Давні єгиптяни винайшли бетон задовго до римлян: вчені здивували новою теорією будівництва пірамід

Як саме стародавні єгиптяни зводили величезні піраміди, досі залишається предметом наукових дискусій. Більшість дослідників вважає, що будівельники використовували видовбані вапнякові брили, які доставляли до місця спорудження та підіймали на потрібну висоту. Водночас окрема група науковців припускає, що деякі з цих блоків могли бути штучним каменем, створеним із подрібненого вапняку та спеціального в’яжучого матеріалу.

Про це пише Wielka Historia.

Як виникла теорія бетонних пірамід

Одним із перших гіпотезу про штучне походження частини пірамідних блоків запропонував французький хімік Жозеф Давідовіц у 1970-х роках. Він припустив, що стародавні єгиптяни могли виготовляти своєрідний геополімерний бетон. Для цього вони нібито подрібнювали вапняк, змішували його з іншими мінеральними компонентами та в’яжучою речовиною, а потім заливали суміш у форми.

За такої технології будівельникам не довелося б перевозити кожну важку брилу з віддаленого кар’єру. Матеріали можна було б доставляти невеликими порціями, змішувати безпосередньо на майданчику та формувати блоки на потрібній висоті. Саме таку технологію описував і бельгійський фізик Гі Демортьєр у своїй науковій праці про кладку піраміди Хеопса.

Демортьєр звернув увагу на масштаби будівництва. Якщо Велика піраміда споруджувалася протягом 20–25 років, як припускав дослідник у своїх розрахунках, будівельникам доводилося щодня встановлювати приблизно 300–400 блоків. Це означало б, що на будівництві кожні дві хвилини мав з’являтися новий кам’яний елемент об’ємом близько одного кубічного метра.

Фізик вважав такий темп надзвичайно складним для технологій того часу. Він також стверджував, що окремі особливості поверхонь і форми блоків можна пояснити використанням дерев’яних форм, у які заливали вапнякову суміш.

Що побачили вчені під час аналізу блоків

На початку 2000-х років до дискусії долучилися дослідники з американського Університету Дрекселя. Матеріалознавець Мішель Барсум разом із колегами вивчав зразки каменю з пірамід за допомогою електронної мікроскопії та інших методів аналізу.

Дослідники повідомили про виявлені у зразках мікроскопічні складники з незвичним поєднанням кремнію, кальцію та магнію. На їхню думку, деякі характеристики матеріалу могли свідчити про те, що вапнякові частинки колись були поєднані в розчині, а потім затверділи.

Однак Барсум не стверджував, що всю Велику піраміду відлили з бетону. Він припускав, що штучний вапняковий матеріал могли використовувати лише для окремих частин споруди — верхніх ділянок, облицювання та деяких блоків усередині конструкції. Основу піраміди, за його версією, все одно становили звичайні обтесані камені.

Чому більшість дослідників не погоджується з цією версією

Теорія штучного каменю залишається суперечливою. Геологи та єгиптологи вказують, що багато блоків мають характерні ознаки природного вапняку: осадові шари, скам’янілості, природні тріщини та сліди обробки каменю. Такі особливості складно пояснити литтям у дерев’яні форми.

Ще 1992 року геологи Роберт Фолк і Дональд Кемпбелл опублікували дослідження, у якому навели аргументи проти гіпотези про бетонні блоки. Вони звернули увагу на природну геологічну структуру каменю та сліди роботи в кар’єрах. А аналіз зразка, відомого як «зразок Лауера», проведений іншою групою науковців 1993 року, також засвідчив, що досліджений фрагмент був природним вапняком, а не штучним матеріалом.

Окремі питання викликала й доказова база прихильників альтернативної версії. Досліджували відносно невелику кількість фрагментів, а їхнє точне походження та місце відбору не завжди були належно задокументовані. Тому навіть незвичні результати лабораторного аналізу не доводять, що такі властивості мали всі або значна частина блоків піраміди.

Які докази підтверджують використання природного каменю

Є й археологічні свідчення, які підтримують традиційне пояснення будівництва. За інформацією Міністерства туризму та старожитностей Єгипту, Велика піраміда Хуфу зведена з місцевого вапняку, а її зовнішнє облицювання колись складалося з високоякісного каменю, який доставляли з кар’єрів Тури кораблями.

Зберігся також давній письмовий документ, відомий як папірус Мерера. У ньому йдеться про роботу команди, яка за часів фараона Хуфу перевозила кам’яні блоки з Тури до будівельного комплексу його піраміди. Цей запис є одним із найважливіших свідчень того, як організовували постачання матеріалів для монументальної споруди.

Отже, гіпотеза про штучний вапняковий бетон не стала загальноприйнятим поясненням будівництва єгипетських пірамід. Основна частина Великої піраміди, за наявними археологічними даними, складена з природного каменю. Водночас дискусія про те, чи могли єгиптяни застосовувати незвичні технології для окремих елементів споруди, триває.

Нові теорії та відкриття, пов’язані з єгипетськими пірамідами

Питання про те, як саме споруджували Великі піраміди, залишається відкритим і для інших гіпотез. Зокрема, одна з моделей припускає використання прихованих проходів усередині конструкції, якими могли підіймати кам’яні блоки.

Інший напрям досліджень стосується не самих блоків, а логістики будівництва. Біля Червоної піраміди в Дахшурі науковці вивчають дві давні споруди, які могли бути частинами гідравлічної системи та допомагати спрямовувати воду для перевезення будівельних матеріалів.

А знахідка двох 5000-річних гробниць на східному березі Нілу дала дослідникам змогу простежити, як розвивалися інженерні прийоми давніх єгиптян ще до появи найвідоміших пірамід. Особливості конструкції та сліди обробки каменю допомагають зрозуміти, які технології передували будівництву великих монументів.