Як Олена Пчілка врятувала Колобка

Автори створеного за підтримки УКФ документального фільму «Я словом поділюсь. Олена Пчілка», прем’єра якого відбулася 22 жовтня відразу на ютубі, зробили свідому та досить ризиковану ставку на її особистості, хоча й показали портрет мисткині на фоні епохи. В чому усвідомленість рішення? Частково це пояснює авторка й режисерка фільму Наталка Пономарів: «Олена Пчілка сама по собі була явищем і культурною інституцією свого часу».

Ключове словосполучення — сама по собі. Бо дотепер Ольгу Драгоманову-Косач, котра творила під псевдонімом Олена Пчілка, подавали здебільшого й винятково як маму Лариси Косач, більше відомою як Леся Українка, авторки «Лісової пісні», всесвіту Мавки й обличчя модерної української літератури з 200-гривневої купюри.

Нате вам трошки несподіваної аналогії. 1 січня 2025 року під час російського обстрілу загинув український науковець-нейробіолог Ігор Зима. Новини зазначали: разом із ним загинула дружина. Про те, що вона — теж відома у своїх колах науковиця Олеся Сокур, заговорили лише за добу після трагедії. І то після цілком справедливих докорів у соцмережах: навіть якби загибла не була вченою, рівною чоловікові, правила пристойності вимагають бодай згадати її на ім’я. Кожна жертва заслуговує на персоніфікацію. Кожна людина — особистість, із власним іменем, життєвою історією, втіленими й не втіленими мріями. Не лише в згаданому випадку одну особистість чомусь прийнято лишати в тіні іншої.

Так само Олена Пчілка у підрадянський час була лише мамою Лесі Українки. А коли російська радянська цензура зникла, жінка все одно сприймалася таким собі доповненням до видатної доньки. А не людиною, котра зіграла у вихованні й формуванні письменниці й перекладачки, чий доробок складає 14 академічних томів, основну роль. По суті, Олена Пчілка своєю подвижницькою працею на ниві питомо української культури, а згодом — просвітництва, тісно зав’язаного на національній політиці, угноїла для доньки ґрунт і підготувала майданчик для подальшої реалізації. Що й показано в згаданому фільмі, хоча без згадок про Лесю Українку та її значущість не обійшлося, що логічно.

Навряд треба переповідати на хвилі свіжих вражень життєвий і творчий шлях Пчілки. Формат документальної біографічної стрічки витримано, як і в попередній стрічці про Андрея Шептицького, створеній цією ж командою. Краще виокремити важливі, як на мене, тези, котрі характеризують не лише особливості її підходу до просвітницької діяльності, але також неоднозначність, навіть суперечливість особистості. Чого автори теж-таки свідомо не замовчують, якими б незручними не були наведені факти.

Олена Пчілка чи не першою в невеликому станом на другу половину ХІХ століття українському середовищі тогочасного Києва почала системно займатися самвидавом. Причому фінансував некомерційні медійні проєкти її чоловік, Петро Косач, з отриманих від праці в системі російського чиновництва коштів. Говорячи сучасною мовою, батьки Лесі Українки стали такими собі медіамагнатами на мінімалках. Ще до того, як українська справа почала отримувати меценатську підтримку від мільйонерів — промисловців на кшталт Терещенків, Ханенків, Бродських і особисто Євгена Чикаленка. Користуючись одноосібним правом впливати на те, що ми сьогодні іменуємо контентом, авторка й ініціаторка могла не лише обирати тексти для публікації, але й міняти зміст уже готових, класичних, відповідно до свого світогляду. Зокрема, друкуючи в дитячому часописі «Молода Україна» казку про Колобка, вона радикально міняє фінал. За її версією, Колобок не гине в зубах лисиці. Навпаки, хижачка ламає об Колобка зуби, бо той встиг за час подорожі зачерствіти. В такий спосіб Олена Пчілка рятує українських героїв від загибелі.

Проте видавнича й неодмінна при цьому публічна діяльність мали інший бік. Пчілка в своїх публіцистичних виступах конфліктувала з українським середовищем, котре в цілому толерувало російський порядок денний, якщо він — ліберальний. У період своєї активної видавничої діяльності вона дедалі виразніше стає політичною українкою, обравши для українського порядку денного радикальну тональність. І настає час, коли радикалізм заходить у клінч. Медіа «Рідний край», кероване нею, публікує текст, скажемо так, нелояльного до єврейського населення України змісту. Закиди в антисемітизмі не зупиняють Пчілку. Вона пише свій текст, де називає євреїв економічними та культурними ворогами української справи. Не закликала, Боже збав, до погромів, хвиля яких у часи столипінської реакції зросла. Проте все ж категорично відмежовувала українське від єврейського, попри те, що названі вище Бродські для українства все ж багато зробили.

Чи вплинули погляди Олени Пчілки в моменті? Так, «Рідний край» почав втрачати передплатників, єдине джерело бодай якихось доходів мисткині. Чи стала вона вигнаницею в своєму середовищі? Ні, бо й до того її не всі любили, як пояснює історик Ігор Гирич. Чи впливає наведений факт на сприйняття її сьогодні? Зовсім ні, якщо зрозуміти й, головне, прийняти контекст. Українці як політична нація тоді лише почали формуватися довкола друкованих видань як універсального засобу комунікації. Позиція Пчілки в цілому не суперечила напрямку руху інших українських інтелектуалів. Важливіше, що, будучи опонентами в деталях, вони обговорювали майбутнє України як цілісної держави. Звісно, шукаючи ворогів у часом несподіваних місцях.

Підкреслення неоднозначності постаті Олени Пчілки, акцент на протиріччях і суперечностях — свідомий вибір авторів фільму. Це дозволяє не певною, а повною мірою виокремити талановиту матір від талановитої доньки, якій десятиліттями створювали пафосний образ тяжко хворої мучениці. А виявляється, Леся Українка перейняла від Олени Пчілки й бунтарський дух, більше виражений у особистому житті й незручних за змістом для радянської влади творах. Власне, зручність і толерантність до всіх і всього ніколи й ніде не були чеснотами талановитих людей. Адже це перші ознаки пристосування. Олену Пчілку й подібних до неї тоді й тепер вважають бунтівниками. Вони ж просто лишалися незручними для інших самими собою. 

Цей матеріал був підготовлений за підтримки Норвезького Гельсінського комітету та профінансований Норвезьким агентством з розвитку співробітництва (NORAD).