Євросоюзу 33 роки: як виник ЄС, чому з нього неможливо вигнати країну та як туди потрапити

1 листопада 1993 року — вважається офіційною датою створення Європейського Союзу. Цього дня набрав чинності Маастрихтський договір, який було підписано в Нідерландах 7 лютого 1992 року та яким було засновано ЄС. Отже, Євросоюз офіційно вступив у "вік Ісуса" — 33 роки. І, як і біблійного лідера, його роздирають сумніви, а "лжепророки" намагаються зруйнувати це молоде утворення зсередини, девізом якого є "Єдність у різноманітті" (In varietate concordia). Фокус зібрав усе, що відомо.

Офіційно, Євросоюз — це об’єднання європейських держав, які домовилися співпрацювати між собою та частково регулювати спільні питання через єдині інститути та правила. У ЄС є власний парламент, суд, центральний банк, спільна валюта (євро, хоч її використовують не всі учасники), єдиний ринок і спільна торгова політика. Але оскільки це не федерація, то кожен із самостійних учасників інколи "тягне ковдру" на себе. І поки одні, як Україна та Албанія, палко прагнуть потрапити до ЄС, інші його члени намагаються звідти вийти або підпорядкувати союз собі.

Стали союзниками, щоб не воювати — як з’явилася ідея об’єднаної Європи

До того, як європейські країни закріпилися у своїх кордонах (не всі) та отримали єдину валюту (теж не всі) і хоча б номінально стали союзниками, Європу століттями сколихнували війни. Лише ХХ століття відзначилося одразу двома війнами, які охопили весь світ. Тож багато політиків і філософів час від часу зауважували, що варто було б створити систему, в якій країни будуть настільки тісно пов’язані економічно й політично, що воювати одна з одною стане невигідним. Наприклад, П’єр Дюбуа, радник короля Філіпа Красивого (того самого, який знищив орден тамплієрів), ще у XIV столітті пропонував створити загальноєвропейську конфедерацію християнських держав для підтримання миру. У 1306 році він анонімно опублікував свій трактат "Про повернення Святої Землі" (De recuperatione Terrae Sanctae), де пропонував оголосити незаконними будь-які війни між європейськими християнськими монархами, заснувати Раду та незалежний суд, який би вирішував суперечки й карав за порушення правил бойкотом та припиненням торгівлі. Але революційні ідеї Дюбуа залишилися на пергаменті, і лише Друга світова війна дала найпотужніший поштовх для створення ЄС.

Після 1945 року перед європейськими країнами стояли три великі завдання:

• Не допустити нової війни між Францією та Німеччиною — двома історичними супротивниками.
• Відновити зруйновану економіку.
• Не дозволити Європі остаточно втратити політичний та економічний вплив на тлі США та СРСР.

Отже, троє новаторів: Жан Монне — французький економіст і політичний діяч, Робер Шуман — міністр закордонних справ Франції та Конрад Аденауер — перший канцлер післявоєнної ФРН, для початку запропонували об’єднати на той момент стратегічні галузі промисловості: вугілля та сталь. Отже, прообраз ЄС мав назву Європейське об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС).

"Мир у всьому світі неможливо забезпечити без відповідних творчих зусиль, що відповідають загрозам, які на нього чатують. Внесок організованої та живої Європи у цивілізацію є незамінним для підтримання мирних відносин", — зазначав Шуман.

У 1951 році шість держав підписали Паризький договір, а в 1952 році об’єднання розпочало свою діяльність. До Франції та Західної Німеччини (ФРН) приєдналися Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург.

Через шість років у Римі було підписано ще два договори: Договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Договір про створення Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом).

ЄЕС передбачав уже не лише співпрацю в галузі промисловості, а й створення спільного ринку: вільний рух товарів, послуг, капіталу та людей.

А 1 листопада 1993 року набув чинності Маастрихтський договір, підписаний у 1992 році. Саме він офіційно заснував Європейський Союз у сучасному розумінні. Через 9 років, 1 січня 2002 року, було введено євро як валюту Євросоюзу. З 1999 року він функціонував як безготівкова валюта для проведення електронних розрахунків та банківських операцій у 11 країнах Європейського Союзу.

