Трамп програв Конгрес, але не владу: чого Україні чекати від США?

Згідно з американською політичною традицією, президентська партія практично завжди зазнає більших чи менших втрат на проміжних (у середині політичного циклу) виборах до Конгресу США. Не стали винятком із загального правила й цьогорічні конгресові перегони. Матеріалізувалися найамбітніші очікування демократів щодо «блакитної хвилі» (за кольором партії), навіть «цунамі», яке дало їм змогу отримати переконливу більшість в обох палатах вищого законодавчого органу США.

Цей результат не можна потрактувати інакше, ніж вирок політиці «другого Трампа», насамперед у галузі економіки, де йому всупереч обіцянкам виборів 2024 року не вдалося приборкати інфляцію та протидіяти падінню купівельної спроможності пересічних американців. Бо розпочата ним украй непопулярна війна з Іраном спричинила карколомне зростання цін на пальне. До цього слід додати занепокоєння значної частини громадян США з приводу ексцесів «імперського президентства» Трампа, розхитування ним підвалин американської політичної системи та безпрецедентної для сучасної історії США корупції у вищих ешелонах влади. Коаліція різних груп виборців, яка забезпечила Дональду Трампу перемогу 2024 року, розвалилася.

Детальний аналіз причин поразки трампівських республіканців становить інтерес здебільшого для експертів, істориків і політтехнологів, надто в перспективі підготовки до наступних «великих» виборів. Спробуємо з’ясувати, як результати виборів позначаться на балансі політичних сил у США і зовнішній політиці цієї держави, особливо на українському напрямі.

Перше. Отримана демократами «залізобетонна» більшість в обох палатах означає початок чергового періоду «розділеного правління» в американській політиці, коли ні президент, ні опозиція не спроможні реалізувати свою законодавчу програму. Так, Трамп може забути про той час, коли його політичні забаганки (за поодинокими винятками) штампувалися підконтрольними Білому дому республіканськими фракціями Конгресу. Тим часом демократи можуть ухвалювати законопроєкти, але не мають достатньої більшості голосів (дві третини в обох палатах) для подолання президентського вето (Трамп уже пообіцяв, що стане президентом-ветувальником). Чи не єдиною сферою, у якій контрольований демократами Конгрес може примусити Трампа до компромісу, є бюджетні видатки, особливо ті, що стосуються витрат на діяльність федерального уряду. Втім, і у цьому разі у президента є певна маржа для маневру.

Друге. Здобувши контроль над Палатою представників і Сенатом, демократи одержали можливість «кошмарити» Трампа через проведення слухань і розслідувань щодо нього самого, його адміністрації та найближчого оточення, включно з витребуванням документів і вимогою свідчити під присягою (її порушення веде до кримінальної відповідальності). Щодо тематики розслідувань, американські аналітики називають справу педофіла Епштейна, персональну корупцію, ведення війни в Ірані, діяльність міністра війни Піта Гегсета, фіаско Департаменту з урядової ефективності під проводом Ілона Маска, зловживання співробітників імміграційної служби, використання Міністерства юстиції у політичних цілях. До того ж прерогативою Сенату є затвердження призначень на посади в уряді та судовій гілці влади. До активних дій проти Трампа політиків-демократів спонукають настрої ядерного електорату партії, роздратованого діями Трампа та недостатністю спротиву йому з боку керівництва партії. Налаштованість партійного ядра матиме вирішальне значення у процесі відбору кандидатів на наступних виборах.

Водночас треба визнати, що чинний президент та його команда продемонстрували вміння або знаходити юридичні лазівки, або використовувати судові процедури, або просто ігнорувати невигідні для них рішення, широко застосовуючи практику правління через видання президентських указів (executive orders), які не потребують схвалення Конгресом. Згідно з наявною інформацією, апарат Білого дому і вся команда Трампа вже довгий час розробляли заходи з нейтралізації наступальних дій демократів у разі поразки республіканців на проміжних виборах.

В арсеналі Конгресу є така суперзброя, як імпічмент, але задіяння такої процедури є радше політичною декларацією. Для ухвалення відповідного рішення треба, щоб «вердикт» Палати представників, для якого достатньо звичайної більшості, підтримали дві третини сенаторів, а це належить до царини неймовірного: востаннє одна з партій таку супербільшість мала у 1965–1967 роках (демократи).

