Олешки: битва за людей і за правду

Ситуація з порятунком мешканців Олешок та прилеглих населених пунктів на Херсонщині безпрецедентна. Вперше за час повномасштабної російсько-української війни була організована настільки масштабна спільна гуманітарна операція України та Росії з порятунку цивільного населення на території, окупованій російськими військами. Йшлося не просто про доставку продуктів чи медикаментів, а про можливість вивезти людей із міста, яке фактично опинилося в гуманітарній пастці.

Олешки - місто на лівому березі Дніпра, навпроти Херсона. До повномасштабного вторгнення там мешкало близько 24 тисяч людей. Російські війська окупували місто в перші дні вторгнення 2022 року. Після звільнення Херсона українською армією в листопаді того ж року Олешки залишилися під російською окупацією.

У червні 2023 року місто пережило катастрофічне затоплення внаслідок підриву росіянами Каховської ГЕС. Значна частина населеного пункту опинилася під водою. Надалі ситуацію погіршили бойові дії, обстріли, руйнування інфраструктури та фактична ізоляція міста. Згодом виник гострий дефіцит продуктів, медикаментів, води й інших предметів першої необхідності.

До жовтня 2026 року в місті, за оцінками, залишалося близько 1700 людей, серед них 35 дітей. Російська блокада, замінованість шляхів, тобто небезпека пересування зробили самостійну евакуацію надзвичайно ризикованою.

Тому домовленість про локальне припинення вогню, досягнута за посередництва Меланії Трамп за участю української та російської сторін, мала величезне значення. Вона дала змогу організувати доставку гуманітарної допомоги та евакуацію цивільних. За оголошеним планом, для цього підготували 25 автобусів загальною місткістю приблизно 750 місць.

Отож, це була операція, успіх якої вимірюється не кількістю телекамер, не кількістю публікацій і навіть не тим, хто отримає більше політичних дивідендів. Її головний результат - врятовані людські життя.

Але саме масштаб і незвичайність цієї місії робили надзвичайно важливим те, як її побачить і покаже світ. Адже Олешки - це не просто населений пункт, звідки евакуюють людей. Це українське місто під російською окупацією, а отже, кожен репортаж звідти неминуче стає частиною інформаційного протистояння.

Інформаційний дисбаланс: російських телекамер було набагато більше

Україна апріорі не могла змагатися з Росією за кількістю журналістів на місці подій. Адже Олешки перебувають під російською окупацією, і саме окупаційна влада контролює доступ до цієї території. 

За повідомленнями українських медіа, на місці працювали лише кілька українських журналістів. Зокрема, двоє представників телеканалів «1+1» та ICTV.

Натомість російська омбудсманка Яна Лантратова прибула в супроводі приблизно 50 журналістів. Серед них були представники російських телеканалів RT, «Россия», «Известия», «Первый канал», «Звезда», а також іноземні журналісти.

Окрему групу становили четверо представників американського Newsmax. 

Отже, інформаційна перевага Росії була очевидною. І це не випадковість, а наслідок окупації: Москва мала змогу привезти на підконтрольну їй територію десятки своїх телевізійників, тоді як українська сторона могла направити лише обмежену кількість представників медіа.

Але тут було б неправильно оцінювати гуманітарну місію крізь призму того, хто отримав більше можливостей для інформаційної роботи. Навіть якби українських журналістів узагалі не допустили до Олешок, це не було б підставою відмовлятися від операції. Порятунок людей важливіший за будь-які інформаційні змагання.

Newsmax: навіть прихильники Трампа попередили про російську пропаганду

Певним індикатором того, як цю подію сприйматиме світ, мала стати позиція американських журналістів каналу Newsmax, яким випала особлива можливість побувати в Олешках. І тут історія виявилася цікавішою, ніж можна було очікувати.

Newsmax — це не просто консервативний американський телеканал. Він має репутацію одного з найвідданіших медійних прихильників Дональда Трампа. Його редакційна лінія загалом демонструє цілковиту лояльність до президента: канал підтримує його політику, захищає від критики та часто виступає на боці Трампа в його конфліктах із політичними опонентами й ліберальними медіа.

Тому, з огляду на останні дії Трампа, його тиск на Україну та демонстративну готовність рахуватися з інтересами Кремля, можна було припустити, що Newsmax беззастережно відтворюватиме російську версію подій в Олешках. Тим більше, що телеканал отримав привілейований доступ до окупованого міста завдяки домовленостям за участю Меланії Трамп.

Але сталося дещо несподіване.

30 жовтня ведуча Newsmax Шелбі Вайлдер у ранковому ефірі фактично попередила американських глядачів про те, що Росія намагається використати гуманітарну операцію для власної пропаганди. Вона пояснила, що Москва прагне представити себе рятівником мирних жителів міста, яке сама ж окупувала, зруйнувала і занурила в гуманітарну кризу.

