Кияни за $3 тис. купили глиняну хату на Гуцульщині й відновлюють її власноруч

Катерина Светлакова та Дмитро Маслюк у червні 2024 року переїхали з Києва до села Хімчин, що на Івано-Франківщині. Подружжя придбало будинок за три тисячі доларів і власноруч облаштовувало його. Перші місяці жили без повноцінної ванної кімнати, прали вручну, носили воду від сусідів і спали на дерев'яних піддонах замість ліжка. Згодом обладнали кухню та санвузол, викопали криницю й зробили опалення. Тепер продовжують відновлювати глиняну хату, намагаючись зберегти її автентичність. Катерина вирощує овочі на грядках і готує домашню консервацію. Сім'я також прихистила тварин і власноруч зробила дорогу до оселі у віддаленому присілку, до якої раніше не було доїзду. Як інформує «Главком», про це йдеться у сюжеті «Суспільного».

Катерина Светлакова родом із Чернігова. До переїзду на Гуцульщину вона жила в Києві, працювала у сфері управління персоналом і займалася благодійністю. Після початку повномасштабного вторгнення жінка заснувала благодійний фонд «Янголи.ua», що допомагає військовим. За словами Катерини, через два з половиною роки роботи вона відчула емоційне виснаження та думала, як відновити сили. Водночас фонд мав багато запитів на допомогу, а витрати на оренду приміщення та інші потреби призвели до боргу.

Жінка зізнається, що давно мріяла жити в горах, адже вважає себе людиною гір. Тож вирішила рятуватися від вигорання там. Подружжя почало шукати максимально бюджетний варіант житла, який можна було б придбати, попрацювавши кілька місяців у Києві. Випадково знайшли оголошення про продаж старої хати. Подивитися її вирішили одразу, подолавши близько 700 кілометрів.

Будинок придбали 28 квітня 2024 року, а вже 23 червня переїхали. Меблі з Києва не забирали – починали облаштовуватися з тим, що залишила попередня власниця.

Перші місяці жили без ванної та нормального туалету

На початках у хаті не було санвузла та ванної кімнати. Воду для душу нагрівали самостійно, поставили бочку й облаштували простеньке місце для миття. Одяг жінка прала вручну.

Туалет був на вулиці, причому без повноцінних дверей – замість них висіла ширма. У вітряну погоду конструкція розхитувалася, а шторка буквально летіла в обличчя.

Подружжя поступово приводило будинок до ладу, паралельно працюючи та виконуючи ремонт власними силами. На це не було зайвих грошей, адже переїхали фактично з боргами.

Ванну кімнату облаштували в одному з приміщень будинку. Ремонт затягнувся, але господарі поставили собі конкретний термін – завершити все до Різдва. Жінка навіть пожартувала, що без готової ванної кімнати Ісус не народиться. Роботи тривали попри відключення електроенергії, дощ і сніг. Урешті до свята приміщення облаштували, і родина змогла повноцінно приймати душ.

Замість ліжка були піддони, а воду носили від сусідів

Перший рік подружжя спало на звичайних дерев'яних піддонах, поклавши зверху двоспальний матрац. Узимку в хаті було холодно, адже спочатку не стали міняти вікна та утеплювати будинок.

Згодом придбали букове ліжко, а старі меблі поступово відновили. Наприклад, колишній синій мисник відчистили та перефарбували – тепер він слугує домашнім баром. Старі стільці також отримали новий вигляд.

Чимало речей у будинку мають свою історію. У спальні залишили старий тканий килим, який раніше висів на стіні, а частину полиць Дмитро зробив із дощок, знайдених у сараї.

Кухню облаштували з гуцульськими мотивами. Тут залишили старі карнизи й стіл попередніх господарів, а для інтер'єру використали речі, які вдалося знайти або відновити. На стіні навіть намалювали дерево життя – символ роду. Його створила подруга родини, яка приїхала з Києва.

Не менш складним питанням була вода. Стару криницю почистили, але вода в неї не прибувала. Тож два місяці доводилося носити її від сусідів і брати з потоку. Нову криницю викопали вручну, адже через відсутність під'їзду техніка не могла дістатися до будинку. Вона має 11 кілець.

400 метрів дороги облаштовували самотужки

Хата стояла на продажу досить довго. Одна з причин – дорога. Останні 400 метрів до будинку взагалі не було під'їзду. Цього року господарі вирішили взятися і за цю проблему. Найняли грейдер, замовили 24 тонни щебеню та разом із сусідами влаштували толоку. За два дні дорогу вдалося привести до ладу.

Змінилося й повсякденне життя родини. Катерина взялася за домашні заготовки, хоча до переїзду ніколи нічого не консервувала. Тепер сама робить аджику, грибні закуски та овочеві салати. Гриби подружжя збирає в лісі, а готує їх за гуцульським рецептом – іноді вони варяться по сім годин. Квашенням капусти займається чоловік.

У родині також прихистили чотирьох собак і кішку на ім'я Сірі. Одного з собак, Рокі, забрали із Шурдина біля румунського кордону. У нього від народження не згинаються лапи, тому господарі забезпечили тварині необхідний догляд і спеціальні штанці для прогулянок.

Блог про життя в горах переріс у нову справу

Після переїзду Катерина почала вести блог, у якому показує побут на Гуцульщині, місцеві традиції та облаштування будинку. Спочатку її сторінку читали лише 23 людини.

Згодом одна з підписниць попросила придбати для неї певні речі на Косівському базарі. Так виникла ідея зайнятися байєрством – купувати товари на замовлення.

Жінка розповіла, що всі зароблені на цьому гроші протягом півтора року спрямовувала виключно на погашення боргів благодійного фонду та допомогу власним зборам.

При цьому професійну діяльність подружжя не змінювало. Жінка працює у сфері HR, чоловік також залишається працівником критичної інфраструктури. Обоє мають можливість працювати віддалено, хоча іноді через проблеми з мобільним зв'язком та інтернетом доводиться шукати місце з кращим сигналом і працювати просто з автомобіля.

Попри побутові труднощі, повертатися до Києва подружжя не планує. Дмитро каже, що жодного разу не пошкодував про переїзд. Найбільша незручність – розбиті дороги та глина після дощу, через яку навіть до автомобіля дістаєшся вже досить брудним.

Катерина ж називає гори своїм місцем сили. Каже, що тут почувається комфортно, розвивається, має більше можливостей для реалізації власних ідей і навіть краще заробляє.

«Просто тут, напевно, гори мене підтримують», – підсумувала вона.

Раніше киянка Яніна Алєєва викупила із комунальної власності Лохвицької громади дві будівлі, які століття тому належали до маєтку її прадіда. У майбутньому вона хоче відкрили у них культурно-туристичний центр.

Також Анна Цешковська продала міську квартиру та купила хату в селі Кінецьпіль на Миколаївщині. Жінка облаштувалася на новому місці та навіть зорганізувала ягідний бізнес, однак моментами шкодує про переїзд.