Між військовою таємницею і німецьким судом: справа українського офіцера та «Північних потоків»

У Вищому земельному суді Гамбурга розглядають справу про підрив «Північних потоків». На лаві підсудних — український офіцер Сергій Кузнєцов. Його обвинувачують, зокрема, у воєнному злочині. Він мовчить. А навколо його справи зіткнулися різні відповіді на питання, чим були російські газогони під час великої війни: цивільною інфраструктурою або об’єктом, що працював на державу-агресора?

Кореспондентка ZN.UA була в залі суду 14 та 27 жовтня. Там говорили про вибухівку, військову таємницю і право обвинуваченого на захист. Однак за цими юридичними суперечками стоїть іще одна історія — про людину, чия доля опинилася між логікою війни, правосуддям іншої держави та великою політикою. Не знаючи, чи має вона стосунок до підриву, ми не маємо права приписувати їй ні провини, ні подвигу.

Слово офіцера

Підслуховувати чужі розмови негарно. Підслуховувати чужі розмови в залі Вищого земельного суду Гамбурга майже неможливо. Тут звідусіль чути роботу журналістів, які стучать по своїх лептопах, коли набирають новини про справу щодо підриву «Північних потоків».

Та що б не робили присутні в залі, їхній погляд прикутий до однієї людини. Високий. Стрункий. Начисто поголений чоловік. Із широкою білосніжною посмішкою. Світ знає його за двома фотографіями: на одній він — офіцер української армії, боєць Сил спеціальних операцій — стоїть у камуфляжі та касці. На тій фотографії він теж посміхається.

На другому фото видно профіль Кузнєцова. Він у цивільному одязі, поруч із ним двоє поліцейських. Це фото датоване серпнем 2025 року. Тоді його затримали в Італії, звідки згодом екстрадували до Німеччини.

Тепер офіцер української армії стоїть посеред зали і в перерві про щось розмовляє з перекладачкою, яка пояснює йому та тим, хто не розуміє німецької, про що йдеться в суді. Ніхто з присутніх не чує, про що вони спілкуються, та все ж уважно продовжують спостерігати.

Як тільки судді в мантіях заходять та займають свої місця — Кузнєцов затихає. У навушниках для перекладу він лише слухає та не відповідає. Захищають його адвокати з Італії, Німеччини та України. Один із них — Ілля Новіков, який розповів, що в обвинуваченого відбулася одна спроба допиту. Там він заявив, що зберігатиме мовчання, і на цьому допит завершився.

Мовчання Кузнєцова — не відповідь на питання про його винуватість. Захист пояснює його ще й обмеженнями, які діють для українського військовослужбовця. Чи заважають вони ефективно захищатися — стало предметом окремого спору в суді.

Таємниця, про яку не можна говорити

Події та час, які суд досліджує під час розгляду, збігаються з періодом служби обвинуваченого в підрозділі Сил спеціальних операцій ЗСУ. Українське законодавство передбачає, що державна таємниця поширюється і на операції ССО, і на відомості про особовий склад підрозділу, — пояснює адвокат Кузнєцова Новіков.

Ще до початку судових слухань полковник ЗСУ та безпосередній командир Кузнєцова Роман Червінський передав до суду через адвокатів листа. У ньому Червінський пояснює, що у вересні 2022 року обвинувачений був у його прямому підпорядкуванні й ніколи самовільно не залишав місця служби.

Подібного листа надіслав і полковник Юрій Семенюк, який командував військовою частиною, де також служив Кузнєцов. У ньому теж наголошується на кримінальній відповідальності за розголошення державної таємниці.

На підставі цих листів ще 14 жовтня адвокати подали до суду клопотання про закриття провадження, оскільки Кузнєцов не може вільно свідчити.

Та на другому засіданні, коли в суді зачитали листи і Червінського, і Семенюка, прокурор заявив, що перешкоди для провадження не існує, зокрема в аспекті права на ефективний захист. «Порушень з боку державних органів не було», — заявила в суді сторона обвинувачення. І додала, що листам, які надіслали командири Кузнєцова, немає віри.

