Наука під заступництвом Кремля: як доньки Путіна та люди режиму публікуються в найпрестижніших західних наукових журналах попри санкції

Те, що у кривавого російського диктатора Путіна є дві дорослі доньки, відомо всім. Менш відомо, що обидві вони — науковиці. І ще менш відомо, що, перебуваючи під санкціями всього цивілізованого світу, Марія Воронцова та Єкатєріна Тіхонова після 2022 року спокійно продовжують друкуватися в провідних журналах видавництв США, Великої Британії, Німеччини та Швейцарії, а їхні праці індексуються провідними міжнародними наукометричними базами даних — наприклад, Scopus із власниками в Нідерландах та Великій Британії.

Про те, що російські наукові установи обходять санкції, вже розповідали. Тепер ми, дослідники Аналітичного центру «Дослідження фейків та пропаганди в російській науці» Сумського державного університету, покажемо, як західні санкції обходять окремі підсанкційні персони, пов'язані з диктаторським російським режимом.

Своє нове розслідування ми назвали «Мерзенна вісімка», адже воно присвячене восьми одіозним російським науковцям. Усі вони перебувають під санкціями США, ЄС, Швейцарії або Великої Британії. А також мають публікації в авторитетних наукових виданнях після запровадження проти них персональних санкцій.

Академічні доньки диктатора

Доньки Путіна Марія Воронцова та Єкатєріна Тіхонова перебувають під санкціями США, ЄС, Швейцарії.

Старша донька, Марія Воронцова, як ендокринолог і генетик курує державні програми з мільярдним бюджетним фінансуванням. Дослідники та журналісти-розслідувачі відкрито пов'язують її наукові інтереси з фіксацією кремлівського диктатора на власному довголітті: Воронцова фактично очолює напрям генетичних розробок і боротьби зі старінням, покликаних подовжити молодість її батька. Попри санкції, вона має публікації у світовому флагмані академічної науки Springer Nature (саме це видавництво видає авторитетний журнал Nature) і в швейцарському науковому гіганті MDPI.

Молодша донька російського диктатора Єкатєріна Тіхонова очолює російський фонд «Іннопрактика» та Центр штучного інтелекту Московського державного університету, який отримує великі бюджетні кошти на розробки подвійного призначення — від алгоритмів для БПЛА до технологій РЕБ.

Робота очолюваних нею структур на російський ВПК стала офіційною підставою для персональних санкцій Заходу. Мінфін США 6 квітня 2022 року назвав Тіхонову tech executive, whose work supports the Government of Russia and defense industry. Однак це не заважає, наприклад, американському видавництву Allerton Press випускати її наукові статті.

Рекордсмен із Курчатовського інституту

Міхаїл Ковальчук — «науковий ідеолог» режиму та брат Юрія Ковальчука, якого називають «особистим банкіром Путіна». Він потрапив під санкції Великої Британії за керівні посади в стратегічних секторах економіки РФ (зокрема в «Сбербанку») та пряму підтримку путінського режиму.

Ковальчук керує Національним дослідницьким центром «Курчатовський інститут» — головним ядерним і фізичним центром РФ, який освоює величезні бюджетні кошти на дослідження у сфері фізики, біотехнологій, генетики та розробок подвійного призначення.

Його друкують такі гіганти, як, наприклад, британські видавництва IOP Publishing та International Union of Crystallography. І не лише друкують: Міхаїл Ковальчук і досі обіймає посади головного редактора в журналах Crystallography Reports та Nanobiotechnology Reports, які розповсюджуються західним видавництвом Springer Nature.

Гвинтики ВПК та гауляйтери від науки

Решта фігурантів «вісімки» — це топменеджери, які безпосередньо координують воєнну науку та культурну експансію РФ:

Владімір Літвіненко — колишній науковий керівник кандидатської дисертації Путіна та постійний очільник його виборчого штабу в Санкт-Петербурзі на кожних виборах. Доларовий мільярдер і ректор Гірничого університету в Санкт-Петербурзі — кузні кадрів для військово-промислового й ресурсовидобувного комплексів РФ.

Літвіненко офіційно перебуває під санкціями США. Утім, це не завадило йому 2025 року видати наукову працю в міжнародному рецензованому журналі Antarctic Science, що виходить на платформі Cambridge University Press.

Владімір Бєспалов — очільник Російського наукового фонду. Під санкціями США. Спеціалізується на мікроелектроніці та IT подвійного призначення для Міноборони РФ, виконуючи завдання з обходу санкцій, імпортозаміщення та забезпечення російської армії елементною базою і технологіями. Після потрапляння під санкції видав статті в журналах видавництва Pleiades Publishing та швейцарського MDPI.

