Як Україні почати говорити з Китаєм про мир

Переговорний трек щодо закінчення війни в Україні пожвавився. Уперше за довгий час сторони домовилися про локальне перемир'я (Олешки). Трамп висловлює надію на швидкий успіх. Президент Зеленський зустрівся з Ердоганом, і на зустрічі також обговорювалося питання переговорів. Тристороння зустріч робочих груп можлива вже в першій половині листопада. РФ і США ініціюють переговори щодо України з Китаєм. Але президент Німеччини після зустрічі із Сі Цзіньпіном заявив, що китайський лідер «нічого не знає про підготовку таких переговорів». Проте китайський чинник важливий. Особливо в тому разі, якщо нинішній формат, де США є єдиним посередником, вкотре продемонструє свою низьку ефективність. Але ж «Китай не знає про підготовку зустрічі щодо України»? Логічно. І це не означає небажання КНР входити в процес. Цей текст — про те, коли і як Китай може долучитися до процесу і як Києву найефективніше комунікувати з Пекіном.

Загальний формат, або Чому «ні» зустрічі РФ–США–КНР не означає «ні» в українському питанні

Нинішній формат переговорів, або Чому КНР вичікує

Щоб розібратися, варто розглянути мотивацію США як ініціатора процесу.

Залученість адміністрації Трампа до питань російсько-української війни варто розглядати у зв'язку з глобальнішими процесами. А саме вписувати її в логіку дій президента США: це і прагнення привнести бізнес-підхід у політику, і зміщення фокусу американської політики на доступ до ресурсів і захист своїх інтересів. А також у контекст ключового для Сполучених Штатів питання — конкуренції з Китаєм і спроби трансформації світової системи з можливим переходом до певного аналога двополярного світу.

Для США в питанні війни в Україні важливо:

• Забезпечити «прибутковість» своєї залученості, причому з обох сторін конфлікту. В Україні це вже підписана угода про ресурси, а також розрахунок на ексклюзивне становище в питаннях відбудови та доступ до коштів на ці цілі (або управління ними). У Росії — торгівля, роль посередника в процесі зняття санкцій і, як наслідок, доступ до спільних проєктів.
• Забезпечити собі місце ключового посередника в поверненні Росії до світової економіки. Тобто отримати доступ до прибутку від торгівлі російськими ресурсами з третіми країнами, а також від торгівлі технологічним обладнанням між третіми країнами та РФ.
• Зупинити посилення впливу КНР на економіку РФ і запобігти перетворенню російської економіки на сировинну базу для китайської.
• Завдяки розвитку відносин із Росією та підтримці її економіки стимулювати спроби РФ повернути свій вплив у низці регіонів, насамперед у Центральній Азії та на Кавказі. Це неминуче призведе до зіткнення РФ і КНР та знизить темпи зростання китайського впливу у світі. Простіше кажучи, «зіграти Росією проти Китаю».

Для Росії такий формат вкрай зручний, оскільки передбачає вихід із війни з відносно сильних позицій і можливість активно нарощувати (повертати) свій вплив на пострадянському просторі. Причому на початковому етапі — за підтримки США.

Тому Путін у своїх «мирних пропозиціях» дотримується тактики висування ультиматумів, сподіваючись, що в частині вимог США змусять Україну піти на поступки.

Нинішню ситуацію не можна назвати вигідною ні для України, ні для Європейського Союзу, оскільки можливі результати треку за посередництва США не передбачають урахування європейських інтересів. До речі, саме цим почасти зумовлена підтримка України з боку ЄС, яка триває.

Ситуація невигідна й Китаю: можливі результати не лише не враховують китайських інтересів, а й перешкоджають реалізації китайської політики на російському напрямку, у Центральній Азії, на Кавказі та в Чорноморському регіоні.

Варто також нагадати, що у 2023–2024 роках Україна за підтримки європейських держав намагалася створити основу для ширшого переговорного треку з багатьма посередниками. Тут доречно згадати ініціативи в межах Самітів миру. І саме 2024 рік став моментом, коли низка ключових світових держав (зокрема КНР) публічно окреслила власні позиції щодо можливих мирних переговорів.

Але з початку 2025 року США перехопили ініціативу, і Трамп робить усе можливе, щоб зберегти за своєю країною статус єдиного посередника. Слід зазначити, що поки що успішно: європейські лідери можуть формулювати спільну з Україною позицію щодо чергового «плану Путіна», але за стіл переговорів як рівноправних учасників представників ЄС не допускають.