Вайлдер звернула увагу на принципову обставину: російська сторона контролює доступ журналістів до Олешок і визначає, що саме вони зможуть побачити. Американські кореспонденти не мають повної свободи пересування, не можуть самостійно обирати місця для зйомок і спілкуватися з будь-якими мешканцями міста на власний розсуд.

Вона також застерегла, що люди, яких журналістам дозволять опитувати, можуть перебувати під тиском окупаційної влади. Тому їхні слова не обов'язково відображатимуть справжні настрої населення.

Інакше кажучи, присутність американських телекамер ще не означає, що глядачі отримають об'єктивну картину. Росія може показати лише ту частину реальності, яка відповідає її пропагандистським завданням.

Вайлдер окремо наголосила, що серед американських медіа безпосередньо на місці подій працює лише Newsmax. Це покладає на знімальну групу особливу відповідальність за те, як буде представлена операція.

Виходить доволі парадоксальна ситуація. Росіяни запросили американських журналістів, вочевидь,сподіваючись продемонструвати світові свою гуманність і миролюбність. Причому запросили саме телеканал, який вважається одним із найближчих до Дональда Трампа. Але журналістка цього телеканалу попередила американських глядачів: не поспішайте вірити побаченому, адже Росія контролює картинку і намагається використати гуманітарну операцію у власних пропагандистських цілях.

Схоже, навіть особлива прихильність до Трампа не означає автоматичної готовності американських журналістів приймати російську пропаганду за чисту монету.

Українські прапори, радість мешканців і межа дипломатичної ввічливості

Є ще одна цікава деталь у висвітленні Олешок на Newsmax. У матеріалі від 30 жовтня, присвяченому перевезенню евакуйованих через Крим, телеканал показав відео зустрічі українського омбудсмана Дмитра Лубінця з місцевими мешканцями.

На кадрах видно, як люди радісно вітають українського представника. Одна з жінок емоційно вигукує: «Наші рідні!». Інша впізнає Лубінця. Люди розповідають, що вже зібрали речі й чекають на автобуси, які вивезуть їх на підконтрольну Україні територію.

Ці кадри мають особливе значення. Адже російська пропаганда роками намагається створити враження, ніби мешканці окупованих українських територій прагнуть до Росії, а Україна їм чужа. Натомість у репортажі американського телеканалу ми бачимо зовсім іншу картину: люди радіють приїзду українського омбудсмана і чекають на можливість повернутися на підконтрольну Україні територію.

Звичайно, одне відео не дає підстав робити висновки про політичні настрої всіх мешканців Олешок. Але воно документує цілком конкретну річ: серед тих, хто хотів евакуюватися, були люди, для яких Україна залишалася своєю державою і які чекали на її представників.

І показово, що ці кадри побачили глядачі саме Newsmax - телеканалу, від якого можна було очікувати значно більшої прихильності до російської версії подій.

У репортажі Newsmax є ще один епізод, на який варто звернути увагу. Розповідаючи про гуманітарну операцію, Дмитро Лубінець згадує, що її організацією займався не він один, а й російська омбудсменка Яна Лантратова. Він фактично визнає її участь у досягненні домовленостей, завдяки яким вдалося провести місію.

Але раніше були інші кадри: Лубінець і Лантратова спілкуються між собою доволі приязно, усміхаються. Це вже не просто протокольна згадка про співпрацю. Принаймні таке враження справляє відео.

Зрозуміло, що без переговорів із російською стороною евакуація була б неможливою. Дипломатія під час війни не передбачає, що українські представники повинні відмовлятися від контактів із російськими чиновниками, навіть якщо ті причетні до злочинів. Іноді потрібно розмовляти з людьми, яких за інших обставин не захотів би навіть бачити, щоб урятувати наших громадян, повернути полонених або депортованих дітей.

Але де проходить межа між необхідною дипломатичною ввічливістю та демонстрацією дружніх стосунків?

Тут важливо нагадати, хто така Яна Лантратова. Вона не просто чиновниця держави-агресора. Україна застосувала до неї санкції. За даними СБУ, у вересні 2022 року, під час окупації Херсона, Лантратова разом зі своєю помічницею Інною Варламовою особисто брала участь у вивезенні двох дітей із місцевого будинку дитини до Росії.

Одну з них - десятимісячну Маргариту Прокопенко - згодом незаконно передали на усиновлення депутату Держдуми Сергію Миронову та його дружині. Дитині змінили ім'я, прізвище та місце народження.

У березні 2024 року СБУ повідомила Лантратовій про підозру в примусовій депортації дітей та порушенні законів і звичаїв війни. Ці обставини зазначені й в офіційному українському реєстрі War&Sanctions.

