Політична криза у Польщі. Детальний розбір

У Польщі раптово виникла внутрішня політична ескалація, яка візуально нагадує «революційні події» та супроводжується в інформаційному просторі гучними заголовками «про захоплення влади і державний переворот».

Решітки на території Конституційного трибуналу зрізають опозиційні сили, а поліція утримує їх від потрапляння до приміщення. Президент країни дав вказівку розвернути літак, який летів до Сенегалу, щоб повернутися до власної країни та бути на місці подій. Ситуація дійсно виглядає масштабно і динамічно, але варто розібратися в усіх деталях і тонкощах.

Чому виник конфлікт навколо суду?

Варто зауважити, що Конституційний трибунал – важлива судова інституція, яка здійснює контроль за відповідністю законів чи інших нормативних актів положенням Конституції Польщі. Тобто виконує стратегічно важливу місію.

Де-факто, конфліктна ситуація навколо реформи діяльності суддів, у якій важливе місце посідає саме вказана інституція, бере свій початок ще з 2015 року. Якщо коротко: понад 10 років тому парламентська більшість під час попередньої каденції Дональда Туска обрала п’ятьох суддів до лав трибуналу, але подальша поразка на парламентських виборах та перебування на посаді президента представника «ПіС» Анджея Дуди блокували імплементацію рішення повною мірою.

Нова влада захотіла призначити нових суддів, і це переросло в гостре протистояння, у якому більший контроль над процесом зберігала саме «ПіС», поки перебувала при владі два терміни.

У 2023 році Дональд Туск повернувся і пообіцяв виправити ситуацію з Конституційним трибуналом. Проте перемога на президентських виборах Кароля Навроцького ускладнила реалізацію планів. Де-юре, президент просто блокував призначення суддів, які були підтримані сеймом, де-факто – не допускаючи перехоплення контролю над трибуналом з боку уряду.

При цьому головою Конституційного трибуналу був призначений за час перебування при владі «ПіС» Богдан Свєрчковський (за кремезну статуру в кулуарах його жартівливо, але дещо образливо називають «Годзила»), який фактично отримав прямий захист і патронат від президента.

Кульмінацією протистояння став жовтень. Спочатку урядова команда ініціювала призначення до трибуналу близького соратника Дональда Туска Мацея Берека, який до того входив до складу уряду. Прогнозовано президент відхилив його кандидатуру, але в канцелярії прем’єра вирішили діяти рішуче: вони провели голосування в сеймі й обрали Мацея Берека суддею трибуналу без схвалення Кароля Навроцького.

Хоча процедурно вдалося обійти президента, але фізично не вийшло «переступити через Годзилу». Богдан Свєрчковський заблокував рішення щодо Мацея Берека, керуючись положенням про відсутність присяги перед президентом. За словами самого Мацея Берека, голова Конституційного трибуналу силою не допустив його до робочого місця. Аналогічна ситуація виникла й з іншими суддями, обраними сеймом, яких не схвалив президент. Вони не отримали доступу до Конституційного трибуналу, поки конфліктуючі політичні табори по-різному інтерпретували зміст законів щодо їхнього призначення.

30 жовтня настав ключовий етап протистояння. Інша суддя Конституційного трибуналу – Анна Корвін-Пьотровська, яка раніше встигла отримати «зелене світло» від президента після голосування в сеймі, – вирішила відсторонити Богдана Свєрчковського та його заступника.

Підставою для її дій стала апеляція до блокування чинним керівництвом суду проведення загальних зборів суддів установи, які мали ухвалювати бюджет, а також цілеспрямоване блокування роботи інших п’яти суддів, що ставило під загрозу легітимне функціонування трибуналу.

Анна Корвін-Пьотровська виправдала власні дії відповідними положеннями статуту трибуналу та взяла на себе виконання обов’язків голови як суддя з найбільшим стажем (що також передбачено внутрішніми актами) і скликала збори на 3 листопада.

У момент такого прояву «суддівської демократії» разом із нею в приміщенні перебувало ще семеро суддів, а на вулиці, на прибудинковій території, – поліція, яка приїхала забезпечити порядок і безпеку в роботі трибуналу через ризики протиправних дій і провокацій.