Водночас практичних результатів посередницької діяльності Дональда Трампа за останні два роки немає. Війна триває і, якщо враховувати інтенсифікацію повітряних ударів з обох сторін, набуває дедалі масштабніших форм.

Виникає запит на трансформацію переговорних рамок. З боку ЄС є інтерес і спроби діяти (контакти скандинавських лідерів із Путіним). Є зацікавленість Китаю: «українське питання» вже двічі порушувалося на зустрічах Трампа і Сі. У разі безуспішності «американського треку» питання може бути поставлене досить різко — у вигляді наполегливої пропозиції розширити переговорні рамки.

На цьому тлі ініціатива Трампа й Путіна провести консультації або переговори із Сі Цзіньпіном не є спробою змінити формат. Навпаки, це лише можливість «легітимізувати» продовження переговорів за посередництва США, а від КНР вимагається тільки «згода» або «підтримка мирних ініціатив». Для Китаю подібна дипломатична пастка (ти не стаєш учасником процесу, але «підтримуєш мирні ініціативи», які в майбутньому б'ють по твоїх інтересах) неприйнятна. Тому відповідь голови КНР на запитання президента Німеччини передбачувана. Китай вичікуватиме.

За яких умов і коли КНР виявить активність

Щоб зрозуміти позицію Китаю, варто згадати візит канцлера Німеччини Фрідріха Мерца до Пекіна на початку 2026 року. Німецький гість прямо порушив тему російсько-української війни та можливої участі Китаю в переговорах. У відповідь Сі Цзіньпін заявив, що війна може закінчитися переговорним процесом «за участі всіх зацікавлених сторін».

Простіше кажучи, Китай готовий входити в процес, але не як другорядний гравець, а як сторона, рівна США за вагою свого голосу. Теоретично таке можливе під час зустрічей Трампа і Сі на початку 2027 року. Проте варіант із «двома посередниками» для Китаю теж не найвигідніший. Якщо тема російсько-української війни стане частиною переговорів США і КНР, то вона, вибачте за цинізм, перетвориться на предмет торгу. Тобто Китай може як отримати певні бонуси, так і бути змушеним поступитися в низці інших питань.

Тому ідеальний для КНР сценарій — коли формат переговорів розширюється з ініціативи ЄС і за участі європейських держав, які (або США) самі звертаються до Китаю з проханням приєднатися до процесу як зацікавлена сторона, здатна вплинути на Росію. Це найвигідніший для Пекіна варіант, оскільки він гарантує і просування китайських інтересів, і мінімальні поступки США в питаннях двосторонніх відносин. А також повністю руйнує концепцію Трампа «заробити на обох сторонах конфлікту, а потім зіграти Росією проти Китаю».

Варто зазначити, що у 2026 році китайські дипломати провели досить велику підготовчу роботу: активність на лінії КНР–ЄС (як із союзом загалом, так і з окремими державами) була суттєво вищою, ніж у 2024–2025 роках. Причому в більшості зустрічей з європейськими лідерами так чи інакше порушувалася тема війни в Україні.

Україна–КНР: уроки китайської, або Чотири ініціативи КНР

Отже, для України на цьому етапі вкрай важливе питання відновлення (або початку) предметних консультацій із Китаєм щодо завершення російсько-української війни. Це логічно: якщо держава може стати посередником, бажано донести до неї свою позицію якомога ширше. Якщо ж ти хочеш такого посередництва — ти зобов'язаний спробувати донести свою позицію.

Але, як і для США, для Китаю російсько-українська війна є лише одним з елементів світової політики, причому далеко не ключовим, оскільки тема № 1 для двох наддержав — створення безпечних рамок співіснування. У випадку КНР є й тема № 2 — формулювання «китайських пропозицій» щодо трансформації світового порядку, які сьогодні вкладаються в чотири «глобальні ініціативи» Китаю:

• Ініціатива глобального розвитку;
• Ініціатива глобальної безпеки;
• Глобальна цивілізаційна ініціатива;
• Ініціатива глобального управління.

Відповідно, риторика України має враховувати озвучені Китаєм позиції. В ідеалі — показувати, де і як завершення російсько-української війни збігається з ініціативами, які просуває КНР, і з китайськими інтересами.