Андрєй Поляков — директор Інституту історії матеріальної культури Російської академії наук. Під санкціями ЄС. В офіційному регламенті ЄС зазначається, що своєю діяльністю він підтримує політику Російської Федерації, спрямовану на закріплення окупації українських територій, культурне привласнення та інтеграцію захоплених регіонів до російського правового й наукового простору, що безпосередньо підриває суверенітет і незалежність України. Однак це не завадило видавництву Springer Nature у липні 2026 року опублікувати його статтю в журналі Nature Communications.

Кірілл Сіпало — гендиректор Центрального аерогідродинамічного інституту імені професора М. Жуковського (ЦАГІ). Під санкціями США. ЦАГІ є головною науково-дослідною організацією РФ у галузі авіації та гідроаеродинаміки. Як очільник ключової установи оборонно-промислового сектору, він відіграє безпосередню роль у реалізації державних програм РФ з мілітаризації науки та забезпечення повітряно-космічних сил держави-агресора. Однак його статті публікують світові гіганти та фундаментальні платформи академічної науки — як, наприклад, британсько-нідерландське Elsevier та American Physical Society.

Ніколай Рогалев — ректор Московського енергетичного інституту. Під санкціями ЄС. Університет під керівництвом Рогалева виконує науково-дослідні та конструкторські розробки на замовлення державних корпорацій і військових відомств РФ, сприяючи адаптації економіки та інфраструктури до умов війни. З моменту потрапляння під санкції має статті у тому ж таки Elsevier.

Трохи публікаційної аналітики

Загалом ця «вісімка» після 2022 року опублікувала 76 статей. Повний їх перелік наведений у документі нижче. Вибірка не претендує на репрезентативність, але показує, хто публікує цих авторів.

Почнемо з видавництв. На жаль, у цьому переліку присутні майже всі світові лідери, причому представляють вони не Китай чи Індію, а Європу і США.

Беззаперечний лідер — група Pleiades (59%), журнали якої розповсюджує Springer Nature. Значний відсоток публікацій (17%) припадає на MDPI (Швейцарія). Крім того, у переліку присутні Elsevier (Нідерланди, Велика Британія), Frontiers (Швейцарія), International Union of Crystallography (США, Велика Британія), Cambridge University Press (Велика Британія), IOP Publishing (Велика Британія), APS (American Physical Society, США), IEEE (США) та Taylor & Francis (Велика Британія).

Якщо ж подивитися в розрізі країн, то беззаперечним лідером завдяки Pleiades є США (57%), друге та третє місця посідають Швейцарія (19%) та Велика Британія (15%).

Що далі?

Сам по собі факт публікації ще не означає порушення санкцій. Однак є кілька нюансів.

Статті в наукових виданнях бувають двох типів: за класичною передплатою (коли платить читач) або у відкритому доступі. У другому випадку за публікацію та її рецензування платить автор або ж (і це буває частіше) витрати покриває його університет, грантодавець або держустанова (хоча існують і повністю безкоштовні для обох сторін журнали).

І ось тут починається найцікавіше. У нашій вибірці левова частка публікацій оплачувалася авторами чи їхніми організаціями — цінник за відкритий доступ статей для читачів стартує від 2500 дол. Виходить, західні видавництва беруть гроші безпосередньо від підсанкційних осіб, їхніх інститутів чи російських державних грантів? А банки це безперешкодно проводять? Якщо оплата здійснювалася через американську чи британську банківську інфраструктуру — це вже пряме порушення санкційного режиму.

Важливо також, які послуги надавали видавництва російським підсанкційним авторам щодо рецензування та чи мали на це право.

Зокрема, розрізняють два види рецензування. Одна справа — прочитати готову статтю і вирішити, чи публікувати її. Інша — допомагати авторові вдосконалювати роботу, надаючи змістовні зауваження. Другий варіант може потребувати спеціального дозволу, і він часто не передбачений санкційними правилами США. Європейські видавництва Elsevier, Cambridge University Press та MDPI мають філії в США. Якщо будь-хто з працівників цих філій або громадянин США був долучений до рецензування таких статей, це є порушенням санкційного режиму.

Особливо промовистий випадок Ковальчука: він до того ж залишається головним редактором двох журналів групи Pleiades.

Усе це відкриває для видавців-порушників прямий «портал у санкційне пекло». Чи відкриється він? Щоб з'ясувати це, ми діємо за чітким планом:

1. Аналітична довідка: Перекладаємо результати дослідження англійською.
2. Запити видавцям: Разом із МОН надсилаємо офіційні листи-запити до всіх видавництв-порушників.
3. Реакція урядів: Вивчаємо пояснення видавців та через МЗС передаємо узагальнену інформацію урядам країн-партнерів.
4. Скарги регуляторам: Готуємо офіційні скарги до санкційних органів: OFAC (США), OFSI (Велика Британія), Єврокомісії (ЄС) та SECO (Швейцарія).

Про відповіді видавців та результати цієї кампанії розкажемо вже в наступному матеріалі.