Податок на інтелект: можновладці вирішили, що працювати головою майже нічого не коштує

Закладений у Національній стратегії доходів принцип — різні ставки для різних видів діяльності ФОПів — у публічному обговоренні вже набуває конкретних обрисів. Для частини надавачів послуг обговорюють підвищення єдиного податку з 5 до 10% без ПДВ та з 3 до 6% зі сплатою ПДВ. Серед потенційних адресатів — програмісти, юристи, бухгалтери, консультанти, інженери та фахівці з реклами.

Однак чому саме 10%? Яка структура доходів і витрат цих підприємців робить обґрунтованим саме подвоєння ставки? Національна стратегія визначає напрям реформи, проте такого розрахунку не містить. Не вдалося знайти його й у доступних публічних поясненнях Мінфіну щодо запропонованого підвищення. Нам повідомляють, як можуть змінитися правила, але не показують, з яких економічних показників отримали нову ставку.

Натомість в експертній дискусії аргументація зводиться до двох тез. По-перше, професійні послуги вважають високорентабельними: на відміну від торгівлі чи виробництва, тут значно менша потреба в закупівлі товарів і матеріалів. По-друге, спрощенка дає змогу оподатковувати винагороду за таку працю істотно нижче, ніж у разі оформлення трудових відносин. Звідси й висновок: підвищення ставки має наблизити податкове навантаження та послабити стимули працювати через ФОП замість найму.

Проте менші матеріальні витрати ще не означають, що решта виручки — прибуток. А різниця в податках не показує, скільки зрештою залишається людині, якщо в одному випадку умови її роботи забезпечує роботодавець, а в іншому вона фінансує їх сама. Тому, перш ніж вирівнювати ставки, варто порівняти не лише податки, а й те, що ними в цій дискусії затулили: витрати та забезпечення праці.

Уявімо двох правників однакової кваліфікації. Один працює у фірмі з окладом 100 тис. грн, інший веде незалежну практику й отримує стільки ж за повний місяць надання послуг.

На перший погляд, перевага ФОПа очевидна. Із зарплати працівника після 18% ПДФО та 5% військового збору залишається 77 тис. грн. У підприємця після сплати 5% єдиного податку, 1% військового збору та мінімального ЄСВ близько 92,1 тис. різниця у зарплаті з найманим працівником — понад 15 тис. грн. Здавалося б, ось вона, вигода.

Однак ці суми означають різне. Працівник отримує гроші за свою працю, а потрібні для роботи програми, приміщення та поїздки в нашому прикладі (і в реальності теж) оплачує підприємство і зменшує свій дохід до оподаткування на ці суми. ФОП отримує від клієнтів гроші, з яких усе це ще потрібно придбати. Саме ці надходження називають виручкою. Для особистих потреб він може використати лише те, що залишиться після податків і необхідних робочих витрат.

Що саме купує незалежний правник? Правову базу, офісні програми, передплату ШІ — разом близько 5,8 тис. грн на місяць у нашому кошторисі за цінами жовтня 2026 року. Для керування завданнями достатньо безкоштовної Asana. Навчання та професійне членство додають близько 360 грн. Ще 4,7 тис. — робоче місце в коворкінгу лише на сім днів щомісяця, невеликий рекламний бюджет, хостинг і домен сайту. Адже ФОП має не тільки виконати роботу, а й знайти того, хто її замовить.

Додамо чотири робочі поїздки на рік. На кожну передбачимо 2 тис. грн на дорогу, три ночі в готелі по 2 тис. і чотири дні по 700 грн щоденних витрат. Разом — 43,2 тис. грн за рік. Працівнику такі витрати покриває фірма, наш незалежний консультант фінансує їх сам.

Отже, робоче забезпечення коштує ФОПу близько 14,5 тис. грн у середньому на місяць. Це ще без комп’ютера, бухгалтера та банківських комісій. Із початкових 92,1 тис. грн залишається приблизно 77,6 тис. — майже стільки ж, скільки у працівника. Податкова перевага практично зникла ще до того, як ФОП пішов у відпустку.

