Мир буде важчим, ніж війна? Відновлення України вимагатиме непопулярних рішень, які вдарять по кишені

Вангування Ігоря Коломойського про те, що продовжувати бойові дії Україні може бути вигідніше, ніж вести перемовини про мир, комусь видалися блюзнірством, комусь - маренням, комусь - ковшем холодної води. Ми всі так мріємо про перемогу, що переконані – після оголошення миру почнеться нове світле і щасливе життя. Та насправді життя після війни може бути важче за саму війну. В чому правий Коломойський, так у тому, що попереду нас чекає купа важких питань, на які ще немає відповідей.

І ці відповіді треба шукати: чи залишиться підтримка західних партнерів після припинення вогню, які пріоритети будуть у відбудові і чи не поглибиться демографічна криза після відкриття кордонів?.. Журналістка Коротко про дізнавалась думку експертів.

Не буфер для Європи, а союзник

Звичайним людям переживати через те, що станеться після війни, на жаль, ще зарано.

- Ні перемир’я, ні припинення вогню (а це одне і те саме) ближчим часом не буде. На першому раунді перемовин таке питання навіть не буде порушуватися, - пояснює голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко. - Щодо майбутнього, яке колись таки настане, і нашого партнерства я скажу так: якщо Україна буде з купою внутрішніх проблем, то це будуть проблеми і для Європи. Політична тема нашої євроінтеграції з порядку денного не знімається. Вона не просто вирішуватиметься, але не тому, що ми "чорна діра", яка поглинає чиїсь ресурси. Одна проблема буде в тому, що не всі в Європі захочуть, щоб ми стали складовою ЄС, бо бачитимуть в нас конкурентів. Друга - поступки, на які ми муситимемо піти, щоб нас прийняли до Євросоюзу, не всі визнають прийнятними в Україні.

Політолог припускає, що в разі припинення бойових дій допомога від партнерів може зменшитися, але впевнений - повністю вона не зникне.

- При збереженні загроз з боку Росії для частини країн Європейського Союзу і не тільки Євросоюзу ми будемо бажаним союзником. Не буфером, як зараз кажуть, - це спрощений підхід. Для Норвегії чи Великобританії ми не можемо бути буфером, для Польщі можемо, але там це сприймають інакше. Тому йдеться саме про союзництво. Не буде ідеальної картини, коли Європа даватиме нам багато грошей, у неї зайвих немає, і це проблема не майбутнього, а вже наступного року. Від партнерів ми отримали 90 мільярдів євро, а потрібно ще 70 мільярдів. Частину цієї суми для нас, може, знайдуть, але маю сумніви, що всю. Така ситуація буде спонукати Україну домовлятися і Європу - також.

Щодо повоєнного відновлення, каже політолог, то і європейці, і американці розуміють, що Україну треба буде піднімати.

- Це не тільки питання справедливості, а політичного та економічного інтересу. Інша справа, де взяти гроші. Американці пропонують джерело, яке багато кому в Україні може не сподобатися - відновлення транзиту російської нафти та газу. Європа це сприймає позитивно, і нам, швидше за все, доведеться піти на компроміс. Плюс інвестиції - не благодійність, а розвиток на наших теренах, наприклад, американського бізнесу. Також є сподівання на часткове використання російських активів, нехай не пряме, а опосередковане. Але будемо реалістами: ці джерела не покриють сукупність потреб.

Стрибок тарифів і підвищення пенсійного віку

Головна проблема повоєнного періоду, зауважує Володимир Фесенко, навіть не в тому, будуть гроші чи ні і скільки. Головна проблема в тому, що доведеться ухвалювати низку непопулярних рішень.

- Наприклад, про суттєве підвищення комунальних тарифів, як це було в 2015 році, або скорочення чисельності армії. Попри всі сьогоднішні заяви Володимира Зеленського, держава не зможе утримувати мільйонну армію після війни. По-перше, є величезний запит на демобілізацію, по друге, не буде коштів. Який мінімум нам потрібний, мають сказати військові експерти, а не диванні блогери. А політики та дипломати - визначити такий характер переговорів, щоб скорочення було взаємне: з нашого боку і з російського. Єдине, за що ми маємо тут боротися - це зберегти зброю стримування.

Ще один болючий аспект - це соціальні виплати: пенсії, допомоги, субсидії. Не секрет, що зараз майже повністю вони покриваються коштами міжнародних донорів, бо Україна спрямовує свої доходи на підтримку обороноздатності. А далі?

