Штучний інтелект мусить полегшити життя керівників технологічних компаній

Генеральний директор Dazzle AI Марісса Майєр нещодавно стала черговим технологічним генеральним директором, якого критикували за, здавалося б, відірвані від реальності коментарі, що звеличують корисність штучного інтелекту.

У випадку Майєр це включало звернення до інструменту штучного інтелекту за допомогою з описом її доньки, призначеним школою . Для генерального директора OpenAI Сема Альтмана це включало пропозицію батькам створювати персоналізовані подкасти для своїх дітей, які їздять до школи, а також заяву про те, що він не може уявити собі виховання дітей без ChatGPT . Генеральний директор Meta Марк Цукерберг навіть припустив, що задоволення ваших соціальних та романтичних потреб за допомогою штучного інтелекту стане дедалі прийнятнішим .

Все це змусило Аманду Сілберлінг з TechCrunch замислитися, чи не є керівники компаній зі штучного інтелекту просто занадто відірваними від реальності, щоб створювати продукти для звичайних людей — ключове питання, враховуючи, що Anthropic має стати публічною саме тоді, коли Уолл-стріт починає втрачати апетит до значних інвестицій у штучний інтелект .

В останньому епізоді подкасту Equity ми з Кірстен Коросек та Шоном О'Кеном поспілкувалися з Амандою про те, чому лідери галузі іноді можуть здаватися такими глухими до тону. Кірстен задумалася, чи це скоріше проблема маркетингу, чи проблема продукту. 

Відповідь Аманди: «Трохи від того й іншого». Вона також стверджувала, що технологічна індустрія дедалі більше просуває майбутнє, «де базова людська взаємодія все більше оптимізується поза межами реального існування», додавши: «І можете називати мене старомодною, але я думаю, що здатність людей спілкуватися один з одним, ймовірно, є цілим позитивним фактором для суспільства».

Продовжуйте читати, щоб переглянути попередній перегляд нашої розмови , відредагованої для довжини та ясності.

Ентоні Ха: У суспільстві панує багато скептицизму щодо штучного інтелекту, таке відчуття, що люди, які керують цими компаніями, не дбають про наші інтереси, що вони відірвані від реальності. Тож можна подумати: «Можливо, не варто робити таких заяв», бо, звичайно, люди сприймуть їх дуже скептично.

Я думаю, що [генеральні директори] намагаються дотримуватися цього делікатного балансу. З одного боку, у них є величезний фінансовий стимул доводити, що ви повинні використовувати цю технологію в кожному аспекті свого життя. Але коли ви так робите, це насправді [не малює] дуже привабливу картину. У деяких випадках це відверто антиутопічна картина.

Кірстен Коросец: Ентоні, якби вони послухалися твоєї поради, нам би не було про що говорити в цьому шоу. 

Але я скажу ось що: існує вся ця ідея про те, що ChatGPT та інші інструменти штучного інтелекту спрощують ваше життя, коли йдеться про особисті стосунки. І в багатьох із цих випадків це просто надто ускладнює те, що було б, наприклад, спостереженням за вашою дитиною. Це може бути важко для деяких людей, людей, які створюють ці продукти, і це не обов'язково стосується всіх інших у світі. Це може здатися таким неймовірно розрізненим, коли бачиш ці цитати.

Для мене це завжди зводиться до питання — з ким вони розмовляють? Чи є люди, які можуть їх зрозуміти? Можливо, є.

Аманда Сільберлінг: Інші випадки використання, які ми бачили, згадували люди, такі як коментар генерального директора Bumble Вітні Вульф Герд щодо: «А що, якби у нас були консьєржі зі штучним інтелектом, ваш штучний інтелект зустрічався б зі штучним інтелектом іншої людини. А потім, якщо штучні інтелекти добре провели побачення, тоді вони б знайомили людей».

Або у статті в New York Times Марісса Майєр згадала: «А що, якби мій штучний інтелект міг би координувати свої дії зі штучним інтелектом мого чоловіка» тощо. І мені здається, що люди намагаються надмірно оптимізувати процес, не просто спілкуючись з людьми.

