Роналду звернувся до фанатів Португалії на честь завершення кар’єри в збірній

Португальський нападник Кріштіану Роналду оголосив про завершеннякар’єри в національній збірній Португалії.

У тематичному відео 41-річний виконавець зробив звернення до вболівальників "європейських селесао".

"Дорогі португальці!

Настав день, коли я маю повернути футболку та капітанську пов’язку національної збірної, які належать кожному з нас.

Я ніколи не вважав їх виключно своїми. Але впродовж 23 років мені випала величезна честь і відповідальність — носити цю футболку, захищати її та виходити в ній на стадіони по всьому світу.

Сьогодні ж настав час передати її наступному поколінню.

Це рішення далося мені нелегко. Адже деякі рішення приймаються не лише розумом, а й серцем.

Я завершую шлях, який розпочався в серпні 2003 року й назавжди змінив моє життя.

Коли я озираюсь назад і згадую все, що пережив зі збірною, я бачу не просто матчі, голи, рекорди чи трофеї. Я бачу людей.

Я бачу емігрантів, які на 90 хвилин відчували себе трохи ближче до рідної Португалії.

Я бачу мільйони португальців, з якими ніколи не зустрічався особисто, але які стали частиною мого життя.

Адже футбол — це набагато більше, ніж просто гра. Футбол — це люди.

Упродовж усієї кар’єри в збірній я намагався виходити за межі своїх можливостей. Я хотів перемагати, хотів бути найкращим, хотів увійти в історію.

Я завжди був вимогливим до себе. Завжди хотів більшого. Завжди вірив, що ми здатні досягти нових висот. І я віддавав усе, що мав, заради цієї футболки.

Були ідеальні дні та незабутні вечори. Були перемоги, які я ніколи не забуду. Були поразки, згадувати про які боляче й досі.

Я теж помилявся. Я теж страждав. Бували моменти, коли мені не вдавалось подарувати португальцям те, на що вони так сильно чекали. Але я ніколи не здавався.

І найголовніше — я ніколи не переставав пишатись тим, що представляю Португалію.

За ці роки я зрозумів кілька простих речей: голи забиваються і забуваються, трофеї відправляються до музеїв, рекорди рано чи пізно перевершують. Але є те, чого час ніколи не зможе стерти.

Місце, яке я займаю в серцях людей.

Якщо я хоча б раз зробив вас щасливими, якщо один із моїх голів змусив вас обійняти близьку людину, забути про проблеми або відчути гордість за нашу країну — значить, усе було недаремно.

Адже бути португальцем — це, зокрема, розділяти ці почуття. Ми страждаємо разом. Разом піднімаємось після падінь. І знову починаємо вірити.

Португалії завжди будуть потрібні молоді мрійники, футболісти, які ніколи не здаються, та нові покоління, що вірять: можна досягти того, чого раніше не вдавалось нікому.

Тому що країна, яка продовжує виховувати нових героїв, ніколи не перестає вірити в себе.

Своїм партнерам по збірній я хочу сказати окремі слова.

Дякую за кожен ривок, кожні обійми, кожну суперечку, кожну хвилину тиші перед виходом на поле, кожну перемогу, яку ми святкували разом, і кожну поразку, яка робила нас сильнішими.

Мені випала честь бути вашим капітаном. Але жоден капітан не проходить свій шлях наодинці. Кожен із вас — частина моєї історії.

Усім тренерам, керівникам, лікарям, фізіотерапевтам, адміністраторам і співробітникам, які працювали зі мною протягом цих років, — дякую.

Багато хто з вас ніколи не потрапляв на фотографії. Але без вас цих фотографій просто не існувало б.

Моїй родині — дякую за те, що розділила зі мною цю мрію. Дякую за розуміння, коли мене не було поруч, за всі жертви та моменти, коли збірна займала в моєму житті місце, яке по праву належало й вам.

Якщо я зміг пройти такий довгий шлях, то лише тому, що ми завжди йшли ним пліч-о-пліч.

І кожному португальцю, де б він не перебував, я хочу сказати ще дещо.

Є одна картина, яку я назавжди збережу в пам’яті. Момент, коли починає звучати національний гімн. Я дивлюся навколо. Бачу своїх партнерів по команді. Бачу трибуни. Бачу дітей, матерів, батьків, бабусь і дідусів. Бачу португальців, які подолали тисячі кілометрів, щоб бути поруч.

І в ці миті всі відмінності зникають. Немає клубів. Немає кольорів. Немає соціальних класів. Немає професій. Немає розбіжностей. Є лише одна любов — Португалія.

Саме це почуття я пронесу крізь усе своє подальше життя.

Сьогодні мій шлях на футбольному полі у складі національної збірної добігає кінця.

Я йду з високо піднятою головою, пишаюся пройденим шляхом і знаю, що віддав Португалії все, що міг. Але я ніколи не перестану бути одним із вас.

Дякую за ці 23 роки. Дякую за віру в мене. Дякую за можливість здійснити мрію, яка народилась у маленького хлопчика з Мадейри, що бігав за футбольним м’ячем.

Футболка з номером 7 залишиться, але гордість за те, що я її носив, назавжди залишиться зі мною. Португалія завжди буде частиною мене. Назавжди.