- Щоб ми могли повернути власне наповнення Пенсійного фонду та соцпрограм, має спершу відновитися наша економіка, насамперед експертні галузі. З аграрним сектором буде легше, а металургія фактично втрачена. На перехідний період - це як мінімум 3-5 років - нам треба домовлятися з партнерами, щоб зберігалося цільове фінансування. У якій формі, з яких джерел - на це прямих відповідей поки немає, все це має вже зараз обговорюватися, - зазначає політолог.

Експерт припускає, що може йтися про звуження прірви між пенсіями суддів, прокурорів, держчиновників високого рангу і рядових українців.

- Такого розриву немає в жодній країні світу, це абсолютна аномалія. Як її подолати, має вирішити наступний склад Верховної Ради, я сподіваюся, на те буде політична воля. Але проблеми всіх інших пенсіонерів урізанням пенсій прокурорам чи суддям, на жаль, не вирішити. Рівень пенсії буде відставати від соціальних стандартів. Тому ще одне, майже неминуче непопулярне рішення - це підвищення пенсійного віку як для чоловіків, так і для жінок. Платити пенсію плюс зарплати ми навряд чи зможемо, ймовірно, будуть шукати різні заохочувальні моделі: збільшення пенсії після досягнення певних вікових порогів або право, наприклад, у 70 років працювати і отримувати пенсію.

Володимир Фесенко припускає, що для підприємств можна ввести квоти на працевлаштування українців 60+, як це зараз працює для людей з інвалідністю.

Будемо перед вибором

На запитання, що буде з українською економікою після війни і як вона може розвиватися, виконавчий директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин відповів так:

- Той чи інший результат залежатиме від завдань, які ми самі поставимо. Якщо ми не збираємося утримувати численне військо, то доходи можемо направити на інші потреби. Власне таким чином існували країни Європи після Другої світової війни і до нашого часу, бо перебували під безпековою парасолькою Сполучених Штатів Америки. Вони витрачали на оборону менше 1% ВВП тоді, коли в середньому належить 5% - 6%. Ми в іншій ситуації, ми ведемо війну. Якщо і далі збираємося зберігати армію, то маємо розуміти, за рахунок яких джерел зможемо це забезпечити.

Експерт нагадує, що з 2022 року Україна воює в борг, бо коштів, які генерують власна економіка та податки, не вистачає на безпеку і оборону.

- Я вже не кажу про соціальні потреби, які ми теж не покриваємо. Доведеться ставити питання: або відмовляємося від витрат на обороноздатність і нас швидко загарбають, або ходимо по світу з протягнутою рукою. Відповідь має шукати саме суспільство. Ми будемо обирати Верховну Раду, президента, кандидати будуть виголошувати свої програми, і в процесі цього обговорення буде вимальовуватися майбутнє. Хочу тільки зауважити, що в наступному уряді буде багато ветеранів. Вони навряд чи погодяться, щоб на їхніх жертвах поставили хрест. Отже, ми будемо і далі захищати свою країну, а тому доведеться змиритися зі зниженням соціальних стандартів життя.

Олег Пендзин звертає увагу, що не було жодної країни, яка після війни підвищувала соціальні стандарти і відбудовувалася б за рахунок внутрішніх резервів. Нам також доведеться сподіватися на зовнішню підтримку.

- Ми маємо знайти своє місце в європейській архітектурі безпеки. І тоді нам даватимуть гроші не для того, щоб ми не вмерли, а тому, що донори захищатимуть і себе. Бо сьогодні НАТО як політична організація нікого не задовольняє, і ніхто не знає, чи буде реалізована 5-а стаття договору про колективну самооборону.

Щодо заяв Коломойського про долар по 100 гривен і 150, то Олег Пендзин нагадує, що вони сформовані у слідчому ізоляторі СБУ.

- А це специфічне місце погляду. Він міг назвати і 200, і 300 гривень, цифри взяті зі стелі. Курс долара має пряму прив’язку до рівня інфляції в країні. Рівень інфляції має пряму відповідність до рівня життя населення. Керівництво державою не допустить великого обвалу, бо це викличе значне соціальне збурення. Реальність - вона набагато складніша, ніж ті примітивні речі, про які говорив Коломойський.