Тобто йдеться про людину, яку українська держава підозрює в причетності до викрадення українських дітей. І саме з нею український омбудсман має координувати гуманітарну операцію.

Але є різниця між діловою співпрацею та демонстрацією особистої приязні. Нейтральне спілкування, стримана ввічливість, діловий тон - усе це цілком зрозуміло. Але чи доречні привітні усмішки, дружні жести, демонстративно теплі стосунки з людиною, яку Україна підозрює у воєнних злочинах?

Адже такі кадри мають не лише протокольне значення. Їх бачать українці, зокрема родини викрадених дітей. Їх бачить міжнародна аудиторія. Їх може використати російська пропаганда як свідчення нібито нормалізації відносин.

Можна бути коректним, можна бути конструктивним, можна домовлятися і навіть дякувати за виконання конкретних домовленостей. Але водночас не давати жодного приводу сприймати це як примирення, забуття злочинів чи особисту симпатію.

Саме тут, на мою думку, і проходить межа, яку українським чиновникам не варто переступати.

Російський репортаж: хто насправді розповідає про «жахи» в Олешках

На тлі американського репортажу особливо показово виглядає те, як висвітлювала гуманітарну операцію російська пропаганда.

Журналіст державного телеканалу «Россия-1» Євгеній Попов показав сюжет з Олешок, у якому місцеві мешканці розповідають про нібито злочини українських військових. Одна жінка зі сльозами на очах стверджує, що її чоловік загинув через міну, скинуту з українського безпілотника. За її словами, російські військові намагалися допомогти, але швидких нібито не залишилося — усі були розбомблені.

Інший співрозмовник Попова - Володимир Харлан, якого Росія нагородила званням Героя Росії. Він розповідає про обстріли українськими дронами й артилерією, про те, як йому доводилося переховуватися в підвалі, і про поранених російських військових, яких лікували в його лікарні.

У цьому сюжеті є одна дуже характерна особливість: Попов докладно розповідає про відсутність у місті світла, води, газу, продуктів і медикаментів, але жодним словом не пояснює, як Олешки опинилися в такому становищі. Не згадує, що причиною катастрофи стало російське вторгнення, окупація міста, бойові дії та руйнування інфраструктури. Натомість відповідальність за страждання людей фактично перекладається на Україну.

Але хто такий цей Володимир Харлан, який розповідає російському телебаченню про страждання від українців?

Як повідомляє херсонське видання «Мост», Харлан — колишній лікар із Херсона, який після російського вторгнення перейшов на бік окупантів і очолив захоплену Олешківську лікарню. За даними слідства, він схиляв медичних працівників до співпраці з окупаційною владою, організував виплату зарплат у рублях, примушував брати участь у проросійських заходах, сприяв незаконному вивезенню майна лікарні та перереєстрував медичний заклад за російським законодавством.

У 2023 році він став депутатом незаконної окупаційної ради від «Єдиної Росії». У березні 2025-го український суд заочно визнав його винним 

 у пособництві державі-агресору та засудив до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. А вже у квітні того самого року Путін присвоїв йому звання Героя Росії.

Ось такий співрозмовник у російського телеведучого Попова. Людина, засуджена українським судом за співпрацю з окупантами, стала для російського телебачення «авторитетним» свідком того, як нібито українці знущаються з мешканців Олешок.

І найголовніше: у цьому репортажі немає відповіді на просте запитання — хто приніс війну в Олешки? Хто окупував місто? Хто перетворив його на зону бойових дій? Хто зруйнував нормальне життя його мешканців? Замість цього глядачам пропонують історію, в якій Росія постає рятівником, а Україна — винуватцем трагедії, насправді спричиненої російською агресією.

Саме так працює пропаганда: не обов'язково вигадувати кожне людське страждання. Достатньо приховати його справжні причини й призначити винного.

На перший погляд «Известия» подали звичайний репортаж про гуманітарну місію: десятки тонн продуктів і медикаментів, 25 автобусів, дев'ять машин швидкої допомоги, понад 50 медиків. Російська сторона постає організатором порятунку людей, а участь українського омбудсмена Дмитра Лубінця лише додає цій історії вигляду спільної гуманітарної справи.

Але далі починається інше. Видання докладно розповідає про загибель російського сапера під час розмінування маршруту й наводить заяву Міноборони РФ, що він підірвався на боєприпасі, скинутому українським безпілотником. Поруч цитують Путіна, який звинувачує Україну в мінуванні підступів до міста та створенні гуманітарної катастрофи. Ще одна пара мешканців розповідає, що нібито потрапила до українських «розстрільних списків» через участь у виборчій комісії. Жодних доказів існування таких списків редакція не наводить.