Найпростіший приклад, який, на мій подив, поки що не використовувало українське МЗС, — питання територіальної цілісності. Нагадаю «12 пунктів» китайської позиції щодо врегулювання війни в Україні. У першому з них озвучено ключовий принцип (цитую за сайтом МЗС КНР): «Загальновизнане міжнародне право, зокрема цілі та принципи Статуту ООН, мають суворо дотримуватися, суверенітет, незалежність і територіальна цілісність будь-якої держави мають бути гарантовані. Усі країни рівні незалежно від їхнього розміру, могутності та економічного масштабу…» Ви не замислювалися, чому питання територіальної цілісності таке важливе для Китаю, особливо в українському питанні? Відповідь — у національних інтересах самої КНР. Зміна кордонів через створення «народних республік» або через «проголошення незалежності та приєднання до іншої держави» несе загрозу безпеці Китаю. Адже Тайвань з погляду КНР — «народна республіка». Тибет навіть був такою. І створення прецеденту зміни кордонів у такий спосіб надто небезпечне для Пекіна.

Це приклад, який українські дипломати могли б часто наводити в розмовах із китайськими колегами (і він, до речі, працює), але чомусь не наводили. Принаймні на рівні офіційних публічних документів.

Але це лише один із варіантів. Далі я б зосередився на китайській Ініціативі глобальної безпеки, тим паче що серед 20 пріоритетів її реалізації є згадка про російсько-українську війну.

Ініціатива глобальної безпеки: на що варто звернути увагу Україні

Ініціатива глобальної безпеки — одна з чотирьох «цивілізаційних» ініціатив Китаю, яка виходить за традиційні рамки розуміння «безпеки». Вона охоплює широке коло питань: від збройних конфліктів до судноплавства, продовольчої безпеки та розвитку ШІ. На сайті ініціативи викладено шість основних принципів:

1. Принцип всеосяжної безпеки: від безпеки окремої держави (у традиційних і нетрадиційних сферах) через співпрацю до усунення ґрунту для нестабільності.
2. Безумовна повага до суверенітету й територіальної цілісності всіх держав, рівні права та можливості для країн.
3. Збереження міжнародної системи на основі ООН та її принципів, відмова від гегемонізму. Водночас — робота над підвищенням ефективності організації.
4. Повага до занепокоєнь окремих країн у сфері безпеки: запровадження не лише права на безпеку, а й обов'язків у цій сфері.
5. Відданість мирному врегулюванню конфліктів і розв'язанню розбіжностей через діалог і переговорний процес.
6. Принцип сприйняття традиційної та «нетрадиційної» безпеки як єдиного цілого. Вивчення нових викликів, завчасне створення механізмів реагування та запобігання проблемам.

Як бачимо, уже другий принцип ініціативи Україна може озвучувати як свою безумовну позицію. Причому не як вимогу, а як тезу, що повністю збігається з китайським баченням майбутнього світового порядку. Сюди ж можна віднести і п. 4, згідно з яким занепокоєння України щодо своєї безпеки мають бути збалансовані зокрема обов'язками сусідів (насамперед РФ як сторони, що загрожує) у цій сфері.

Але для України та її діалогу з КНР важливі також кілька пунктів із переліку пріоритетів, зокрема:

• п. 11 — про «морський діалог», де КНР пропонує розвивати співпрацю не лише в боротьбі з піратством, а й у запобіганні конфліктам між державами та створенні системи безпечного судноплавства;
• п. 12 — про роль ООН у боротьбі з тероризмом. Тут візьму на себе сміливість просто процитувати документ на тлі риторики РФ про «терористичний режим в Україні»: «Виступати проти пов'язування тероризму з будь-якою конкретною країною, етнічною групою чи релігією»;
• п. 13 — про співпрацю у сфері інформаційної та кібербезпеки. Його також може використати Україна на тлі активності РФ в інформаційному полі та атак на інфраструктуру обробки, зберігання й передачі даних;
• п. 18. Тут просто, без коментарів, наведу формулювання першочергового завдання: «Забезпечити глобальну продовольчу та енергетичну безпеку. Посилити координацію дій для підтримання безперебійного функціонування міжнародної сільськогосподарської торгівлі, забезпечення стабільного виробництва зерна та безперебійних ланцюгів постачання, а також уникати політизації та використання питань продовольчої безпеки як зброї».