А відпочивати й хворіти можуть обидва. Закладемо кожному 24 календарні дні відпустки та два окремі лікарняні по десять днів. Працівник отримує відпускні, а за достатнього страхового стажу — лікарняні на основі своєї зарплати. ФОП під час відсутності послуг не надає, тож і оплати за ці дні не отримує. Страхова виплата йому належить, але з мінімальної бази та лише із шостого дня кожного випадку. У нашому прикладі це близько 2,1 тис. грн після податків за обидві хвороби разом. При цьому сам внесок — близько 1,9 тис. грн щомісяця — підприємець сплачує власним коштом. У працівника ЄСВ із зарплати не утримують: його сплачує роботодавець.

Тому порівнювати варто цілий рік, а не один місяць без перерв. За однакового календаря роботи консультант із тарифом 100 тис. грн отримує від клієнтів уже не 1,2 млн, а близько 1,05 млн грн за рік. Працівнику ж, крім відпрацьованого часу, оплатили відпустку та хворобу.

Справжній результат протилежний першому враженню: за номінальних 100 тис. грн працівник має для себе на 10,6 тис. більше. Після подвоєння єдиного податку розрив зросте приблизно до 15 тис. грн. Тобто навіть сьогодні за доволі скромних робочих витрат із 100 тис. грн зароблених за місяць лише 66 тис., що нині залишаються ФОПу, є винагородою за його власну працю, проти 76 тис. грн у найманого працівника.

Звісно, це не означає, що кожен ФОП заробляє менше за працівника. Дешевші інструменти, робота вдома, менше поїздок або вищий тариф змінять результат. Однак і висновок про надприбутки лише з порівняння податкових ставок не витримує перевірки: нижчий податок ще не означає, що після оплати всього необхідного людині залишиться більше грошей.

Подібне порівняння можна провести й для програмістів, хоча кошторис буде інший.ґ

Залишається ще один аргумент прихильників підвищення — боротьба зі зловживаннями спрощенкою. Проте незалежна професійна практика, прихований найм і фіктивні послуги — три різні явища. Перш ніж перекладати проблеми податкового адміністрування на бізнес, варто з’ясувати, яку саме проблему потрібно розв’язати.

Коли людина лише називається підприємцем, а фактично працює під керівництвом замовника та користується гарантіями працівника, перевіряти потрібно природу цих відносин. Міжнародна організація праці пропонує орієнтуватися саме на фактичні обставини: підпорядкування, включеність в організацію, право на щорічну відпустку та інші ознаки найму. Підвищення податку саме по собі не усуває підміни трудового договору. Натомість справжній незалежний консультант платитиме більше, хоча жодних трудових гарантій від цього не отримає.

Інша ситуація — коли послуги взагалі не було, а документи про неї потрібні лише для виведення коштів. Припустімо, штучний інтелект справді полегшує виготовлення таких «консультацій». Однак тоді проблема полягає у встановленні реальності операції, а не в професії виконавця. Вища ставка може зробити схему дорожчою, проте не допоможе відрізнити справжню консультацію від документа, за яким нічого не стоїть.

Ба більше, вибіркове підвищення створює ризик переміщення фіктивних операцій у категорії з нижчими ставками — наприклад, ремонт чи прибирання. Тож схему можна пристосувати, а сумлінний підприємець отримає цілком реальне збільшення витрат. Саме цей ризик потрібно оцінити, перш ніж оголошувати подвоєння ставки інструментом детінізації.

Інакше підвищення ризикує стати податком на інтелект: додатковою платою за вибір самостійно заробляти знаннями. Для когось це може означати відмову від відкриття власної практики, для когось — перенесення діяльності за кордон, а за відповідних обставин і зміну податкового резидентства. Це не прогноз неминучого відпливу, але цілком доречне запитання до авторів реформи: чи врахували вони можливу втрату платників, коли рахували надходження від вищої ставки?

Тому дискусії потрібна не чергова суперечка про те, кому живеться надто добре, а розрахунки, які можна перевірити. Зміни потрібно починати з переконливого обґрунтування. Перш ніж множити ставку на два, варто навчитися рахувати економіку. З останнім у когось, здається, не дуже складається.