Декарбонізація без грошей: чому Ukraine Facility не врятує українську промисловість

ЄС варто інтегрувати українські підприємства у багаторівневу систему європейського зеленого фінансування. Україні потрібно декарбонізовувати промисловість, з огляду на майбутній вступ в ЄС і чинне регулювання щодо СВАМ. Однак це залишається викликом навіть у мирний час, пише GMK Center.

Підприємствам важко залучати фінансові ресурси на впровадження таких технологій, оскільки потрібні значні суми інвестицій, окупність яких не є гарантованою. Під час війни проблеми підприємств значно збільшуються, відпадає можливість залучення коштів на міжнародних фінансових ринках під будь-які проєкти.

Нині часто можна почути твердження, що Україна отримує допомогу в межах Ukraine Facility, тож її має вистачати на потреби декарбонізації. Але насправді Ukraine Facility не є інструментом фінансування декарбонізації, у цьому питання потрібно розібратися детальніше.

Ukraine Facility

Дійсно, Ukraine Facility — це дуже важливий інструмент, за допомогою якого європейські партнери підтримують Україну у важкі часи. Він спрямований на підтримку відновлення і модернізації України, сприяння фінансовим можливостям уряду, залучення інвестицій у приватний сектор для швидкого відновлення і відбудови, підтримку реформ, необхідних для вступу в ЄС.

Початковий обсяг бюджету Ukraine Facility — €50 млрд на 2024–2027 рр. (€33 млрд — у вигляді кредитів, €17 млрд — у вигляді безповоротної підтримки). У квітні 2026 р. Рада ЄС схвалила додатково Ukraine Support Loan обсягом €90 млрд на 2026–2027 рр. для підтримки потреб бюджету й оборонної промисловості.

Ukraine Facility складається з трьох елементів:

• Pillar I — План України. €38,3 млрд кредитів і грантів для підтримки державного бюджету, макрофінансової стабільності, реформ, відновлення й інвестицій. Виплати відбуваються траншами після виконання визначених у Плані кількісних і якісних кроків.
• Pillar II — Ukraine Investment Framework (UIF). Обсяг становить €9,6 млрд, з яких €7,8 млрд — гарантії і €1,8 млрд — змішане фінансування (гранти). Реалізація механізму відбувається через EIB, EBRD, IFC, Світовий банк, KfW, BGK та інші перевірені фінансові установи.
• Pillar III — сприяння зі вступом до ЄС. Технічна допомога органам влади на національному, регіональному та місцевому рівнях для впровадження реформ і наближення законодавства до норм ЄС, посилення адміністративної спроможності, підтримка громадянського суспільства, фінансування діяльності Аудиторської ради Ukraine Facility, а також субсидування витрат на обслуговування кредитів, наданих Україні в межах Ukraine Facility та попередніх програм макрофінансової допомоги ЄС.

Регламент щодо Ukraine Facility у ст. 28 п. 9 містить положення, що як мінімум 20% підтримки, яка надходить у межах Ukraine Investment Framework (UIF) та інвестицій за Планом України повинні сприяти пом’якшенню зміни клімату, захисту довкілля, зокрема збереженню біорізноманіття, і зеленому переходу.

З цього випливають такі висновки:

