Від мрії до кризи: 33 роки Євросоюзу та виклики єдності

Офіційно Європейський Союз був заснований 1 листопада 1993 року, коли набрав чинності Маастрихтський договір, підписаний роком раніше в Нідерландах. Це об’єднання європейських держав, які погодилися співпрацювати та частково регулювати спільні питання через єдині інститути та правила, маючи власний парламент, суд, центральний банк, спільну валюту (євро) та єдиний ринок.

Проте ідея створення такого союзу виникла задовго до XX століття. Ще у XIV столітті радник короля Філіпа Красивого, П’єр Дюбуа, пропонував створити загальноєвропейську конфедерацію християнських держав для підтримання миру, закликаючи оголосити війни між європейськими монархами незаконними та заснувати Раду й незалежний суд. Ці революційні ідеї, однак, залишилися на пергаменті, доки Друга світова війна не дала потужного поштовху до реалізації подібних концепцій.

Після 1945 року перед європейськими країнами постали три ключові завдання: запобігти новим війнам між Францією та Німеччиною, відновити економіку та не допустити втрати політичного й економічного впливу Європи на тлі США та СРСР. Цілі спонукали французького економіста Жана Монне, міністра закордонних справ Франції Робера Шумана та першого канцлера ФРН Конрада Аденауера запропонувати об'єднати стратегічні галузі промисловості — вугілля та сталь. Це призвело до створення Європейського об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС).

У 1951 році шість держав — Франція, Західна Німеччина (ФРН), Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург — підписали Паризький договір, і вже у 1952 році об’єднання розпочало свою діяльність. Через шість років у Римі були підписані ще два договори: про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та про створення Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом), що передбачали вільний рух товарів, послуг, капіталу та людей.

З 1973 року Євросоюз почав активно розширюватися, приймаючи нових членів. У 1973 році приєдналися Велика Британія, Данія, Ірландія, а потім Греція (1981), Іспанія та Португалія (1986), Австрія, Фінляндія, Швеція (1995). Рекордним став 2004 рік, коли до ЄС увійшли Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Литва, Латвія, Естонія, Кіпр і Мальта. Згодом приєдналися Болгарія та Румунія (2007), а також Хорватія (2013), довівши кількість держав-членів до 27.

Сьогодні Європейський Союз стикається з викликами, пов'язаними з внутрішньою єдністю та зовнішніми загрозами. Хоча відбувалося розширення, прагнення до єдності наражається на суперечності. Зокрема, Велика Британія вийшла з ЄС 31 січня 2020 року, а такі країни, як Україна, Молдова, Албанія, Чорногорія, Сербія, Північна Македонія, Боснія і Герцеговина, Грузія, Туреччина та Косово, прагнуть претендувати на членство. У той же час, у деяких країнах-членах ЄС з'являються рухи, що виступають за вихід або реформування Союзу.

Офіційно Євросоюз є об’єднанням європейських держав, які домовилися співпрацювати між собою та частково регулювати спільні питання через єдині інститути та правила. Це об'єднання має власний парламент, суд, центральний банк, спільну валюту (євро, яку використовують не всі учасники), єдиний ринок та спільну торгову політику.

Членство в ЄС надає доступ до єдиного європейського ринку з близько 450 мільйонами осіб, можливість компаніям працювати в інших країнах за загальними правилами, європейські інвестиції, доступ до фінансових програм та субсидій, а також участь у спільних наукових та освітніх програмах. Проте воно також накладає зобов'язання дотримуватися європейського законодавства, рішень суду ЄС, забезпечувати незалежність судової системи та демократичних інститутів, дотримуватися екологічних норм, прав людини та меншин, а також сплачувати внески до бюджету ЄС.

Міністр закордонних справ Франції Робер Шуман зазначав: «Мир у всьому світі неможливо забезпечити без відповідних творчих зусиль, що відповідають загрозам, які на нього чатують. Внесок організованої та живої Європи у цивілізацію є незамінним для підтримання мирних відносин».

Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск звинувачує політичних опонентів у підготовці Polexit, тоді як лідер партії «Право і справедливість» (PiS) Ярослав Качинський стверджує, що його мета — змінити ЄС, а не обов’язково вийти з нього.

На тлі внутрішніх розбіжностей та зовнішніх загроз, таких як війна в Україні та нестабільність у відносинах зі США, Європейський Союз стоїть перед необхідністю зміцнення своєї єдності та адаптації до нових реалій, щоб зберегти свою роль на світовій арені та продовжити розвиток, попри «вік Ісуса» — 33 роки.