Ультраправая Европа: смогут ли друзья Путина остановить поддержку Украины и откуда ждать опасности

"ЄС підтримуватиме Україну стільки, скільки буде потрібно". Це запевнення п’ятий рік регулярно звучить з вуст керівників інституцій ЄС, його записують у висновки засідань Європейської ради.

Для України безстрокова підтримка Євросоюзу справді є критично необхідною, особливо після припинення допомоги від США. Складно уявити ситуацію, в якій ми опинилися би без європейського фінансування бюджетних витрат та війська. 

Але є проблема. Скільки би президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн або головна дипломатка ЄС Кая Каллас не запевняли у безперервності підтримки України, скільки б разів це не задекларувала Єврорада – насправді ніхто з них збереження "скільки буде потрібно" гарантувати не може. 

І не те що на тривалий термін – навіть на найближчі роки. 

З двох причин: архаїчного та деструктивного правила одностайності при ухваленні в ЄС рішень у сфері зовнішньої політики і безпеки – і дедалі більшої загрози приходу до влади в державах-членах проросійських сил та зростання їхнього впливу. 

Найчастіше це – ультраправі, які доходять аж до офіційного оголошення курсу на скасування підтримки України та зняття санкцій з Росії. 

Серйозні загрози несе Україні 2027 рік.

Високі шанси стати президенткою Франції має ультраправа кандидатка Марін Ле Пен. В Італії проукраїнська прем’єрка Джорджа Мелоні після парламентських виборів може втратити владу на користь лівих популістів або ж зіткнутися з обмеженнями у підтримці України у власній новій коаліції – навіть якщо залишиться на чолі уряду.

Якщо 2027-й вдасться пройти без значних потрясінь, наступна зупинка – парламентські вибори в Румунії 2028 року. Тамтешні ультраправі мають найбільшу підтримку серед виборців і виступають проти надання Євросоюзом допомоги Україні. А у 2029-му будуть вибори в Австрії та Німеччині, де праворадикальні прихильники Кремля з Партії свободи і "Альтернатива для Німеччини" так само очолюють партійні рейтинги.

Наскільки реальною є загроза припинення підтримки України з боку ЄС через ультраправих та за якими країнами варто слідкувати – пояснює "ЄвроПравда".

Жінки року

Президентські вибори у Франції мають відбутися у квітні-травні 2027 року. Підстав для оптимізму щодо їхніх результатів для України станом на сьогодні відверто мало. 

За прогнозами соціологів, у першому турі кандидатка від ультраправого "Національного об'єднання" Марін Ле Пен може набрати до 38% голосів, а в другому впевнено випереджає будь-кого з найближчих суперників. При цьому наступним за нею в рейтингу зараз йде лідер ультралівої "Нескореної Франції" Жан-Люк Меланшон, який ставиться до України ще гірше за ультраправих.

Після початку повномасштабного російського вторгнення Ле Пен намагається стерти багаторічне тавро "подруги Путіна" і переконати, що стала іншою. Після початку російського вторгнення вона публічно засуджувала Кремль – ймовірно, через надзвичайно високий рівень підтримки України з боку французького суспільства. 

Але під запитанням щирість її дистанціювання від Москви. 

Уже перші передвиборчі заяви Ле Пен щодо України цілком відповідають цілям Росії.

Кандидатка від ультраправих виступає за припинення подальшої підтримки України Євросоюзом, а також Францією. А це немало – лише військової допомоги від Парижа Київ отримав за роки повномасштабної війни на понад 6 млрд євро. 

Якщо Ле Пен стане президенткою, то цілком зможе втілити свої антиукраїнські плани.

Франція – президентська республіка, де саме глава держави визначає її зовнішню політику. Навряд чи зупинить і те, що більшість французів підтримують подальшу допомогу Україні з боку ЄС – інакше Ле Пен навряд чи робила б такі заяви ще під час кампанії.

На посаду президента Франції вона балотуватиметься вчетверте. Двічі виходила в другий тур – і там програвала, бо політики та виборці щоразу об’єднувалися перед небезпекою перемоги ультраправої кандидатки.

Нині ж рівень несприйняття Ле Пен у французькому суспільстві значно менший. Тож немає впевненості в тому, чи спрацює запобіжник знову. Її партія також значною мірою позбулася іміджу радикалів і перетворюється на одного зі звичайних політичних гравців. 

Тому цього разу шанси Ле Пен вищі, ніж будь-коли.

Та навіть якщо у Франції станеться диво, наступний виклик чекатиме на Україну під кінець року – парламентські вибори в Італії.

Там ультраправі уже у владі, але Рим послідовно підтримує Київ і санкції проти Росії. Лише італійську військову допомогу від початку повномасштабної війни оцінюють у 3 млрд євро. 

Це завдяки принциповій позиції прем'єрки Джорджі Мелоні. Хоча забезпечувати підтримку України їй непросто. 

