Росія тримає в неволі щонайменше 27 українських журналістів — правозахисники

У російській неволі перебувають щонайменше 27 українських журналістів з окупованих територій, 17 з них — з Криму. Раніше в російському полоні померла журналістка Вікторія Рощина: за даними міжнародного розслідування, її катували. Центр прав людини ZMINA та сім інших українських правозахисних і медійних організацій у спільній заяві закликали звільнити журналістів, розслідувати катування й покарати винних.

Заяву підписали також правозахисний центр «ДІЯ», Кримська правозахисна група, «Кримський процес», «Дім прав людини Крим», «КРИМСОС», Інститут масової інформації та Центр громадянських свобод. Вони звернулися до уряду України, ООН, ОБСЄ, Ради Європи, Євросоюзу, учасників Кримської платформи та Міжнародного комітету Червоного Хреста.

Росія системно переслідує професійних і громадянських журналістів, стримерів та адміністраторів каналів, які документують події на окупованих територіях. Їх викрадають, тримають без зв'язку з рідними й адвокатами, катують і засуджують у закритих процесах за «тероризм», «екстремізм», «шпигунство» та «державну зраду». Потім вивозять за тисячі кілометрів від дому, углиб Росії.

Кримську журналістку Ірину Данилович російські силовики викрали 29 квітня 2022 року й 13 днів тримали без зв'язку. У грудні того ж року її засудили до семи років за обвинуваченням у нібито зберіганні вибухівки. Внаслідок катувань і нелюдського поводження в слідчому ізоляторі вона втратила слух на одне вухо й пережила мікроінсульт. Нині її утримують у колонії в Ставропольському краї. За словами сестри Ольги Новицької, від ранку до вечора там на повну гучність вмикають телевізор, а інші ув'язнені погрожують убити Данилович у присутності персоналу.

Громадянський журналіст Амет Сулейманов, який має інвалідність через хворобу серця, відбуває 12 років у Владимирському централі. Йому терміново потрібна операція із заміни серцевого клапана. Проте суд у Владимирі в березні 2024 року відмовив у звільненні, а у в'язниці не раз відмовлялися приймати посилки з ліками.

Найбільше таких справ пов'язано з окупованим Мелітополем. У ніч на 20 серпня 2023 року російські силовики викрали сімох представників медіа, пов'язаних із телеграм-каналами «Мелітополь — це Україна» та «РІА Мелітополь». Тижнями родини нічого не знали про їхню долю, а справи надійшли до суду лише в травні–червні 2025 року. Вироки ухвалили вже п'ятьом. Найсуворіший — 26 років — отримав адміністратор каналу «Мелітополь — це Україна» Олександр Малишев. Це найжорсткіший вирок представникові медіа від 2022 року. Місце утримання адміністратора «РІА Мелітополь» Георгія Левченка не можуть встановити ні родина, ні редакція.

Інша представниця медіа з цієї групи, Анастасія Глуховська, понад три роки перебуває в неволі без офіційно пред'явленого обвинувачення й суду. У Слідчому комітеті Росії відповіли, що щодо неї кримінальних справ не порушували й затриманою вона не була. Пенітенціарна служба на запити адвоката повідомляла, що Глуховської там немає. Звільнені полонені бачили її в СІЗО в Кізелі Пермського краю. Одна з колишніх полонених розповіла, що Глуховську катували електричним струмом.

65-річну журналістку-пенсіонерку Ірину Левченко викрали разом із чоловіком у Мелітополі 6 травня 2023 року. Упродовж 14 місяців її неофіційно тримали в «ямі». Офіційний арешт оформили лише в червні 2024 року. На початку вересня окупаційний «Запорізький обласний суд» засудив її до 15 років за «шпигунство». Сестра розповіла, що родина дізналася про вирок від сторонніх людей, а не від адвоката. Наприкінці вересня вона повідомила, що апеляцію відхилили.

Журналісти — цивільні, тож перебувають під захистом міжнародного гуманітарного права. За IV Женевською конвенцією суди окупанта мають працювати лише на окупованій території, а там же мають утримувати засуджених. Росія ж судить українців у себе й вивозить їх углиб країни. Підписанти вважають, що це має ознаки воєнних злочинів і злочинів проти людяності, а приховування місця утримання має ознаки насильницького зникнення.

Від уряду України правозахисники вимагають продовжувати домагатися звільнення журналістів і включати їх до списків на звільнення. Пріоритет слід надати літнім людям, людям з інвалідністю та тяжкохворим, зокрема Ірині Левченко, Амету Сулейманову й Ірині Данилович. Також уряд має документувати й розслідувати катування, насильницькі зникнення та інші злочини проти журналістів, зберігати свідчення звільнених і родин, допомагати рідним дізнаватися про місце утримання й забезпечити реабілітацію звільнених.

Правозахисники просять допустити до в'язниць і судових засідань Міжнародний комітет Червоного Хреста та моніторингові місії ООН. Ці злочини, на їхню думку, треба розслідувати за принципом універсальної юрисдикції, тобто навіть якщо їх скоєно за кордоном. Вони також вимагають запровадити персональні санкції (візові обмеження й заморожування активів) щодо слідчих, прокурорів, суддів і посадовців російських в'язниць, причетних до катувань і несправедливих процесів.

«Безкарність за такі злочини лише заохочує нові», — наголошують підписанти.

У російській неволі перебувають і тисячі цивільних українців, для звільнення яких немає механізму повернення чи обміну. За даними правозахисників, підтверджено близько 2 600 цивільних, яких Росія звинувачує у злочинах, пов'язаних із війною. Майже 900 українців уже звинуватили або засудили, а щонайменше 12 дістали довічні вироки. Непросто й тим, кого звільнили. У серпні дослідники фундації Civis Fortis з'ясували, що в Україні немає єдиного маршруту допомоги для цивільних після полону, тож їм доводиться підтверджувати, що вони перебували в полоні.

Торік, у Міжнародний день припинення безкарності за злочини проти журналістів, генсек ООН Антоніу Гутерреш закликав розслідувати кожен випадок і притягти винних до відповідальності: майже дев'ять із десяти вбивств журналістів у світі, за його словами, залишаються нерозкритими.

Про те, як Україні повертати цивільних із російської неволі, у статті ZN.UA «Коли ви звільните цивільних?» розповідає журналістка й режисерка документальних фільмів Тетяна Висоцька з Правозахисної групи «СІЧ».