"Я погана мама?": чому жінки приховують післяпологову депресію і як їм допомогти

Перші тижні з немовлям рідко схожі на картинки із соцмереж. До 85% жінок після пологів переживають бебі-блюз: плаксивість, тривогу, перепади настрою, які минають самі за кілька днів. Але деякі мами стикаються з післяпологовою депресією.

Про ознаки післяпологової депресії та як пережити цей стан в інтерв'ю УНН розповіла перинатальний психолог КНП "Перинатальний центр міста Києва" Тетяна Першина.

Чим післяпологова депресія відрізняється від бебі-блюзу, і як зрозуміти, що це вже не просто втома?

Бебі-блюз – це нормальна тимчасова післяпологова емоційна реакція, зокрема повʼязана з гормональними змінами. Також із фізичним виснаженням, недосипанням, стресом і пристосуванням до нової ролі мами. Виникає у багатьох жінок у перші дні після пологів, зазвичай досягає максимуму на 3-5 день і минає протягом двох тижнів. Цей стан минає без спеціального лікування за умови підтримки та відпочинку матері. А ось післяпологова депресія – це вже клінічний стан, який потребує оцінки фахівця та, за потреби, психотерапії й медикаментозного лікування. Післяпологова депресія може розвинутися в перші тижні або місяці після пологів. В окремих випадках починається ще під час вагітності. 

Є певні прояви післяпологової депресії: 

• стійкий смуток, пригніченість або відчуття порожнечі; 
• втрата інтересу й задоволення від того, що раніше було важливим; 
• виражена тривога, почуття провини, нікчемності чи безнадії;
• труднощі з повсякденними справами та доглядом за собою або дитиною; 
• порушення сну й апетиту, які не пояснюються лише режимом новонародженого. 

Однак, симптоми можуть бути різними. Депресія не обов’язково проявляється постійним плачем, а мама не завжди може сама усвідомити, що потребує допомоги. 

Наскільки поширеним явищем є післяпологова депресія? 

На жаль, депресія після пологів насправді досить поширений стан. І важливо розуміти: це не рідкісне ускладнення й не ознака того, що жінка не справляється з материнством. Орієнтовно 1 із 7–8 жінок може зіткнутися з післяпологовою депресією. Водночас поширеність залежить від країни, умов життя, критеріїв діагностики та періоду, протягом якого оцінюють симптоми.

Для наочності, бейбі-блюз, тобто тимчасові емоційні зміни, переживає значна частина мам – до 80–85%. З післяпологовою депресією стикається приблизно 10–15% жінок, за багатьма міжнародними оцінками. Тобто це не поодинокі випадки. І саме тому важливо розпізнавати симптоми, не знецінювати переживання жінки та не пояснювати все лише гормонами.

Чи буває післяпологова депресія у чоловіків, які стають батьками?

Так, батьки-чоловіки теж можуть відреагувати на народження дитини депресією. У науковій літературі її називають батьківською післяпологовою депресією (paternal postpartum depression). За метааналізом 47 досліджень, який охопив понад 20 тисяч чоловіків, приблизно 8,75% батьків мали прояви депресії протягом першого року після народження дитини. Важливими чинниками можуть бути недосипання, нова відповідальність, фінансові труднощі, проблеми у стосунках, попередні епізоди депресії. Якщо такий стан спостерігається в партнерки, ризик депресивних симптомів у чоловіка також зростає. Чоловіки теж зазнають біологічних змін, зокрема гормональних, хоча вони не тотожні змінам у жінок після пологів. 

Не варто списувати тривалу дратівливість чи емоційне відсторонення чоловіка просто на втому або фразу "він звикає до ролі батька". Якщо симптоми стійкі, погіршують повсякденне життя чи стосунки, потрібна консультація фахівця. Депресія піддається лікуванню. Народження дитини – велика психологічна перебудова для обох батьків, і підтримки потребують обоє.

Які все ж основні причини розвитку такого виду депресії: гормони, недосипання, обставини, щось інше?

Післяпологова депресія, зазвичай, виникає не через одну причину, а внаслідок поєднання біологічних, психологічних і соціальних чинників. І важливо: вона може розвинутися навіть у жінки, яка дуже хотіла дитину, має люблячого партнера й не мала жодних психічних розладів раніше. Таку депресію можуть спричиняти – біологічні та гормональні зміни, фізичне виснаження та дефіцит сну, психологічні чинники, соціальні обставини та стосунки, попередня схильність і стан здоров’я. 