Спочатку все йшло добре. Євросоюз успішно розширювався: у 1973 році до нього приєдналися Велика Британія, Данія, Ірландія, у 1981 році — Греція, через п’ять років — Іспанія та Португалія, у 1995 році — Австрія, Фінляндія, Швеція.

Рекордним став 2004 рік, коли до ЄС увійшли Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Литва, Латвія, Естонія, Кіпр і Мальта. Через три роки — Болгарія та Румунія, у 2013 році — Хорватія. Сьогодні до ЄС входять 27 держав.

Що дає країні членство в ЄС і чому це вигідно

Розширення Євросоюзу відбувалося не лише тому, що всі хотіли торгувати умовним "вугіллям і металом" без мит. Це доступ до єдиного європейського ринку з населенням близько 450 мільйонів осіб; можливість для компаній працювати в інших країнах Союзу за загальними правилами; європейські інвестиції та доступ до фінансових програм; субсидії; участь у спільних наукових та освітніх програмах.

Наприклад, Польща після вступу до ЄС у 2004 році отримала доступ до масштабного європейського фінансування, яке використовувалося для будівництва доріг, модернізації інфраструктури, розвитку міст та сільського господарства. Румунія, одна з найбідніших країн соцтабору, зараз ще й активно модернізує свою туристичну галузь, яка перебувала в занепаді за часів диктатора Чаушеску. Пересічний громадянин, серед іншого, отримує право жити, працювати та навчатися в будь-якій країні ЄС, спрощене визнання багатьох професійних кваліфікацій, консульський захист та можливість переїжджати до іншої держави Союзу без отримання звичайного дозволу на роботу.

Однак членство в ЄС не означає автоматичного вступу до Шенгенської зони чи переходу на євро:

• Польща входить до ЄС, але зберігає злотий.
• Чехія входить до ЄС, але використовує чеську крону.
• Швеція входить до ЄС, але використовує шведську крону.
• Ірландія входить до ЄС, але не входить до Шенгенської зони.

Але крім "бонусів" від ЄС є ще й зобов’язання. Адже країна-член Євросоюзу повинна дотримуватися європейського законодавства та рішень суду ЄС, забезпечувати незалежність судової системи та демократичних інститутів, дотримуватися екологічних норм і, головне, дотримуватися прав людини та меншин, а також сплачувати внески до бюджету ЄС.

І тут починаються проблеми, адже пострадянські держави явно поступаються "батькам-засновникам" у фінансовому плані, а ультраправі та традиціоналісти намагаються просунути свою політику. Також у Євросоюзі зустрічаються колишні колонізатори з тягарем у вигляді мешканців колишніх колоній, ті, хто фактично сам був колонією того самого Радянського Союзу, а також колишні агресори та жертви. Одним словом, рівності та братерства в ЄС немає, оскільки цей віз намагаються тягнути надто різні країни з різним історичним бекграундом.

З шести стало 27 — хто хоче вступити до ЄС і чому з нього хочуть вийти

Наразі до ЄС, звісно, прагнуть вступити Україна, а також Молдова, Албанія, Чорногорія, Сербія, Північна Македонія, Боснія і Герцеговина, Грузія, Туреччина (переговори фактично заморожені), Косово — потенційний кандидат, який подав заявку у 2022 році, але поки що не отримав офіційного статусу кандидата.

Згідно зі статтею 49 Договору про ЄС, претендувати на членство може європейська держава, яка дотримується основних демократичних цінностей Союзу. Існують так звані Копенгагенські критерії, прийняті у 1993 році.

Країна має відповідати трьом основним групам вимог:

• Політичні: демократія, верховенство права, незалежні суди, захист прав людини та національних меншин.
• Економічні: функціонуюча ринкова економіка, здатна конкурувати на загальному європейському ринку.
• Юридичні: готовність прийняти та виконувати європейське законодавство, правила та зобов’язання.

Держава офіційно подає заяву до Ради ЄС. Європейські інституції оцінюють країну, а держави ЄС одноголосно ухвалюють рішення про надання статусу. Після цього розпочинаються переговори про вступ, узгоджуються умови членства та перехідні періоди. Підписання договору про вступ мають схвалити інституції ЄС та ратифікувати ВСІ держави-члени й країна-кандидат відповідно до своїх конституційних процедур. І у встановлену дату країна стає частиною Євросоюзу.