Додатково позицію групи суддів підтримав міністр юстиції і генеральний прокурор Вальдемар Журек, який заявив про необхідність забезпечення умов для виконання роботи обраними суддями, а ті, хто протидіє цьому, підпадатимуть під зняття імунітету за процедурою, передбаченою законом, і відповідатимуть за подібні дії.

Активізація опозиційних сил

Звичайно, президент і опозиційні кола не могли допустити розвитку подій за подібним сценарієм. Того ж вечора лідери всіх політичних сил – «ПіС», «Конфедерація» та «Розвиток Плюс» (яка ще перебуває в процесі остаточного закріплення у відповідному юридичному статусі) – вирушили до будівлі Конституційного трибуналу.

Не залишилися осторонь і представники «Конфедерації корони польської» на чолі з Гжегожем Брауном. Останній виступив активним учасником протестів, а поруч із ним перебував й інший «одіозний політик» Януш Корвін-Мікке, який нещодавно вихвалявся, що повернувся з Москви.

На жаль, варто очікувати, що російська сторона через окремих агентів впливу і можливості в соціальних мережах штучно нагнітатиме ситуацію та провокуватиме дестабілізацію, втручаючись у внутрішньополітичні справи Польщі, наскільки це буде можливо за подібних обставин.

Не мав права проігнорувати події Кароль Навроцький, який планував державний візит до Сенегалу і вже в польоті скоригував власні плани, а після повернення до Варшави не тільки ініціював екстрені консультації з лояльними представниками Конституційного трибуналу і парламентськими фракціями, але й прорвався до заблокованої будівлі суду, наголосивши, що не підтримує дії уряду і проголошеного 30 жовтня голови судової установи.

Одночасно до показових кроків щодо відмови від виконання повноважень через лінію уряду вдалися представники дипломатичних кіл, зокрема посол у КНР Якуб Куммох.

Візуально подібні дії виглядають як відсутність монолітності в державному апараті, але на практиці поки що це лише поодинокі випадки або радше винятки з правил.

Звичайно, опозиція покладає сподівання на розкол парламентської більшості і вихід «PSL» або окремих депутатів із коаліції, але станом на тепер не спостерігається жодних ознак такого бажаного для «ПіС» розвитку подій.

Чи буде у Польщі політична криза?

Конфлікт набирає динаміки. В уряді переконані, що вони діють відповідно до правових положень, посилаючись на схвальний вердикт Венеційської комісії. У таборі президента не відходять від твердження, що лише президент може номінувати суддів і всі подальші події – свавілля.

Поки складно знайти поле для компромісу.

При цьому в інтересах опозиції активізувати масштабні акції протесту та мобілізувати власних виборців проти уряду. Особливо на тлі наближення виборчої кампанії, яка матиме фундаментальне значення для майбутнього Польщі.

Однак і для Дональда Туска поступки будуть виглядати демонстрацією політичної слабкості. Він обіцяв своїм прихильникам забезпечити порядок у судовій системі й не планує поступатися в цьому протистоянні з опозицією.

Після динамічної ночі безпекова ситуація поки що видається контрольованою, що не має ознак тотальної радикалізації чи масових заворушень. Новий етап конфлікту варто очікувати в понеділок, коли заплановане засідання трибуналу в нових конфігураціях. Не варто забувати і про 11 листопада, коли відбудеться марш патріотів за незалежність, де прихильники опозиції не залишатимуться осторонь останніх подій, а марш завжди збирає десятки тисяч учасників.

Чи є загрози для українських інтересів?

Не в інтересах офіційного Києва загострення внутрішньої політичної кризи в Польщі, щоб це не призвело до проблем у зовнішньополітичній активності офіційної Варшави у сфері підтримки України.

Проте конфлікт по лінії уряду і президента мав місце і раніше, а проблеми навколо трибуналу тягнуться не перший рік. У таких умовах нам вдавалося вибудовувати конструктивну взаємодію, а проблеми виникали через інші питання та політичні обставини.

30 жовтня відбулася активізація і гострий прояв політичної боротьби в Польщі, але поки що немає підстав вважати, що виник політичний колапс чи ситуація радикалізувалася до рівня, який за масштабами нагадуватиме Францію. Сподіватимемося, що внутрішній конфлікт буде подолано без радикалізації і політичної кризи.