Водночас журналіст спілкується з жінкою, яка розповідає про пошкоджений будинок і нестачу газу. Проте не каже, хто обстрілював її оселю і за яких обставин вона була пошкоджена. І це головна особливість репортажу: російські звинувачення подаються як пояснення того, що відбувається, тоді як ключові запитання залишаються без відповіді.

Чому Олешки опинилися під російською окупацією? Чому місто пережило катастрофічне затоплення після підриву росіянами Каховської ГЕС? Хто відповідає за забезпечення населення, яке роками живе під контролем окупаційної влади? Про це «Известия» не розповідають. Натомість читачеві знову пропонують історію, в якій Росія рятує людей від наслідків дій України.

Це не означає, що кожне повідомлення про українські міни чи атаки дронів автоматично неправдиве. У прифронтовій зоні цивільні справді можуть потерпати від бойових дій з обох боків. Але журналістика відрізняється від пропаганди саме тим, що перевіряє звинувачення, показує різні свідчення і не приховує контексту. У матеріалі «Известий» цього немає. Є реальні людські проблеми, вибірково дібрані свідчення і дуже зручне для Кремля пояснення, хто, нібито, в усьому винен.

Отже, від російської пропаганди особливих сюрпризів не було. Офіційні телеканали дружно представили евакуацію з Олешок як чергову гуманітарну перемогу Росії, а причини катастрофічного становища міста традиційно переклали на Україну. Усе за звичним сценарієм: Росія рятує, Україна заважає, а про окупацію та відповідальність самої Росії — ані слова.

Незручна правда від Z-блогера

Але несподіваний сюрприз підніс Володимир Романов, російський Z-блогер, автор каналу «Романов Лайт». Це не випадковий спостерігач і не симпатик України. ГУР Міноборони України називає його пропагандистом, який підтримує агресію, збирає гроші для російської армії, а також повідомляє, що він особисто стріляв із протитанкового комплексу «Корнет» по українських позиціях.

І ось саме цей персонаж написав, що з Олешок до України вирушили 17 автобусів, а до Росії - лише чотири. Додавши, що по телевізору, найімовірніше, покажуть більше російських автобусів, але з наглухо заштореними вікнами. Згодом Романов відредагував допис і прибрав цифри, однак їх устигли зафіксувати на скриншотах.

Вставити скріншот

Отже, незручну для Кремля картину евакуації оприлюднив не український журналіст і навіть не західний спостерігач, а власний Z-блогер. Причому такий, якого в симпатіях до України запідозрити важко. Цифри Романова не є офіційною статистикою, але його повідомлення стало серйозною тріщиною в пропагандистській декорації.

Олешки без російського фільтру

Репортажі ТСН і Фактів ICTV стали першими українськими матеріалами, знятими безпосередньо в Олешках після майже чотирьох років окупації. Журналісти двох каналів працювали спільною знімальною групою і встигли зафіксувати як загальну картину міста, так і реакцію місцевих на появу української делегації. Вони показали реальний стан справ у блокованому населеному пункті.

Вони детально показали умови, в яких жили люди. Місто місяцями залишалося без нормальної води, світла, газу, ліків і стабільного постачання їжі. Багато хто ховався від постійних ударів дронів, а вулиці виглядали майже безлюдними. Будинки частково зруйновані, інфраструктура не працювала, а ті, хто залишився, виживали хто як міг. Журналісти зафіксували, як важко давалася навіть звичайна розмова — люди довго мовчали, озиралися і лише поступово починали говорити.

Найсильніше враження справила поява української делегації з прапором і омбудсменом Дмитром Лубінцем. Місцеві не просто раділи - вони зривалися на сльози, обіймали представників України і вперше за довгий час дозволяли собі відкрито розповідати про те, що пережили. Багато хто казав, що до цього боявся навіть згадувати українські символи. Емоційна реакція виявилася значно глибшою, ніж можна було очікувати з попередніх повідомлень.

З кадрів чітко видно, що більшість людей сідала саме в автобуси, які йшли в бік України. Це підтверджується і свідченнями місцевих, і деякими російськими джерелами, які спочатку називали значну перевагу українського напрямку. Частина мешканців усе ж залишилася — хтось через страх перед фільтрацією, хтось через хворих родичів чи майно, яке не хотіли кидати. Але загальна тенденція була очевидною: люди масово обирали саме Україну.

Загалом репортажі ТСН і ICTV показали і те, що було очікувано — важкі умови життя і радість від можливості виїхати, і те, що виявилося несподіваним. Найсправжнішою несподіванкою стала глибина емоцій місцевих і те, наскільки відкрито вони почали говорити лише після появи українських прапорів. Саме ці кадри стали одним із найсильніших свідчень того, як насправді сприймали гуманітарну місію в Олешках.