Екстрена державна підтримка кінотеатрів: «гасіння пожеж» чи системне бачення?

«Детектор медіа» нещодавно писавпро заходи державної підтримки книжкової сфери, які Міністерство культури планує впровадити у 2027 році, аби підтримати цю галузь в ситуації гострої кризи, що виникла внаслідок прицільних ворожих обстрілів влітку та на початку осені. Йдеться зокрема про програму субсидій на оренду для книгарень на суму в 272 млн грн, які «зашили» до бюджету Українського інституту книги на 2027 рік.

Нині ж ми аналізуємо заплановані державою заходи підтримки іншого культурного напрямку — кіно, адже і вітчизняні прокатники, й інституції в сфері кіно, й кінотеатри зазнають щоденних втрат через обстріли ворога та тривоги, тривалість яких розтягується на багато годин щодня, унеможливлюючи проведення кіносеансів і подій за участі відвідувачів і глядачів.

Так, під час останнього засідання Ради з державної підтримки кінематографії, що відбулося 9 жовтня, представники кіногалузі, профільних інституцій і мереж кінотеатрів обговорювали наявну ситуацію в сфері, а очільник Державного агентства з питань кіно Андрій Осіпов повідомив про кілька напрямків підтримки кінотеатрів, розроблених Держкіно.

Серед іншого, під час цього засідання йшлося про те, що велика кількість кінотеатрів у різних регіонах країни мають дуже серйозні збитки через зірвані внаслідок повітряних тривог кіносеанси. Так, генеральна директорка мережі кінотеатрів «Планета кіно» Наталія Байдан повідомила, що «найбільші втрати по нашій мережі за вересень у Харкові, де зірвано близько 90% сеансів через затяжні тривоги. В Дніпрі не відбулося близько 80% сеансів. У Києві цей показник становить 60%. У Сумах ми взагалі втратили кінотеатр унаслідок прильоту. Ситуація непроста навіть у західних регіонах країни — приміром, у Львові за вересень не відбулося 30% сеансів».

За словами Байдан, на ці показники впливають не лише затяжні тривоги, а й загальна ситуація в конкретному місті, а також страх глядачів відвідувати торговельні центри, де розташована значна частина кінотеатрів.

Якщо говорити про втрати кінотеатрів на рівні операційних витрат, а не лише недоотриманих прибутків, то «за нашими підрахунками, на роботу одного кінозалу ми витрачаємо близько 325 тис. грн на місяць, — додала Наталія Байдан під час засідання Ради з держпідтримки кінематографії. — Це число включає зарплати співробітників, оренду та комунальні послуги».

«Українські кінотеатри перебувають у дуже складній ситуації, і їхній запас стійкості, на жаль, вичерпний, — підсумувала Голова Ради з держпідтримки кінематографії, юристка в галузі медіаправа Галина Вярвельська. — Відтак кінотеатрам потрібно допомогти пережити цю зиму. І ми готові над цим працювати».

Очільник Держкіно Андрій Осіпов заявив, що «наразі ми маємо три варіанти напрацьованих рішень у цьому напрямку. Основним варіантом, що (за наявності фінансування) має дати швидкі результати, є інституційна підтримка операційних витрат кінотеатрів. На першому етапі ми плануємо підтримати кінотеатри в зоні постійних повітряних тривог, і йтимемо далі, наскільки вистачить грошей».

Другим напрямом державної підтримки кінотеатрів, за словами посадовця, мають стати компенсації за зірвані через тривоги сеанси. Тут очільник Держкіно був змушений визнати, що «наразі, скажу чесно, є лише ідея — інструменту її реалізації поки немає, але ми його шукаємо і плануємо, що він увійде до рекомендацій Держкіно та Ради з державної підтримки кінематографії».

За словами Осіпова, проєкт документа планують передати на розгляд керівниці Мінкульту, віцепрем’єрці з гуманітарної політики Тетяні Бережній.

Третій же напрямок — це стимуляція глядачів шляхом нарахування цільових коштів через систему «Дія», які можна буде витрачати саме в кінотеатрах. За словами Андрія Осіпова, «цей захід має відіграти дві функції. Перша — ці кошти будуть цільові для кіно, і друга — це те, що глядач зможе підтримати звичку ходити до кінотеатрів». Оскільки останній озвучений паном Осіповим напрямок підтримки кінотеатрів виходить за межі прямого підпорядкування Держкіно, то агентство рекомендуватиме запровадити його напряму Кабінету міністрів. За словами очільника Держкіно, він сподівається, що Офіс президента також «проявить ініціативу і підтримає цю пропозицію».