Але поки Україна прагне вступити до ЄС, Велика Британія вже 31 січня 2020 року зі скандалом вийшла з нього, породивши таке поняття, як Brexit — поєднання слів Britain та Exit. Її результат висвітлив головні проблеми ЄС: міграція (проблеми колишніх колонізаторів) та фінансові внески до бюджету (які явно нерівноцінні). До того ж дедалі гучніше лунають голоси про національний суверенітет і про небажання залишатися частиною чогось нейтрально-європейського з єдиною валютою. Тому тепер з’являються натяки на: Frexit — вихід Франції, Polexit — вихід Польщі тощо за аналогією. Про вихід із ЄС говорять у Нідерландах, Італії, Греції, Німеччині та Швеції.

Polexit є особливо актуальним на тлі політичної кризи в Польщі, коли лідер партії "Право і справедливість" (PiS) Ярослав Качинський виступає проти подальшої централізації Євросоюзу та розширення повноважень європейських інституцій. При цьому Качинський стверджує, що його мета — змінити ЄС, а не обов’язково вийти з нього. Прем’єр-міністр Дональд Туск звинувачує політичних опонентів у підготовці Polexit. І ситуація ускладнюється кризою з Конституційним трибуналом, адже президент Кароль Навроцький так і не прийняв присягу у нового судді, через що Туск заявив про беззаконня, а Качинський — про спробу державного перевороту. При цьому самі поляки з ЄС виходити не хочуть, не бажаючи втрачати ринок для аграрної продукції. У цьому, до речі, криється причина, чому Польща скептично ставиться до членства України, розуміючи, що отримає потужного конкурента.

У Франції та Німеччині Марін Ле Пен та її партія "Національне об’єднання", а також Аліса Вайдель та "Альтернатива для Німеччини" раніше говорили про вихід із ЄС, але тепер наполягають на реформах. Війна в Україні — один із головних козирів цих опортуністів, які заявляють, що ЄС витрачає занадто багато грошей на підтримку жертви агресії РФ, і прагнуть примиритися з самим агресором, запевняючи, що це буде вигідніше.

Отже, країна може вийти з ЄС — це прямо передбачено статтею 50 Договору про Європейський Союз. За замовчуванням на узгодження відводиться два роки. Але Brexit показав, що це складно. Адже доводиться заново домовлятися про торгівлю, митницю, кордони, права громадян, фінансові зобов’язання та безліч інших питань. І насправді всі ті, хто заявляє про "вихід", просто хочуть для себе більше вигоди й менше витрачати на умовну Грецію. Яка, як виявилося, надто марнотратно розпоряджалася отриманими від Євросоюзу коштами, влаштовуючи Олімпіаду, роздуваючи штат державного сектору з щедрими надбавками та недозбираючи податки. Також зараз у ЄС сильні праворадикальні настрої, які підживлюються досить вільною міграційною політикою, війною в Україні та російською пропагандою.

До того ж у ЄС є один прикрий аспект. Коли союз створювався й відкривав перед усіма свої двері, політична ситуація була досить стабільною. І тоді ніхто не думав, що в якийсь момент його члени почнуть бунтувати. Тому в ЄС немає процедури виключення. Вигнати члена, який систематично порушує цінності ЄС, як це було в Угорщині за часів Віктора Орбана, неможливо. Максимальний захід покарання — це призупинення певних прав (наприклад, права голосу в Раді ЄС згідно зі статтею 7 Договору про ЄС), але для цього потрібна одностайна згода всіх інших країн, що на практиці дуже легко заблокувати. Тому Євросоюзу, якщо він хоче відсвяткувати 34-річчя, переживши фатальний "вік Христа", варто стати трохи жорсткішим до тих, хто не цінує надану йому довіру, озброїтися й об’єднатися. Тим більше зараз, коли в Європі триває війна, агресор стоїть біля кордонів, а давній союзник Європи, США, під керівництвом Дональда Трампа, став ненадійним.

Нагадаємо, раніше Угорщина заблокувала наступний етап процесу вступу України та Молдови до Європейського Союзу, незважаючи на те, що висунуті раніше вимоги були виконані.

Тим часом Європейська комісія розробляє план, який дозволить країнам-кандидатам отримати частину економічних переваг ЄС ще до вступу до блоку. Ця ініціатива покликана прискорити процес розширення без послаблення вимог до майбутніх членів.