До урядової коаліції входить ультраправа "Ліга" Маттео Сальвіні, яка раніше мала тісні зв'язки з Росією, а нині досить критично ставиться до допомоги Києву. "Ми вважаємо, що Україні вже передали дуже багато, тепер настав час для дипломатії", – мусує Сальвіні популярну тезу противників допомоги Києву.

Третій учасник теперішньої урядової коаліції – "Вперед, Італіє!" – цілком проукраїнська. І навіть за наявності в коаліції ультраправих збереження її було б найкращим варіантом для Києва. 

Та наразі шанси Мелоні на це виглядають рівними з опонентами. А в лівому таборі проти надання Україні допомоги традиційно голосують у парламенті "Рух 5 зірок" і "Зелено-ліва альтернатива". Найпопулярніша нині опозиційна Демократична партія хоча й підтримувала пакети військової допомоги, однак всередині її також є прихильники позиції "не озброювати, а домовлятися".

Дуже ймовірно, що для забезпечення перемоги Мелоні знадобиться ще один союзник – а ним може стати нова ультраправа партія "Національне майбутнє" Роберто Ванначчі. Він відкрито виступає проти надання Україні військової допомоги, й це може змінити баланс сил у гіпотетичній коаліції – адже з'явився би союзник у пов’язаного з Росією Сальвіні. 

Ще один важливий чинник: лише 18% італійців виступають за продовження військової підтримки Києва. 

Тож тиск на Джорджу Мелоні щодо припинення допомоги, який і дотепер був потужним, напевне посилюватиметься перед виборами. Двостороння військова підтримка від Італії цілком може бути поставлена на паузу на час кампанії, і ознаки цього вже є.

Румунська загроза: відкладена, але не назавжди

20 жовтня Румунія уникнула чергового небезпечного сценарію, який міг би привести до влади ультраправу партію "Альянс за об’єднання румунів" (AUR). Після розпаду парламентської коаліції на початку травня та майже пів року життя країни без повноправного уряду проєвропейським силам все ж вдалося сформувати нову коаліцію.

Інакше Румунії загрожували дострокові парламентські вибори, які гарантували би перемогу ультраправій та відкрито антиукраїнській партії AUR. Популярність її становить зараз близько 40%.

Уникнення подібного небезпечного сценарію відбулося 15 жовтня і в Австрії. З подачі ультраправої і виразно проросійської Партії свободи (FPÖ) парламент голосував за вотум недовіри уряду. На щастя, безрезультатно. Рейтинг ультраправих в Австрії – також близько 40%, тож вони зацікавлені в дострокових виборах. 

Планові мають відбутися в Румунії восени 2028 року, в Австрії – ще за рік. Втім, завжди існує ймовірність дочасного розпуску парламенту через конфлікти між партнерами по коаліції. 

Прихід до влади ультраправих що в Румунії, що в Австрії точно приніс би Україні серйозні проблеми. 

Цікаво при цьому, що румунська AUR не має чіткого іміджу проросійської партії. 

Уникати такого позиціонування всередині країни ультраправим вигідно, адже ставлення до Москви у румунів загалом негативне. В Європарламенті представники AUR входять до групи "Європейські консерватори та реформісти" – наприклад, там же "Брати Італії" Джорджі Мелоні та польська "Право і справедливість". 

Та хоч AUR і не просуває ідеї "дружби з Росією", щодо України вони експлуатують відверто прокремлівські наративи. 

"Наша позиція щодо загарбницької війни Росії проти України – яка триває вже три роки й нікуди не веде – полягає в нейтралітеті: жодної ескалації, жодних постачань зброї, а також повна відповідність політиці адміністрації Дональда Трампа, нашого стратегічного партнера", – заявляв лідер партії Джордже Сіміон під час президентської кампанії 2025 року.

2024 року він критикував рішення президента Клауса Йоганніса передати Україні систему Patriot. Також заявляв, що Україна має компенсувати вже надану їй допомогу.

Фінансування України Євросоюзом йому теж не подобається. "Кошти ЄС не повинні йти ні Україні, ні будь-кому іншому, крім європейських громадян, румунів та дітей румунів", - проголошував він. 

Треба сказати, що подібна риторика непогано заходить у Румунії. 

У лютому 2026 року лише 10,5% румунів висловлювалися за надання Україні військової допомоги, 31% – гуманітарної. Найбільша частка населення, 42,6%, була проти будь-якої підтримки України. 

Що ж до австрійської Партії свободи, то тут повний набір приємностей для Кремля. В Австрії бути дружнім до Москви не є токсичним для політиків – тому "свободівці" виступають не лише за скасування військової підтримки України, а й за зняття санкцій з Росії, відновлення відносин з нею тощо. Австрійське суспільство при цьому фактично розділене навпіл у питаннях підтримки України.

Альтернатива для Кремля

Ну і якщо говорити про відкладені загрози, не можна не згадати "Альтернативу для Німеччини" ("АдН"). Це неприховано пропутінська сила, яка відкрито виступає за позбавлення України західної підтримки та зняття санкцій з Росії.