• 20% рахується не від загальної суми підтримки (€50 млрд), а від вужчої бази — суми UIF та інвестицій за Планом України.
• 20% від UIF — це лише €1,9 млрд, а підтримка надається переважно у вигляді гарантії, під яку залучають кредитні кошти.
• Кредити потрібно буде повертати, а це є додатковим фінансовим навантаженням для підприємств, що працюють у країні, яка воює, стикаючись із обстрілами, руйнуваннями виробничих потужностей, логістичними складнощами, перебоями в енергопостачанні тощо.
• Україна зобов’язалася за Планом України витратити щонайменше €550 млн у державних бюджетах 2026–2027 рр. на енергетичну інфраструктуру, енергоефективність теплопостачання житлових і громадських будівель, відновлення пошкоджених війною будівель з акцентом на енергозбереження, фізичний захист енергетичної інфраструктури, розвиток ВДЕ. Частина напрямів пов’язана із зеленим переходом, але декарбонізації промисловості там немає.
• Кошти, які залучають від механізму UIF, також розпорошуються між різними напрямами, оскільки формулювання п. 9 ст. 28 Регламенту UkraineFacility є досить широким і передбачає адаптацію до змін клімату, захист довкілля і зелений перехід загалом. Це не означає обов’язкове залучення коштів для фінансування заходів декарбонізації.
• Ukraine Facility здебільшого спрямований на підтримку макроекономічної стабільності й витрат державного бюджету України. Коштів, які можуть забезпечити декарбонізацію української промисловості, у цьому інструменті немає.
• Державний бюджет України фінансує військові та соціальні витрати. З державного бюджету Україна також не зможе фінансувати декарбонізацію промисловості, навіть з огляду на ті надходження, які забезпечує UkraineFacility.

Практика фінансування декарбонізації в Україні

В Україні діє Державний фонд декарбонізації та енергоефективної трансформації України — спеціальний фонд державного бюджету, створений у 2024 р. для системної підтримки заходів з енергоефективності, відновлюваної енергетики, альтернативних видів палива і скорочення викидів вуглецю. Основні джерела його наповнення: надходження від екологічного податку за викиди CO₂ стаціонарними установками та державні запозичення, спрямовані на енергоефективність і скорочення викидів.

Оператором державної підтримки в межах зазначеного фонду є АТ «Фонд декарбонізації України» — повністю державна фінансова компанія у сфері управління Держенергоефективності. Вона надає пільгове фінансування у формі кредитів, фінансового лізингу й факторингу для бізнесу, громад, комунальних і державних підприємств, ОСББ та органів місцевого самоврядування.

У свій час із Державним фондом декарбонізації були пов’язані певні надії, оскільки Україна нарешті перейшла до європейської практики, коли вуглецеві витрати підприємств наповнюють інструменти фінансування декарбонізації. Але ці надії не виправдалися. Достатньо подивитися на умови отримання кредитів з цього фонду та його результати діяльності:

• Максимальна сума кредиту — 90 млн грн, максимальний строк — 10 років, а відсоткова ставка — до 9%.
• За 9 міс. 2026 р. надано фінансування обсягом 824 млн грн ($18 млн), а від початку роботи фонду — 2,4 млрд грн ($52 млн).

Такі масштаби фінансування незіставні з потребами великої промисловості: так, тільки на декарбонізацію української металургії потрібно близько $12 млрд, в середньому по $1 млрд на проєкт. Навіть запуск системи торгівлі викидами в Україні замість вуглецевого податку, який діє на сьогодні, не допоможе вирішити проблему достатності коштів для декарбонізації, оскільки згенеровані кошти будуть невеликими порівняно з потребами підприємств. Тому нереалістично очікувати, що Державний фонд декарбонізації зможе забезпечити декарбонізацію української промисловості.

Окрім того, на практиці Державний фонд декарбонізації спрямовує наявні кошти не на проєкти з декарбонізації промислових підприємств. Зокрема 2026-го фонд закуповував сонячні електростанції для державних установ (поліції, прикордонної і митної служб),  прилади для передавання показань газових лічильників і портативні зарядні пристрої для дітей з інвалідністю. Безумовно, ці напрями важливі, однак незрозуміло, чому вони мають фінансуватися саме з фонду, який наповнюється коштом вуглецевого податку, сплаченого промисловими підприємствами за викиди CO₂.

Інші доступні програми міжнародної допомоги також не орієнтовані на декарбонізацію промислових підприємств. Так, фінансова допомога GiZ надається переважно місцевим громадам для підвищення енергоефективності. У 2025–2029 рр. GiZ реалізує в Україні проєкт UMITAF із загальним бюджетом €4,1 млн, у межах якого здійснюються підготовка та супровід інвестицій ЄІБ у сферах енергетики й енергоефективності, транспорту, муніципальної інфраструктури й соціального житла. Ці напрями важливі для відновлення країни, однак вони не передбачають фінансування масштабних проєктів, здатних забезпечити декарбонізацію промисловості.