За словами Осіпова, «Держкіно є органом зі спеціальним статусом, що передбачає реалізацію політик у сфері кіно, але тут ми дещо вийшли за ці межі та взяли на себе відповідальність розробити політики й конкретну схему підтримки кінотеатрів. Адже зараз ідеться не про те, хто що має робити, а про те, аби це допомогло якнайшвидше. Відтак від Держкіно та від Ради з державної підтримки кінематографії тут потрібні напрацювання трьох видів рішень, і, відповідно, звернення до Мінкульту, а від Союзу кінотеатрів України — зустрічі з відповідальними органами й адвокація думки, що це рішення потрібне ще “на вчора” і його потрібно ухвалити невідкладно. Я певен, що ми можемо зсунути цю гору і спробувати надати кінотеатрам державну підтримку», — сказав Андрій Осіпов.

На перший погляд, запропоновані головою Держкіно заходи з державної підтримки кінотеатрів виглядають цілком логічно. І, звісно, добре, що профільна інституція в сфері управління кіногалуззю намагається розробити механізм підтримки кінотеатрів (нехай і «з коліс», коли проблема вже досягла досить серйозних масштабів, про що недвозначно свідчать цифри, наведені гендиректоркою «Планети кіно»). Проте, якщо проаналізувати ці пропозиції в ширшому контексті — на рівні дій держави щодо екстреної підтримки галузі культури в останні пару місяців — то виникає низка запитань.

По-перше, в ситуації з кіногалуззю(як-от із книжковою сферою) держава чомусь зосереджується на допомозі одним із найбільш комерційних секторів — відповідно кінотеатрам і книгарням. Безперечно, кінотеатри та мережі нині зазнають дуже серйозних втрат через прильоти та зірвані внаслідок затяжних тривог кіносеанси. Проте у тій же мірі з тих самих причин страждають і інші заклади кіноіндустрії — той-таки Довженко-Центр та інші інституції галузі. Якщо подивитися ще ширше на рівні сфери культури — величезна кількість музеїв та інших закладів культури так само мають проблему зірваних подій і різкого падіння відвідуваності, а відповідно, і заробітків із квитків.

Безумовно, це питання вже не до Держкіно, яке цілком логічно дбає про сферу власного управління, а до Міністерства культури як витворювача політик та управлінця культурною галуззю в цілому. Адже ані з запропонованих Мінкультом заходів із порятунку книжкової сфери, ані з того, що пропонує Держкіно (навіть не саме міністерство) в напрямку підтримки кінотеатрів не проглядається системне державницьке бачення того, як в умовах постійної загрози й обмеженого ресурсу стабілізувати та посилити сферу культури в цілому, а не лише окремих її представників. А зараз ми перебуваємо в ситуації, коли вкрай потрібне саме системне бачення, а не окремі дискретні дії в традиційному модусі «гасіння пожеж».

Якщо повертатися до пропозицій Держкіно, озвучених на останньому засіданні Ради державної підтримки кінематографії Андрієм Осіповим, то недарма напрямком №1 серед них є інституційна підтримка кінотеатрів. Саме підтримка та збереження системи культурних інституцій мало б бути ключовим пріоритетом держави в сфері захисту культури під час війни. Адже саме мережа сильних суб’єктних інституцій є каркасом всієї галузі культури.

Підтримка кінотеатрів в умовах нинішньої кризи — це, безсумнівно, важливо (хоча тут можна дискутувати, наскільки доброю ідеєю є, наприклад, підтримка операційних витрат комерційних кінотеатрів). Вочевидь, і Держкіно, і Мінкульт мусять думати заразом і про збереження прокату фільмів (передовсім, українських), і про те, аби глядач ходив на всі ті фільми, що будуть вироблені у наступний ріку рамках дебютної «Тисячовесни».

Проте інституційна підтримка культури — значно ширше поняття, що за системного бачення мало б передбачати і відповідну екстрену допомогу іншим типам культурних інституцій, що нині мають аналогічні проблеми.

Тож, з одного боку, можна лише привітати той факт, що Держкіно робить проактивні кроки в напрямку допомоги кінотеатрам та намагається створити систему державної підтримки у своєму секторі за умов, що склалися. Проте від управлінця всією галуззю культури хотілося б побачити більш системне бачення щодо цієї ситуації. І то вже, адже ми заходимо в чергову важку зиму великої війни. І якщо з книжковою сферою план дій Мінкульту загалом зрозумілий (хоча і тут можна дискутувати, наскільки помічними будуть запропоновані кроки і чи вистачить запланованих обсягів допомоги), то стратегія підтримки інших секторів культури залишається під питанням.

І це вчергове підтверджує, що «пілоти» й експерименти — це дуже добре, але, коли йдеться про виживання цілої сфери (чи принаймні великої її частини), то важливо мати helicopter view, глибоке розуміння больових точок та ризиків, а також чіткі пріоритети.

Добра новина тут полягає у тому, що, як і сказав Андрій Осіпов у своєму виступі під час засідання Ради з держпідтримки кінематографії, держава тут може сподіватися на залучення й експертизу професійної спільноти. Якій, вочевидь, учергове доведеться якщо не рятуватися самотужки, то активно докладатись до цього процесу. 

Цей матеріал був підготовлений за підтримки Норвезького Гельсінського комітету та профінансований Норвезьким агентством з розвитку співробітництва (NORAD).