Важливо пам'ятати, що депресія - це не слабкість характеру, не невдячність і не наслідок того, що жінка недостатньо любить дитину.  І ще – наявність факторів ризику не означає, що депресія обов'язково виникне. А її відсутність не гарантує захисту. Тому найкращий підхід – не шукати винного, а своєчасно помічати симптоми, оцінювати стан мами та забезпечувати їй необхідну допомогу.

Чи правильно розумію, що ще під час вагітності можна спрогнозувати ймовірність виникнення депресії? 

Ризик розвитку депресії можна оцінювати вже під час вагітності, але точно передбачити, у кого вона розвинеться, поки неможливо.  Є певні категорії, які перебувають у зоні ризику. Ті, хто мав депресії або тривожні розлади в минулому, також ті жінки, у яких депресія чи тривожність проявилися під час поточної вагітності, а також ті, хто вже мав післяпологову депресію. Також біполярний розлад чи інші психічні розлади, психіатричне лікування в анамнезі, депресія в близьких родичів.  

Важливими є і психосоціальні обставини. У групі ризику жінки, які не мають емоційної та практичної підтримки, у кого є конфлікти з партнером або ж ті, хто зазнає домашнього насилля. Загалом досвід насильства, травматичні події, втрати. Значення мають і самостійність, фінансова стабільність. Також, у групі ризику жінки, які переживають небажану або кризову вагітність, значний стрес. 

Ще одна група факторів – особливості вагітності, пологів та стану дитини. Розвиток депресії можуть спровокувати ускладнення під час вагітності або ж травматичний досвід пологів. Якщо жінка переживає тривалий біль, виражене виснаження та труднощі з відновленням після народження дитини. Передчасне народження дитини, захворювання малюка,  госпіталізація до відділення інтенсивної терапії – теж є факторами ризику. 

Всі ці чинники пов'язані з підвищеним ризиком, але жоден із них сам по собі не означає, що депресія обов'язково виникне. 

Ще у період вагітності можна виявити ризик розвитку депресії. Для цього існує два підходи: бесіда з вагітною про її стан і валідовані скринінгові опитувальники. Мова йде про клінічну бесіду та Единбурзьку шкалу післяпологової депресії (EPDS). За рекомендаціями Американського коледжу акушерів і гінекологів, скринінг на депресію та тривожні розлади варто проводити під час першого пренатального візиту, повторно на пізніших термінах вагітності та після пологів. 

Важливо розуміти, що ці шкали допомагають виявляти симптоми, але не можуть достовірно передбачити майбутню післяпологову депресію в жінки, яка зараз почувається добре. І ще одна важлива деталь: жінка може не мати жодного очевидного фактора ризику під час вагітності, але пережити складні пологи, розлуку з дитиною або іншу подію, наприклад, війну, розлуку з чоловіком, вимушений переїзд, що змінить її стан. Тому профілактика не закінчується народженням дитини.

Які симптоми мають насторожити близьких та саму жінку? 

Якщо жінка відчуває стійкий смуток, пригніченість, є відчуття порожнечі. Також втрата інтересу й задоволення від того, що раніше було важливим. Виражена тривога, почуття провини, нікчемності чи безнадії. Виникають труднощі з повсякденними справами та доглядом за собою або дитиною. Важливими маркерами є порушення сну й апетиту, які не пояснюються лише режимом новонародженого. Симптоми можуть бути різними. Депресія не обов'язково проявляється постійним плачем, і що слід пам'ятати – мама не завжди може сама усвідомити, що потребує допомоги. 

Ми часто чуємо, що материнство це радість… 

Справді існує стійке суспільне очікування, що жінка повинна бути щасливою, і мами приховують свій стан. Проблема часто не лише в самому стані, а й у тому, що мама не наважується розповісти, наскільки їй погано, навіть коли вже потребує допомоги. Дослідження описують сором, провину, страх осуду й нерозуміння власних симптомів як суттєві бар'єри для звернення по допомогу. Жінка може сприймати депресивні симптоми як доказ власної неспроможності - "я погана мама". Страх - "мене не зрозуміють" або "раптом мене вважатимуть небезпечною для дитини".