Європейська система фінансування на трьох рівнях

У ЄС діє розгалужена система фінансування декарбонізації, є наднаціональні, національні та регіональні фонди і програми. Вони спрямовані на сприяння розробці технологій декарбонізації, які ще не готові до комерційного впровадження, фінансування будівництва пілотних промислових установок з новими технологіями, розвиток відновлювальної енергетики, енергомереж і систем накопичення електроенергії, підвищення енергофективності, допомогу регіонам і громадам, залежним від вуглецевоємних секторів економіки.

Але навіть за наявності розвиненої системи фінансування європейські проєкти декарбонізації стикаються з проблемами. Частина проєктів призупиняється або переносить терміни реалізації, оскільки наявність публічного фінансування є важливим, але не єдиним чинником, що визначає можливість реалізації проєкту. Окрім фінансування, на перспективи реалізації проєктів декарбонізації також впливають цінові сигнали, що надають інвесторам механізми вуглецевого ціноутворення (EUETS в ЄС), і ринкові умови, що визначають окупність інвестицій та наявність попиту на низьковуглецеву продукцію.

Євросоюзу вдалося налагодити функціонування системи торгівлі викидами парникових газів і запустити систему державного фінансування декарбонізації, але створення ринкових умов, які б підтримували реалізацію проєктів декарбонізації промислових підприємств, — завдання, яке буде потрібно розв’язати у найближчому майбутньому.

Висновки

Україні потрібні інструменти фінансування декарбонізації промисловості, до того ж це мають бути саме цільові інструменти, які не розподілятимуть кошти на багато різних напрямів. Без європейської підтримки Україна самостійно не зможе їх створити, оскільки не має ані коштів для наповнення, ані успішного інституційного досвіду підтримки настільки масштабних перетворень, як зелена трансформація  економіки.

Наповнення вже наявного в Україні Державного фонду декарбонізації з розрахунком на те, що він зможе профінансувати потреби промислових підприємств, не надто обґрунтована ідея — зазначена організація не має досвіду адміністрування розподілу великих коштів. Найбільш логічним здається надання доступу українським підприємствам до чинної інфраструктури фінансування декарбонізації в ЄС, щоби знизити ризики залежності від української бюрократії й уникнути потенційної ймовірності нецільового розподілу коштів через українські інститути.

Українські гірничо-металургійні підприємства могли б отримувати гранти чи пільгові кредити для налагодження виробництва тієї продукції, яку потребує Європейський Союз у процесі зеленого переходу. Так, для виробництва DRI потрібні DR-окатки, які може виготовляти Україна зі своєї залізної руди. Прокатні виробництва у ЄС потребують напівфабрикатів, які можуть випускати українські виробники зі зниженими викидами CO₂ за умови, що буде доступне фінансування декарбонізації. Зелена сталь, яку зможе виробляти Україна, у перспективі замістить продукцію, яку імпортує ЄС із тих країн, які мають найбільш вуглецемістке виробництво сталі, зокрема Індія йІндонезія. Технології та обладнання, які закуповуватимуть українські виробники, постачатимуть європейські компанії: Primetals, Danieli, SMS Group. Тому надання доступу українським компаніям до європейського фінансування є вигідним рішенням як для України, так і для ЄС.

Крім того, з боку ЄС було б доцільно здійснити перерахунок збитків України від СВАМ і розробити особливі умови застосування цього інструменту до української продукції, враховуючи неможливість проведення декарбонізації в Україні у воєнний час. Україні потрібен достатній період для адаптації до європейських вимог, адже це необхідно задля збереження української металургії, яка зможе в майбутньому поступово впроваджувати низьковуглецеві технології. Надалі модернізовані українські металургійні підприємства зможуть інтегруватися в європейські ланцюжки виробництва зеленої сталі та посилити конкурентоспроможність європейської металургії. Україна не відмовляється від зеленого курсу, але прагне до наближення умов декарбонізації українських підприємств до тих, які діють для європейських компаній.