Тисячі робіт, десятки псевдонімів і вічні теми: історія творчості та життя Кацушіки Хокусая

Життя культового митця розпочалося 31 жовтня 1760 року в Едо (нинішній Токіо), і його біографія досі не дала відповідь — чий він син: знатного роду чи простих робітників-селян. Та попри чітко невизначене походження, підліток починає активно опановувати складне ремесло гравюри, а згодом — йому поталанило навчатися в майстра Кацукави Шюншьо. Саме під наглядом сенсея почалося ґрунтовне навчання юнака — від фарб і розуміння форм до вміння тиражувати зроблене.

За наступні роки художник змінив понад 30 псевдонімів — від Шюнро, Сорі та Тайто, до Ієцу та Хокусая. Всі "стрибки" мали просте пояснення: досягаючи певної вершини майстерності, японський молодий творець змінював ся, вивчав нові техніки, китайську та західну традицію митців, ілюстрував книжки та робив нові гравюри.

Цікавим фактом біографії в його творчості є той, що сам Хокусай працював до глибокої старості. Він був переконаним трудоголіком і вважав, що ще і близько не досяг вершин майстерності в своїй роботі, а тому багато хто приписує йому тезу про те, що став відомим художником на старості, про що мистецтвознавці Японії категорично заперечують, і мають відповідні докази.

Коли Хосукай пішов з життя 1849 року, то виявилося — за ним стоїть просто гігантська спадщина для японців. Книжкові ілюстрації, гравюри, малюнки, трафаретні різьблення, каліграфія, особисті листи, бібліотека, майстерня та тисячі витворів мистецтва.

Виникає питання — що ж такого показав Хокусай в своїх роботах, що його творчість стала невід'ємною частиною спадщини Японії?

Хокусай та лейтмотиви творчості: Фуджі, довколишній світ і людське потаємне

Якщо не брати до уваги його відому серію "Сто видів Фуджі", а також культові роботи як "Велика хвиля в Канагаві" чи "Еджірі, провінція Суруґа", то за цим фасадом видна друга частина творчості художника. Він буквально відверто та без евфемізів показував світ довкола та людськість — як ззовні, так і зсередини.

Так Хокусай вийшов на тему тілесності, потаємних бажань, еротизації, які врізалися в очі на переднім плані для глядача. Поза цим — гумор, фантазії, побутові моменти та гра з гіпертрофованим утіленням найскоровенніших бажань.

Друга сторона медалі — це потойбіччя. В своїй серії "Сто історій про примар" художник показав через фольклор (у зображенні примар, демонів, темних сутностей крізь мотиви моторошних легенд і казок), на які вчинки здатна людина через жагу влади, грошей, темну природу жорсткості та насилля.

Ці дві теми — істинне та глибинне — знаходили гармонійне поєднання в тривіальних речах, як-то побут, господарство, домашні справи й обов'язки. Фактично, через сплетіння природи, людини та її діяльності з пітьмою нащадки та сучасники отримали буквальний візуальний каталог життя та уявлень тодішніх японців початку 19 сторіччя напередодні революції Мейджі.

Тут і стає зрозуміло, як Хокусай фактично здійснив найважливішу місію — заразив європейських культових митців своїми ідеями, гамами, формами та темами для їхніх робіт. Як це сталося — в наступній частині тексту.

Хокусай та гайдзіни: як японець подарував світу імпресіоністів і модернізм

Коли японські гравюри почали активно розповсюджуватися Європою після багаторічної ізоляції країни Вранішнього Сонця, митці Франції, Нідерландів і других провідних держав у справі образотворчого мистецтва почали активно захоплюватися "японізмом". Старий Світ не приховував — японська візія творчості стала новим диханням і поглядом, який можна запозичити та втілити.

Європейські митці магнетично тягнули не лише до естетики та композиції, а й до способу формування малюнка — відверті ракурси, асиметричність та площинність образів, які ззовні виглядали викликом і відходом від академічних правил. Однак Хокусай "підготував" сюрприз куди цікавіше — перспектива та гра кольорів.

Японський майстер фактично вказав, що головне на полотні не завжди перебуває в центрі, а важливий "меседж" і "перспектива" можуть заховатися за майже непомітними деталями. Завдяки такого способу розуміння простору та кадрування європейські митці опинилися перед магією, які досі не бачили.

Другий аспект — це палітра та сила кольорів. Хокусай активно використовував берлінську лазур, завдяки чому додавав своїм роботам на полотні, шовку, дошкам і пергаменті сильний контраст між стихіями (небо, вода та земля) та життєвим простором (люди, гори, діяльність). Цим митець фактично формував настрій та текстуру зображення, які під грою світла дозволяли відкривати в кожному русі на канвасі нові горизонти.

Японська графіка, як вказують фахівці з мистецтва, неодмінно вплинула на Клода Моне, Едгара Дега, Вінсента ван Гога, Джеймса Вістлера та інших. Однак мова йде не пряме запозичення чи копіювання методів Хокусая, а радше — прокладання власної дороги до пошуку, яку свого часу пройшов сам японський майстер.

У підсумку, японський та європейський світи отримали художника першої руки, вчителя багатьох поколінь у заочному навчанні, що вплинув на образотворче мистецтво та змінив його. Нові композиції, простір, повсякденність, людська заплутана природа та вічна краса довкола — це і є ті базові речі, які крізь естетику свого часу приніс Кацушіка Хокусай. І коли ми дивимося на його роботи на відстані в понад два сторіччя, то опиняємося перед найвпізнаванішими елементами візуального мистецтва Японії, які варто побачити.