Брехня, що дійшла до Нюрнберга: хто й навіщо заклав десятки тонн тротилу під Хрещатик у 1941

Проте розсекречені військові журнали та прискіпливі дослідження істориків доводять інше – той архітектурний геноцид був холоднокровно спланований і реалізований радянськими спецслужбами. Справжніми авторами вогняного пекла на Хрещатику виявилися мінери НКВС, які залишили містянам смертоносну пастку перед відступом Червоної армії. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Навіщо радянські спецслужби перетворили Київ на радіокеровану бомбу?

Коли 19 вересня 1941 року частини німецької Шостої армії під командуванням Вальтера фон Райхенау тріумфально увійшли до Києва, вони застали місто напрочуд неушкодженим. Хрещатик, головна артерія української столиці, вабив окупантів розкішними готелями, адміністративними будівлями та комфортними квартирами. Проте німецьке командування не підозрювало, що ступає на гігантську порохову бочку. А річ у тім, що радянське керівництво, сліпо керуючись сталінською директивою про "спалену землю", вирішило принести центр Києва у жертву.

Замінування проводили силами інженерних частин Червоної армії та спецзагонів НКВС ще за кілька тижнів до здачі міста. Використовували передову на той час зброю – радіокеровані фугаси Ф-10, які могли бути активовані дистанційно за сотні кілометрів. Вибухівку ховали у підвалах найважливіших споруд – від головного поштамту до гранд-готелів, де гарантовано мали розквартируватися вищі чини Вермахту. І от 24 вересня розпочався апокаліпсис.

Першим у повітря злетів магазин "Дитячий світ" на розі Хрещатика та Прорізної, де німці облаштували комендатуру та пункт приймання зброї від населення. За ним, немов карткові будинки, почали складатися інші монументальні споруди. Потужність вибухів була такою, що важкі трамвайні вагони розкидало вулицями, наче дитячі іграшки. Далі почалася грандіозна пожежа, яку фізично неможливо було загасити.

Радянські диверсанти завбачливо вивезли або знищили всі пожежні машини та перекрили водогін. Вогняний смерч вирував майже два тижні, перетворивши історичний центр на випалений місячний пейзаж. У цьому пеклі загинули сотні німецьких солдатів – але ще більшу ціну заплатили тисячі мирних киян, які згоріли живцем, задихнулися у підвалах або залишилися без даху над головою напередодні холодної зими.

Як радянська влада підривала Хрещатик у 1941 році: дивіться відео igor..518

Як Кремлю вдавалося пів століття ховати правду, вказуючи на нацистів?

Цинізм радянської тоталітарної машини не обмежувався лише мінуванням цивільних об'єктів. Він сягнув свого абсолютного апогею у спробах переписати історію – щойно густий дим над руїнами Хрещатика розвіявся, Москва запустила потужну пропагандистську кампанію, звинувативши у варварському знищенні Києва німецьких окупантів. Правда інша, хоч варто наголосити, що варварства тим і справді вистачало.

Окупаційна влада нацистів, розлючена втратами та конче потребуючи цапа-відбувайла, використала диверсію НКВС як формальний привід для початку найстрашнішого епізоду Голокосту у Східній Європі. Вони безпідставно звинуватили у вибухах київських євреїв, що стало прямим прологом до масових розстрілів у Бабиному Яру 29 – 30 вересня 1941 року.

Після завершення Другої світової війни Радянський Союз спробував легалізувати свою брехню на найвищому міжнародному рівні. Під час Нюрнберзького процесу радянські прокурори офіційно внесли руйнування центру Києва до переліку злочинів нацистської Німеччини, долучивши до матеріалів справи сфабрикований звіт "Надзвичайної державної комісії". Західні союзники, хоч і мали обґрунтовані сумніви, заради збереження крихкого повоєнного консенсусу не стали публічно оскаржувати цю версію.

Десятиліттями радянські підручники історії, мемуари генералів та офіційні екскурсоводи розповідали сльозливі, але наскрізь фальшиві історії про те, як фашисти спалили серце Києва. Правда залишалася надійно похованою в архівах КДБ аж до розпаду Радянського Союзу, і лише завдяки незалежним дослідникам, які здобули доступ до розсекречених німецьких військових журналів, світ дізнався справжню анатомію цієї трагедії.

Документи Вермахту чітко фіксували вилучення нерозірваних радянських радіомін, а перехоплені радіосигнали підтверджували, що накази на підрив віддавали з радянського тилу. Відтак до сьогодні міжнародна спільнота має абсолютний консенсус – знищення Хрещатика було безжальною операцією НКВС, яка наочно продемонструвала, що для сталінського режиму життя власних громадян та архітектурна спадщина геть не мали цінності.