Забрав усіх, навіть хворих і маленьких: на Сумщині чоловік розводить рідкісних коней

Понад 30 років власної справи та понад два десятки підопічних: на Роменщині Микола Касаткін утримує кінну ферму, де розводить тракененських коней. Головна мета фермера — зберегти унікальну породу, історія якої налічує майже 300 років.

Історією пана Миколи поділилося «Суспільне Суми».

На Сумщині чоловік тримає унікальну породу коней

«Вони як діти. Один ласкавий, другий — трішки строгіший. Все, як повинно бути в природі», — каже Микола Касаткін.

Любов до цих тварин з’явилася у пана Микола ще з дитинства. Тоді ж у нього зародилася мрія про кінний спорт, але реалізувати її у класичному форматі не вдалося через дороговизну.

«Відмовили мені, і кажуть, це дуже дороге задоволення — кінний спорт. А ми пішли іншим шляхом. Тут організували спортшколу. Тут була невеличка, десь до 60 дітей. Вони відсівалися, приходили інші — так потрохи навчалися. Виростили ми свого кандидата в майстри спорту, їздили на змагання, і так існувала ця конюшня», — розповідає чоловік.

Микола оселився у селі на Роменщині ще 1977 року, де на той момент уже була конюшня. Його власна історія розведення коней розпочалася 1993 року з купівлі двох кобил. За кілька років у Путивлі закрили кінну ферму, яка спеціалізувалася на тракененській породі. Власник господарства вирішив викупити абсолютно всіх тварин — як здорових, так і хворих, а також зовсім маленьких лошат. Так він почав опікуватися унікальною породою.

Коні пана Миколи брали участь у змаганнях, кубках та чемпіонатах України. Нині такої можливості немає, бо це дорого коштує, хоча машина та причіп для поїздок на змагання є. Наразі пан Микола фокусується на тому, аби зберегти породу.

Тракененській породі коней майже 300 років. Зараз на фермі живуть 23 тварини, а щороку табун поповнюється — народжується до десяти лошат. Називають малечу за суворою традицією — першою літерою матері. Найбільше коней на літеру «О».

«У нас загалом багато на літеру „о“. Тобто лоша повинне бути на букву „о“. А всередині буква батька, якщо батько на букву „п“. Орест Лютий, народився в лютому, йому 2,5 року. Ванкувер молодший, є Онікс. У нього від білої плями дало на око».

Графік робіт на фермі триває від світанку до пізнього вечора, і всім доглядом Микола Касаткін займається самостійно. Коні витоптують два гектари землі за два тижні, тож тварин не випасають.

«Це поле в нас під люцерною, краще його скосити на сіно. Взимку вони теж сюди всі гуляють, до -15 ми на вулиці. Морква, буряк — не регулярно, щоб не кожного дня. Яблука — в нас там дерева, вони по території ходять, під’їдають, абрикоси люблять».

Коні вже добре знають свій розпорядок дня, тож самі приходять до конюшні після прогулянок. Кожна тварина знає своє місце. Для кожного коника є своє харчування та свої порції.

За словами фермера, коні живуть у середньому близько двох десятиліть, однак на його фермі є й довгожителі. Наразі тут мешкають два 22-річні жеребці.

«Херс, йому вже 22 роки. Гарний жеребець, дітки в нього хороші. Тут вони доживають до самої-самої старості. Іншому теж 22 роки. Він народився у Калінінграді на конзаводі. А той народився на Донбасі», — розповідає Микола.

Наступного року буде 50 років з моменту, як Микола присвятив себе кінній справі. Догляд за тваринами став для чоловіка справжнім сенсом життя. Він мріє про розвиток свого господарства.

Тварини: останні новини

За словами фахівців, ці тварини ведуть переважно нічний або сутінковий спосіб життя, чудово лазять по деревах, здатні стрибати між ними на відстань до чотирьох метрів та відпочивають у дуплах чи покинутих гніздах.

Восени раціон куниці стає особливо різноманітним: вона полює на дрібних тварин, птахів і комах, а також споживає ягоди та плоди, накопичуючи сили перед зимою. З наближенням холодів її хутро поступово густішає та стає теплішим, що захищає тварину від низьких температур. Хоча загалом вид не перебуває під загрозою зникнення, у деяких регіонах його чисельність скоротилася через полювання і втрату природних місць існування.