У останні місяці багатьох (у тому числі у самій Німеччині) шокували успіхи "АдН" на місцевих виборах у кількох східних землях, а у парламенті Саксонії-Ангальт ті навіть отримали посаду спікера. Втім, "АдН" не має зараз впливу на федеральну владу – відповідно й на рішення щодо підтримки України Німеччиною та ЄС. І до парламентських виборів ще два з половиною роки. 

Теперішня небезпека німецьких ультраправих – в іншому.

"АдН" – це найпотужніший політичний рупор Кремля.

Вони активно просувають практично всі російські наративи щодо війни в Україні, а також стосовно ЄС та НАТО. Мають для цього величезні фінансові та медійні ресурси. 

Для Путіна надзвичайно важливо якщо не взяти під контроль, то принаймні розхитати Німеччину. Це – головна економіка Євросоюзу і найбільший серед держав ЄС донор України. Протягом 2022-2026 років Берлін виділив Києву понад 34 млрд євро лише військової допомоги, а всього німецький чек для України складає близько 100 млрд (щоправда, значну частину цих коштів витрачено в самій Німеччини, зокрема на українських біженців).

Згідно з жовтневим опитуванням ZDF, 63% німців виступають за продовження підтримки України європейськими державами або навіть збільшення її. Однак серед виборців "Альтернативи для Німеччини" картина діаметрально інша: 83% її виборців – за скорочення допомоги.

Протягом 2026-го популярність "АдН" зростала. Ультраправі обійшли ХДС/XCC, а у вересні підтримка їх вперше сягнула 30%. Нині вона на кілька відсотків менша, але партія і досі очолює загальнонаціональний рейтинг.

Наступні планові федеральні вибори у Німеччині мають відбутися на початку 2029 року. До цього ще ніби далеко, але складно сказати, якими підійдуть до них німецькі політикум і суспільство. І чи збережеться "брандмауер" – табу ключових партій Німеччини на співпрацю з пропутінською "Альтернативою".

Тим часом очільниця "АдН" Аліс Вайдель після переможних для партії земельних виборів у Саксонії-Ангальт оголосила, що її мета – набрати на наступних федеральних виборах 40% голосів. Ймовірно, популярності німецьких ультраправих може посприяти, серед іншого, перемога Ле Пен у Франції – якщо це станеться.

Загрози не лише праворуч

Звісно, ультраправих сил в Європі набагато більше, ніж згадано в цій статті. Їх в ЄС десятки. 

Праворадикалів підтримують наразі понад 23% європейських виборців. У Європарламенті політична група "Патріоти за Європу" (та, до якої входять партії Віктора Орбана, Марін Ле Пен тощо) – третя за чисельністю. А ще є найрадикальніша "Європа суверенних націй".

Крім Італії, ультраправі є "молодшими партнерами" в урядах Чехії, Словаччини, Хорватії, Фінляндії. 

Лихоманить Польщу, де ультраправі сили єднаються навколо президента Навроцького – і це також не додає позитивних очікувань, навіть якщо зараз найбільші політичні табори не є прибічниками зупинки допомоги Україні.

Втім, ультраправі бувають дуже різними, зокрема і за впливом на уряд.

У Чехії партія SPD з Томіо Окамурою на чолі – це виразно антиукраїнська сила, де українофобія є частиною ідеології. Словацька SNS із Андреєм Данко на чолі – відкрито проросійська та пропутінська. Хорватський "Вітчизняний рух" у 2022 році оголосив, що підтримує Київ, але далі все ж блокував певні ініціативи. 

А фінські "Справжні фіни" – євроскептики, але не переймаються Україною і не заважають уряду її підтримувати. Ба більше, після російського повномасштабного вторгнення вони переглянули партійні позиції – зокрема, стали прибічниками членства своєї країни у НАТО.

В Іспанії після дострокових виборів 29 листопада дуже ймовірним є створення коаліції консервативної Народної партії та ультраправої Vox. Та тут також навряд чи варто хвилюватися. Іспанські "народники" однозначно прихильні до України, а Vox хоча й підтримує зв'язки з проросійськими радикалами з інших країн і є євроскептичною, однак іміджу "друзів Кремля" точно не має.

Зрештою, проросійськими бувають не лише радикали.

Найпроблемнішою зараз виглядає Болгарія з прем’єром Руменом Радевим. Уряд він очолює лише пів року, але вже встиг врятувати від санкцій ЄС російського патріарха Кирила та олігарха Вагіта Алекперова. Виступає проти військової підтримки України Болгарією, хоча й не проявляє поки намірів ветувати рішення на рівні Євросоюзу.

А його бездіяльність щодо російських атак на кораблі у болгарських територіальних водах та спроби виправдати Росію, розмиваючи її відповідальність, серйозно підривають довіру до НАТО. 

Звісно, Радев на посаді недовго і робити прогнози щодо його подальших кроків зарано. Однак значні ризики точно є. Тим більше, що на минулих президентських виборах перемогу здобула соратниця Радева Іліяна Йотова, а це значно посилює небезпеку "орбанізації" Болгарії – з відповідними наслідками для ЄС та України. 

Автор: Анатолій Марциновський,

редактор "Європейської правди"