Третє. Масштабна більшість демократів у Палаті представників і Сенаті має полегшити роботу з мобілізації голосів для ухвалення ініційованих демократами законопроєктів майбутньому спікеру Палати та керівництву демократичних фракцій в обох палатах. Це важливо з огляду на зміцнення позицій у Конгресі лівого, соціалістичного, крила демократів, які мають власний порядок денний з багатьох питань внутрішньої та зовнішньої політики.

Для того щоб розраховувати на перемогу на конгресових і президентських перегонах 2028 року, демократи мають вийти за рамки протестного голосування і запропонувати усьому загалу виборців привабливу альтернативу політиці Трампа та республіканців. Попри отриману демократами перемогу, ставлення до них в американському суспільстві є доволі критичним.

Четверте. Можна припустити, що програш на виборах дасть старт процесу переформатування Республіканської партії, її звільнення від «злих чар» Трампа та дистанціювання від непопулярного президента, який увійшов у стадію політичного і когнітивного затухання. Втім, і тут усе не надто райдужно для опонентів президента. Його популярність серед прихильників MAGA важитиме багато під час визначення претендента на посаду президента США від республіканців на виборах 2028 року. Із цим будуть змушені рахуватися навіть ті, хто має амбіції внести помітні корективи в програму Республіканської партії в післятрампівську епоху. Відповідно, вплив Трампа в американській політиці певний час збережеться — принаймні до кінця його каденції.

Підсумовуючи: в оптиці внутрішньої політики США наступні два роки будуть позначені політичною стагнацією на тлі подальшого загострення міжпартійного протистояння, коли жодна з двох основних партій США не матиме можливості реалізувати свої політичні цілі. Я схильний погодитися з тими американськими аналітиками, які вважають, що поразка на проміжних виборах не змусить Трампа «знизити тон». Радше його поведінка може стати ще агресивнішою та нетерпимішою щодо політичних опонентів, починаючи зі спроб знайти цапів-відбувайлів, винних у катастрофічних для республіканців результатах проміжних виборів. З іншого боку, нинішні проміжні вибори свідчать про кризу двопартійної системи у США: в найближчій політичній перспективі тут можуть з’явитися нові політичні угруповання, що об’єднають виборців і політиків, яким тісно в рамках традиційних партій.

П’яте. Малоймовірно, що результати виборів помітно вплинуть на зовнішню політику США. Головною фігурою в її формуванні та здійсненні є президент країни, і тенденція до домінування в цій сфері виконавчої влади останнім часом посилилася, попри те, що Конгрес має серйозні важелі впливу в цій сфері через прерогативи оголошення війни і фінансування військових потреб. Зокрема, Конгрес неспроможний зупинити війну з Іраном, оскільки навіть у разі ухвалення законопроєктів про обмеження військових повноважень президента або виключення витрат на війну з оборонних асигнувань подолання президентського вето потребуватиме тієї ж таки супербільшості в обох палатах Конгресу.

Реальна вага цих дій Конгресу нового скликання зведеться до декларацій про незгоду з політикою адміністрації. Подібні виклики постануть і в разі спроб демократів поновити допомогу США Україні та покласти край планам Трампа побудувати «світле майбутнє» з Росією і закрутити санкційні гайки. У разі виділення Конгресом фінансування для допомоги Україні президент може навіть не вдаватися до ветування законопроєкту, а просто зволікати чи взагалі відмовитися використовувати виділені кошти.

Отже, після перемоги демократів на проміжних виборах до обох палат Конгресу наші відносини зі Сполученими Штатами й надалі переважно залежатимуть від примх, егоїстичних розрахунків і дій Трампа та його слухняної команди. Варто бути готовим до того, що розлютований поразкою, загнаний у політичний кут президент може призначити винними в ній — серед інших — «незговірливих українців», які постійно дошкуляють йому та його російським партнерам.

На постійну увагу заслуговує також розклад сил усередині Демократичної партії, адже представники її радикального крила обстоюють необхідність зменшити заангажованість США за кордоном і скоротити допомогу іншим країнам. Хочеться сподіватися, що вплив лівих на зовнішньополітичну лінію демократів буде мінімальним. Нам необхідно інтенсифікувати роботу з новим складом Конгресу США за всіма азимутами і виконувати її ефективно та професійно.