Як не нашкодити дитині в горі: психологиня пояснила, що говорити й коли мовчати

Діти, які втратили батька чи матір через війну, часто залишаються сам на сам із болем, який не вміють назвати. Перше бажання дорослих поруч - заспокоїти, обійняти, сказати щось тепле. Але саме тут, за словами психологів, ховається найбільша небезпека: невдало підібрана фраза може не підтримати, а ще сильніше закрити дитину. Про те, як говорити з дитиною про втрату і що насправді їй допоможе, UA.NEWS поспілкувалося зі сімейним психотерапевтом і кризовим психологом БФ «Діти Героїв» Ларисою Юзмухаметовою.

Фонд «Діти Героїв» уже не перший рік системно працює з дітьми, які переживають горе через втрату одного або обох батьків унаслідок російської агресії. І головне правило, яке там вивели зі щоденної практики, звучить, можливо, несподівано: не завжди треба першими починати розмову про втрату.

Які фрази шкодять дитині в горі

«Коли сама дитина ще не почала про це говорити, її не можна смикати за це болюче місце», - пояснює психологиня. Найпідступніші слова - це ті, що здаються цілком безневинними: «Я тебе розумію», «Я знаю, як тобі», «Не переживай», «Досить плакати», «У тебе все буде добре». Дорослий у стабільному стані просто не може знати, що насправді відчуває ця дитина, тому такі «заспокоєння» лише знецінюють її біль.

Натомість опорою стають прості й щирі слова: «Я тебе чую», «Як би я могла тебе підтримати?», «Мабуть, я теж сумувала б, злилася й була роздратованою, якби переживала таку втрату», «Я тут, я з тобою, ми справимося». Ключове - дати дитині відчути, що дорослий поруч і не зникне, а не переконувати її, що «все мине».

Що робити вчителю, коли дитина повертається до школи

Окрему увагу психологиня приділила школі. Дитина, яка втратила близьку людину, перебуває в у рази більшому стресі, ніж однолітки зі стабільних родин: на неї тисне і сумна атмосфера вдома, і вимоги в класі, і загальний фон міста з тривогами та відключеннями світла. Тому перше, що має зробити вчитель, - зменшити вимоги до такої дитини, а не «міряти її по середній температурі по палаті».

Достатньо делікатно підійти й тихенько сказати: «Якщо тобі потрібна допомога - приходь, я поруч», виділивши бодай 5-10 хвилин. А ще важливо пам'ятати: старші підлітки можуть переживати горе дуже глибоко всередині, а молодші школярі нерідко демонструють зовні стабільну поведінку, хоча насправді несуть у собі той самий важкий вантаж.

Коли дитині негайно потрібен фахівець

У нормі горе проживається «маятником»: дитина поплакала, поскаржилася, а далі побігла гратися, сміється, виконує завдання, потім знову притихає. Такий рух від умовного «мінуса» до «плюса» є природним. Небезпечний стан настає тоді, коли цього маятника немає і дитина постійно застрягає в одній із крайнощів.

З одного боку - це стійка агресія: підколи інших дітей, булінг, нетипова поведінка, роздратування, дії «на зло». З іншого - повне замикання в собі, коли дитина нікому не заважає, але стає абсолютно пасивною, їй байдуже до оцінок («двійка - ну двійка, десять - ну десять»), вона не включається у процес. Обидві крайнощі - сигнал, що дитині потрібна допомога фахівців, і на неї треба звертати увагу негайно.

Де дорослому брати ресурс, щоб підтримати дитину

Ключове правило, яке і самі психологи повторюють: щоб підтримати дитину, дорослий сам має перебувати в ресурсному стані. Для цього психологиня радить написати собі «100 пунктів свого ресурсу» - від простого погляду на жовто-зелене листя чи прогулянки до озера, до зустрічі з подругою в ресторані чи перегляду улюбленого фільму. Елементарна зарядка, споглядання природи, дихальні практики та обмеження новинного фону теж добре відновлюють.

«В Україні зараз ненормальні умови для життя. Жити так, як це було кілька років тому, вже не виходить. Ви маєте повне право визнати, що базові умови невідворотно змінилися. І в цій новій реальності треба знаходити нові опори», - пояснює Лариса Юзмухаметова. Якщо ж турбота про себе не допомагає і людина застрягає у виснаженні, а дитині обов'язково потрібен ресурсний дорослий поруч, - це вже привід звернутися до психолога чи психотерапевта, щоб вчасно помітити депресію або рівень виснаження, де потрібна медикаментозна підтримка.