякуємо» — за те, що вони тримаються. Бо це дуже складно.