Скасування воєнного стану чи замороження конфлікту

Між тим деякі питання, які порушив опальний олігарх, дійсно актуальні. Наприклад: що буде з військовими, які зараз в окопах? Від себе українці додають: чи продовжиться мобілізація, чи залишаться на вулицях патрулі ТЦК та СП і чи припиняться пов’язані з цим інциденти? Адже щоб утримувати армію у 800 000 військовослужбовців, як хоче президент, потрібні не тільки гроші, а й люди.

- Якщо ми говоримо про завершення бойових дій і скасування воєнного стану, то за законом разом з тим буде скасована загальна мобілізація, - каже військовий експерт Олег Жданов. - У Силах оборони має початися демобілізація, паралельно завершуватимуться контракти, які були укладені під час дії воєнного стану. Чисельність війська реально може знизитися, а далі треба буде вирішувати питання мотивації: які умови запропонують тим, хто зголоситься залишитися служити або захоче укласти свій перший контракт.

Військовий експерт підкреслює:

- Якщо не буде активних бойових дій, люди не сприйматимуть службу в армії як пряму для себе небезпеку. Завжди були ті, хто хотів зробити військову кар’єру. Думаю, що після перепочинку до війська захоче повернутися і частина ветеранів. Не всі вони зможуть реалізувати себе у цивільному житті.

Значно гіршим сценарієм, зауважує полковник запасу, буде так зване припинення вогню.

- Військовою мовою це означає замороження конфлікту. Військові залишатимуться на певних позиціях, але не отримуватимуть бойові надбавки до грошового забезпечення. Це можне викликати велике соціальне напруження.

Щодо мобілізації, то скасування воєнного стану не гарантує, що призов до війська припиниться. Така мобілізація вже проводилася під час АТО- ООС, коли не було військового стану.

- Тоді в країні діяла часткова мобілізація, - нагадує Олег Жданов. - В разі замороження конфлікту можуть замість воєнного оголосити надзвичайний стан, який також передбачає часткову мобілізацію.

Міграція можлива, але не масова

За оцінкою директорки Інституту демографії та досліджень якості життя Елли Лібанової, за роки війни Україна втратила орієнтовно 10 мільйонів людей. Це демографічнй показник, що враховує населення, яке залишилося на тимчасово окупованих територіях, зниження народжуваності, еміграцію через війну. Останній чинник зараз стримують закриті кордони для чоловіків віком 23 - 60 років. Коломойський досить слушно поставив питання: чи відкриють їх з настанням перемир’я? Відповіді поки немає, як і прогнозів про наслідки. В соцмережах обговорюють, що можлива ситуація, коли працеспроможні чоловіки, які мали б працювати на відновлення, почнуть масово виїжджати.

- Все залежить від того, якими будуть домовленості, - коментує заступник директора Київського міжнародного інституту соціології Антон Грушецький. - Минулого року ми проводили опитування, де бачать своє майбутнє українці, чиї чоловік, дружина чи партнерка перебувають за кордоном. І серед молодих, і людей середнього віку, жінок та чоловіків більшість бачить спільне життя в Україні. Тому якщо будуть надійні гарантії безпеки і у людей з’явиться відчуття, що повертає все на краще, масового виїзду не станеться.

Соціолог звертає увагу, що програма захисту українців у Євросоюзі не безстрокова. Якщо будуть досягнуті домовленості про зупинення бойових дій, всі гарантії і допомоги біженцям, швидше за все, припиняться. Може бути більш жорстка політики щодо нелегалів.

- До цього додайте, що за роки війни рвуться соціальні зв’язки, через відстані зросла кількість розлучень. Далеко не кожний чоловік, який до 2022 року мав сім’ю, зможе возз’єднатися з дружиною-емігранткою. Який тоді сенс їхати, якщо там не буде підтримки, а тут не буде загроз? Багато людей мають таланти та навички, які можуть реалізувати саме в Україні. Наприклад, ти тут успішний айтівець, а ким будеш там - невідомо. Або юрист чи інша професія, яка складно переноситься в інші країни. Європа приваблива, поки є соціальна допомога. А коли доведеться думати, як жити - це зовсім інша ситуація.

Певний відтік, вважає Антон Грушецький, можливий. Особливо, коли без гарантій, що заборону на виїзд не введуть знову. Однак більшість українців демонструють прив’язаність до свого дому, своєї роботи і своєї землі. Навіть перспективи дуже важкої зими не змушують їх шукати іншої долі.