Отже, базові позиції України в мирному процесі можна подати як виклики (або можливості) для реалізації як принципів Ініціативи глобальної безпеки, так і її ключових завдань на найближчий час. Погодьтеся, отримати в такому разі від партнерів публічні запевнення в підтримці буде не так складно — адже їм буде запропоновано підтвердити власні принципи зовнішньої політики.

А це вже стартова позиція, з якою можна працювати. І в разі формування нових рамок переговорного процесу щодо України за столом, окрім РФ і США, опиняться держави ЄС, які розуміють виклики безпеці на континенті. А також Китай, який за належної інтенсивності роботи МЗС України побачить в українській позиції реалізацію власної Ініціативи глобальної безпеки.

До речі, позиція Росії в цій сфері доволі специфічна. Для Кремля чотири глобальні ініціативи Китаю є викликом, оскільки в разі їх реалізації РФ втрачає навіть теоретичні шанси на статус глобальної наддержави. Але Росія залежить від Китаю, тому Кремль публічно не відкидає принципів ініціатив КНР, а намагається їх «розмити», регулярно пропонуючи на міжнародних майданчиках свої альтернативи. Як, наприклад, «концепцію неподільної та безпечної Євразії» (до 2022 року) і, з 2025 року, «Євразійську хартію різноманіття та багатополярності у XXI столітті».

Таку поведінку Москви також може використати українська дипломатія в комунікації з Пекіном. І не лише вона — це важливо й для держав, які прагнуть отримати максимальну вигоду від партнерства з КНР, зокрема через запропонований вище механізм артикуляції власних інтересів як складової китайських цивілізаційних ініціатив. Яскравим прикладом такої держави в нашому регіоні є Туреччина.

А якщо подумати ширше, або Можливість великої гри для України

Крім того, є другий напрям — ключові організації та структури, через які КНР має намір просувати реалізацію Ініціативи глобальної безпеки. Це ООН, ШОС, БРІКС, китайсько-африканський діалог, формати «Китай — Центральна Азія». Але документ передбачає і створення нових майданчиків та підказує, з чого вони можуть починатися, — з конференцій високого рівня.

Ось тут ми підходимо до важливої деталі, яка дасть змогу посилити суб'єктність України й отримати підтримку сусідів. У переліку механізмів і регіонів немає Східної Європи. Водночас США запрошують Польщу до участі в G20, запроваджуючи поняття «представник Східної Європи». Росії це не подобається, але факт залишається фактом: регіон уже може відігравати власну роль на глобальному рівні.

І тут Україні було б логічно виступити ініціатором обговорення форматів і принципів забезпечення регіональної безпеки з урахуванням інтересів ключових міжнародних структур. Простіше кажучи, обговорювати майбутнє регіону з урахуванням того, що тут одночасно присутні інтереси США, КНР, НАТО, ЄС, концепції європейської та регіональної (східноєвропейської) безпеки, а також глобальна ініціатива КНР.

Такий підхід може підтримати Польща — як претендентка на роль регіонального лідера й держава ЄС, що розвиває співпрацю і з США, і з КНР. А також Румунія, Угорщина, Словаччина (ще одна вісь співпраці з КНР). Не варто забувати й про Туреччину, яка через свої інтереси в Чорноморському регіоні не захоче залишитися осторонь.

Що важливо в такому підході? США зацікавлені у створенні та посиленні регіональних структур у Східній Європі як противаги впливу водночас і Німеччини, і РФ. ЄС — почасти теж, бо бачить у цьому можливість мінімізувати ризики у сфері безпеки на східних кордонах. КНР — бо це збігається з її глобальною ініціативою і стосується ключових партнерів у регіоні. Для України подібний формат може стати структурою, де не треба пояснювати учасникам, що таке виклики безпеці зі сходу.

Замість післямови

Переговорний формат щодо завершення (заморожування) війни, імовірно, змінюватиметься. І Україні важливо заздалегідь вибудовувати комунікацію та зближувати позиції з потенційними учасниками нового формату, особливо якщо це глобальні наддержави. Один із варіантів я запропонував у цьому тексті. Але найголовніше: якщо хочеш, щоб тебе почули, — спробуй говорити. Бажано в термінах, зрозумілих і близьких співрозмовникові.