Як 69 мільйонів гривень за льодову арену в окупації розсварили державу і підрядника

Історія починається у квітні 2021 року, коли було підписано перший контракт з ТОВ «Мелсіті» на суму понад 90 мільйонів гривень на зведення льодової арени. Об'єкт планувалося завершити до Дня Незалежності в серпні того ж року, але фактичне відкриття відбулося лише наприкінці грудня 2021 року.

Не пройшло й кількох тижнів після офіційного відкриття, як у грудні Мелітопольська міська рада оголосила другу закупівлю на понад 55 мільйонів гривень на доопрацювання об'єкта. Контракт у лютому 2022 року знову підписали з ТОВ «Мелсіті», а роботи мали завершити до кінця червня 2022 року.

Проте вже за три тижні після підписання цього договору, росіяни вторглися в Україну, і Мелітополь було окуповано. Видання в матеріалі УНІАН зазначає, що виконати такий обсяг робіт за цей короткий термін було неможливо. Тоді постає питання: чи справді існувала потреба в додатковій закупівлі, і в якому стані була арена на момент її відкриття?

Незважаючи на окупацію, восени 2022 року Вікторія Репашевська, керівник департаменту комунального господарства Мелітополя, затвердила акти виконаних робіт на 56 мільйонів гривень за нібито здійснені роботи. Це означало, що ТОВ «Мелсіті» мало б отримати кошти в повному обсязі за піврічний обсяг робіт, виконаний за три тижні.

Коли кошти не були виплачені, компанія подала позов до суду на департамент ЖКГ у грудні 2023 року на суму 69 мільйонів гривень, що включала основну суму договору, пеню, інфляційні втрати та штрафи. Директор і власник ТОВ «Мелсіті» Володимир Новосельцев стверджував, що роботи завершено, і навіть були замовлені послуги з технічного нагляду через волонтерів в окупованому Мелітополі. У Департаменті Мелітопольської мерії факт підписання актів не заперечували, але відмовились платити пеню та штрафи.

Перша інстанція вирішила відмовити у задоволенні позову, оскільки підрядник не надав інших доказів виконання робіт, крім самих актів. Проте у вересні 2026 року, коли Іван Федоров вже очолив Державне агентство з відновлення та розвитку інфраструктури, апеляційний суд вирішив, що надані акти є повноцінним підтвердженням, а повномасштабне вторгнення — недостатній аргумент для несплати боргів. Після цього було видано судовий наказ про примусове стягнення коштів на користь «Мелсіті», повідомляють «Укрньюз».

Компанія «Мелсіті» за час свого існування отримала підрядів від місцевих органів влади на 1,7 мільярда гривень. Понад 500 мільйонів гривень з цієї суми надійшли від ДП «Місцеві дороги Запорізької області» (ДП «МДЗО»), а значна частина решти – від комунальників Мелітополя. Обидві установи очолювала Вікторія Репашевська спочатку за мера Федорова, а потім за губернатора Федорова.

Разом з іншими фірмами, пов'язаними з Іваном Федоровим, «Мелсіті» отримала близько 11 мільярдів гривень підрядів за період його кар'єрного зростання. Компанія також фігурує у кримінальній справі Бюро економічної безпеки, яке виявило схему на Запоріжжі, де фігуранти заволоділи понад 6,47 мільйона гривень бюджетних коштів на фортифікаціях. Посадовців Мелітопольської РДА підозрюють у змові з приватними фірмами, серед яких «Мелсіті».

Володимир Новосельцев, директор і формальний власник ТОВ «Мелсіті», у своїй заяві стверджував, що «не просто завершив усі роботи, але ще й нібито зміг у травні 2022 року замовити послуги з технічного нагляду за станом виконаних робіт, а також через волонтерів, які працювали в окупованому Мелітополі, отримати відповідні акти».

Іван Федоров, ще перебуваючи на посаді мера Мелітополя у 2023 році, заявляв: «Усі роботи, всі без винятку... були виконані ще до кінця 2021 року». Згодом він додав, що «всі будівельні роботи виконувалися до окупації», а збільшення вартості пояснив «відкоригованим проєктом», підготовленим у лютому.

Ця судова справа відкриває складні питання щодо відповідальності держави в умовах окупації та прозорості використання бюджетних коштів. Вона підкреслює необхідність ретельної перевірки документів, особливо коли мова йде про значні суми, що виплачуються за роботи в непідконтрольних Україні територіях. Результати цієї справи можуть створити важливий прецедент для подібних ситуацій у майбутньому, впливаючи на довіру суспільства до системи державних закупівель та відновлення.