Я вже бачив, як це відбувається у моєму поколінні, коли я помічав у собі, що якщо я замовляю їжу на винос, мені дивно телефонувати в заклад. Я просто так звик до того, що кажу: «Ну, звісно, ​​ти можеш зробити це онлайн, і тобі не потрібно ні з ким розмовляти». І мені здається, що таких речей, де базова людська взаємодія все більше і більше оптимізується, виключаючи її реальне існування, буде більше. Можете називати мене старомодним, але я думаю, що здатність людей спілкуватися один з одним, ймовірно, є цілим позитивним фактором для суспільства. 

Шон О'Кейн: Так, але яка рентабельність інвестицій, Амандо? Скільки доходу ви можете отримати від розмови, яку хтось веде в meatspace?

Аманда: Але в цьому й річ. Побачення справді неефективні. Шкода, що тобі доводиться ходити на купу побачень з різними людьми. Ти можеш змарнувати вечір і подумати: «Ну, це був провал». І тепер ви можете зрозуміти, чому люди [задаються питанням]: «А що, якби тобі не довелося ходити на побачення? А що, якби твій штучний інтелект міг ходити на побачення за тебе?» Але в цьому є щось нелюдське.

А також ви передаєте рішення про те, з ким ви зустрічатиметесь, комп'ютеру, якому ви довіряєте, що він знає вас краще, ніж ви самі, що, на мою думку, неправда.

Кірстен: Одна річ, до якої, на мою думку, варто повернутися, і я вже натякала на це раніше: з ким вони розмовляють? Хто, на вашу думку, є їхньою аудиторією для всіх цих оптимізацій? Чи це проблема продукту, чи це проблема повідомлення? Чи вони просто говорять про це неправильно, і насправді тут є справді велика цінність, і це здається відірваним від реальності та людяності, але якби вони просто говорили про це по-іншому, було б краще? Чи це насправді проблема продукту, і, на вашу думку, ми зосереджуємося на оптимізації неправильних речей за допомогою інструментів штучного інтелекту?

Аманда: Я думаю, що це трохи і те, й інше, але я вважаю, що проблема маркетингу виникає, коли ці високопосадовці з цих надзвичайно цінних компаній збираються разом у кімнаті, обговорюючи больові точки свого життя, і [вони зосереджуються на] бронюванні вечерь, бронюванні авіаквитків. Усі роблять це, але я не бронюю авіаквитки раз на тиждень. Я не бронюю вечерю постійно. І коли я це роблю, це не те, що я вважаю особливим викликом у своєму житті.

Я маю на увазі, що люди, очевидно, знаходять цінність у таких речах, як ChatGPT та Claude, але я думаю, що цінність, яку знаходить пересічна людина, не обов'язково схожа на бронювання авіаквитків для мене.

Ентоні:   Я також розмірковував над тим, що є такі компанії, як Uber, які на початку свого запуску орієнтувалися на перших користувачів технологій у Сан-Франциско, і я пам’ятаю, що був дуже впевнений, що це ніколи не стане ширшим. Це лише для дуже вузької аудиторії молодих міських міленіалів, які мають зайві гроші на автомобілі, і це [унікально] добре працює в Сан-Франциско. 

У багатьох аспектах технологічна індустрія досягла успіху, зробивши ставку на те, що «люди не наздогнали нас, але ми є передовими, і ми відображаємо, як виглядає споживач майбутнього, як виглядає сім'я майбутнього».

І в цьому випадку, схоже, що ця ставка ще не підтвердилася — з різних причин, частково тому, що суспільство, в яке просувається ця технологія, дуже відрізняється. Люди починають говорити: «Мені не подобається вплив, який ця технологія має на моє життя. Мені не подобається, що ви представляєте це як щось, з чого слід оптимізувати кожен досвід у моєму житті. Але насправді я хочу жити своїм власним життям . Я насправді хочу виховувати своїх дітей».

Аманда: Я думаю, що це не випадковість, що водночас ми бачимо цю надмірну оптимізацію серед людей у ​​сфері технологій, що також спостерігається рух людей, які повертаються до використання розкладних телефонів, про які я вже говорила на Equity , або людей, які купують компакт-диски, бо їм набрид алгоритм, який підказує їм, що вони хочуть слухати.

І це просто цікава культурна напруженість, яка виникає, коли ми не знайшли балансу між тим, що оптимізація насправді нам допомагає, і тим, що оптимізація просто змушує нас відчувати, що ми не такі люди, якими хочемо бути.