Зрештою, суд відхилив клопотання захисту. «Зберігати таємницю не перешкода для провадження», — додала суддя Анна Маєр-Герінг.

Це рішення означає, що розгляд справи триватиме. Однак воно не дає відповіді на інше питання: які саме відомості адвокати Кузнєцова зможуть використовувати для його захисту, якщо вони стосуються його служби, і чи можна забезпечити необхідні процесуальні гарантії без їх публічного розголошення.

Що саме інкримінують Кузнєцову

За версією слідства, восени 2022 року Кузнєцов та ще шестеро людей, серед яких були водолази, орендували в німецькому місті Росток яхту й вирушили у води Балтійського моря. Поблизу данського острова Борнгольм вони нібито заклали вибухівку.

26 вересня того року з перервою приблизно в 17 годин поблизу Борнгольма сталися два вибухи — о 02:03 та 19:04. Внаслідок вибухів пошкоджено три з чотирьох ниток газогонів «Північний потік-1», який на той час не транспортував газу, та «Північний потік-2», якого не ввели в експлуатацію, але який містив газ.

Кузнєцова обвинувачують, зокрема, у воєнному злочині. Ще в липні адвокат Ілля Новіков повідомив, що прокуратура затвердила обвинувальний акт проти українського ветерана. За його словами, Кузнєцову інкримінують порушення законів і звичаїв війни, знищення споруд, спричинення вибуху та порушення роботи важливих об’єктів інфраструктури. За версією обвинувачення, ці дії вчинила група осіб.

Саме тут судова справа виходить за межі технічного питання про те, хто заклав вибухівку. Адже захист наполягає, що газогони були частиною російського політичного та фінансового впливу.

Газогони, «Газпром» і межа між двома правовими позиціями

Адвокати Кузнєцова від першого засідання наполягають на тому, що Росія використовувала газопроводи для своїх політичних та фінансових цілей. Зокрема, захист українського офіцера стверджує, що «Газпром» безпосередньо фінансує військові формування у війні проти України. Одне з них має назву «Потік», тобто російською «Поток».

Газогін «Північний потік-1» контролюють через Nord Stream AG, у якій «Газпром» має 51% акцій; решта належить європейським компаніям. Nord Stream 2 AG належить лише «Газпрому».

У жовтні 2025 року в ZN.UA адвокати Микола Катеринчук і Світлана Кустова виклали правову позицію, за якою газогони можна розглядати як законні військові цілі через їхню роль у фінансуванні російської агресії. Це аргумент авторів публікації, а не встановлений судом висновок.

Водночас у справі про підрив «Північних потоків» уже є судове рішення, яке демонструє інший підхід до оцінки цих подій. Восени минулого року суддя Окружного суду Варшави відмовив у екстрадиції до Німеччини українського дайвера Володимира Журавльова. Слідство вважає, що він також міг бути причетним до підриву газопроводу в Балтійському морі. Своє рішення суддя, зокрема, обґрунтував тим, що Україна веде оборонну війну проти російської агресії, а дії, спрямовані проти критичної інфраструктури ворога, слід оцінювати в цьому контексті. Втім, польський суд вирішував питання екстрадиції, а не винуватості Журавльова.

І хоча тоді Журавльова не передали до Німеччини, у серпні цього року його знову затримали — цього разу в Хорватії. 18 вересня суд у хорватському місті Пула дозволив його екстрадицію до Німеччини. Захист заявив про намір оскаржити це рішення. Отже, питання видачі Журавльова залишається відкритим.

Міжнародне гуманітарне право оцінює військовий характер об’єкта за конкретними обставинами: чи робить він ефективний внесок у воєнні дії та чи дає його знищення визначену воєнну перевагу. Сам факт російської власності або сплати податків до бюджету РФ не замінює такого аналізу. Саме тому позиції обвинувачення і захисту потребують судової оцінки, а не політичного вироку наперед.

Ще 2 жовтня ZN.UA стало відомо, що суд відмовив компаніям Nord Stream AG та Nord Stream 2 AG у вступі до процесу в статусі додаткових обвинувачів. Відповідне рішення Вищого земельного суду Гамбурга датоване 30 вересня.

Водночас суд наголосив, що завдання кримінального процесу — встановити обставини інкримінованих дій та винуватість обвинуваченого, а не з’ясовувати підстави для можливих репараційних вимог Росії до України.

Що встановив експерт — і чого не встановив

Після цього суд перейшов до допиту експерта, який досліджував наслідки вибухів у Балтійському морі.

63-річний Томас Форстер має 20 років досвіду у криміналістиці. Він спеціалізується на вибухівках. Експерт пояснив, що федеральне кримінальне управління поліції досліджувало пошкодження газопроводів у Балтійському морі. Предметом дослідження були сонарні записи та відеозаписи підводних занурень.

Пояснюючи наслідки вибуху, Форстер розповідав про самі труби «Північних потоків». Кожна з труб завтовшки 26 мм має захист від корозії і зверху вкрита бетоном. На місцях кріплення труб — швах — бетону немає. Саме там, як вважає криміналіст, могли закріпити заряди.

За його словами, вибухівку закріпили ззовні, а на деяких частинах газопроводу знайшли вибухову речовину — октоген. Після вибуху газ почав виходити під великим тиском, через що труба рухалася з надзвичайно великою силою.

Форстер зазначив, що нитки «Північного потоку» пошкоджено в шести місцях, а в чотирьох із них стався витік газу. З боку Росії, за його словами, газ витікав п’ять днів.

Водночас у діалозі із суддею експерт визнав, що точно визначити місце встановлення вибухівки не вдалося. «Дуже важко сказати, можна лише припустити», — додав Форстер.

Між двома крижинами

У цій справі є щось більше, ніж суперечка про газогони. Для німецького правосуддя це кримінальне провадження, в якому потрібно встановити, чи вчинив конкретний обвинувачений злочин. Для України — історія, яка відбувалася на тлі подій осені 2022 року, коли країна відчайдушно боролася проти повномасштабного російського вторгнення.

Чи могли ці газогони бути законною військовою ціллю? На цьому наполягає захист Кузнєцова й один із польських суддів. Однак відповідь залежить не лише від того, кому належали труби й куди йшли гроші від продажу газу. Це питання міжнародного гуманітарного права, яке потребує оцінки конкретних обставин. І одна з правових колізій, з якими доведеться розбиратися суду.

Є і політичний вимір. Україна має захищати права свого громадянина, який під час подій, що розглядаються, був військовослужбовцем. Однак така підтримка не означає визнання його причетності до вибухів і не дає Києву права втручатися в незалежне німецьке правосуддя. Німеччина ж, залишаючись одним із ключових партнерів України у війні, водночас розглядає справу про знищення інфраструктури, в якій мали інтерес і німецькі компанії.

І між цими двома крижинами — доля Сергія Кузнєцова. Українського офіцера, який 2022 року служив своїй країні. Ми не знаємо, чи причетний він до підриву «Північних потоків», і не можемо приписувати йому мотивів, яких він не підтверджував. Однак сьогодні саме його життя і майбутнє опинилися на перетині двох логік: боротьби України за виживання та німецького правосуддя, яке має встановити, чи є у цій справі його відповідальність.

Якщо спробувати подивитися на події вересня 2022 року очима країни, що боролася за своє існування, ця історія набуває іншого виміру, ніж у матеріалах кримінального провадження. Проте історичний контекст не може замінити доказів, так само як кримінальна справа не здатна вмістити всю складність обставин, у яких тоді опинилася Україна.

Для Києва й Берліна ця справа — одна зі складних сторінок двосторонніх відносин. Для Сергія Кузнєцова — питання свободи й майбутнього.

У залі суду в Гамбурзі він слухає переклад у навушниках і мовчить. Попереду — нові засідання, свідки й докази. І рішення, від якого залежатиме його доля.