Провина часто звучить як: "Я роблю щось неправильно". Сором іде глибше: "Зі мною самою щось не так". У результаті жінка намагається не просто приховати симптоми – вона приховує їх навіть від самої себе. Може переконувати себе, що це звичайна втома, що потрібно потерпіти або що іншим ще важче. Головна думка: мама може мовчати не тому, що їй не потрібна допомога, а тому, що вона боїться наслідків відвертості. Тому недостатньо просто сказати їй, куди звертатися. Потрібно створити умови, у яких вона зможе чесно розповісти про свій стан.

Коли все ж потрібно звертатися по допомогу? 

Якщо симптоми не минають протягом двох тижнів, посилюються або суттєво заважають повсякденному життю – не варто чекати, потрібно звернутися до лікаря. Але, важливо, якщо матері вже зараз дуже погано – не чекайте два тижні. Якщо ж виникають думки про самогубство, заподіяння шкоди собі чи дитині, галюцинації або маревні переконання – потрібна невідкладна медична допомога.                                

Уявімо, що жінка звернулася до перинатального психолога - як відбувається робота з пацієнткою? Скільки зазвичай вона триває? 

Робота з перинатальним психологом – це не просто розмова про те, як жінка почувається після народження дитини. Це професійна психологічна допомога, спрямована на емоційний стан мами, її адаптацію до материнства, стосунки з дитиною та близькими, а також на переживання, які можуть супроводжувати вагітність, пологи й післяпологовий період. Психологічна підтримка може бути достатньою при труднощах адаптації, але при депресії потрібна оцінка тяжкості стану, а іноді й співпраця з психіатром або лікарем-психотерапевтом. Тривалість залежить від запиту, вираженості симптомів і методу психологічної допомоги. Зазвичай, зустріч триває 45–60 хвилин, а частота на початку – раз на тиждень. У міру поліпшення стану зустрічі можуть ставати рідшими.                                             

Коли все ж потрібна допомога психіатра? 

При помірній або тяжкій депресії може знадобитися консультація психіатра та медикаментозне лікування в поєднанні з психотерапією або без неї – залежно від клінічної ситуації. Якщо є думки про самогубство, небезпечні думки щодо дитини, галюцинації, марення або різка сплутаність поведінки, потрібна невідкладна медична оцінка.

Більшість випадків післяпологової депресії можна лікувати медикаментами, сумісними з грудним вигодовуванням. Сам діагноз не означає, що мамі доведеться припинити годувати дитину грудьми. Вибір препарату залежить від тяжкості депресії, симптомів, попереднього досвіду лікування, віку та стану здоров'я немовляти. Найважливіше – не залишати депресію без лікування лише через страх зашкодити дитині. Призначення має робити лікар, який знає про грудне вигодовування і може оцінити стан і мами, і дитини. Самостійно починати, змінювати дозу або різко скасовувати антидепресант не варто. 

Чи може постнатальна депресія минути сама? Якими можуть бути наслідки відсутності лікування? 

Післяпологова депресія іноді минає без лікування, але розраховувати на це не варто. Вона може тривати місяцями, посилюватися та негативно впливати як на стан мами, так і на її взаємодію з дитиною. 

Якщо не проводити лікування, то наслідками для мами можуть стати тривале страждання, погіршення повсякденного функціонування, посилення почуття провини й ізоляції, ризик самогубства. Наслідки для дитини – ускладнюються емоційний контакт, ранній розвиток, повсякденний догляд. Важливо донести мамі, що допомога потрібна не тому, що мама погано справляється, а тому, що вона сама заслуговує на турботу і її благополуччя важливе для всієї родини. 

Як саме партнер та близькі можуть допомогти жінці у післяпологовій депресії? 

Мамі з післяпологовою депресією потрібні не лише слова підтримки, а й конкретна допомога, яка зменшує її навантаження та дає можливість отримати лікування. Рідні часто щиро хочуть допомогти, але іноді намагаються підбадьорити жінку так, що вона почувається ще більш винною. Що партнер і родина можуть реально зробити, то це забрати частину навантаження, а не чекати прохань. Не просто запитувати – "Чим допомогти?", а пропонувати конкретне: "Я сьогодні готую вечерю й беру дитину після годування, щоб ти відпочила".  Важливо допомогти повернути відчуття власного життя.

Ще один аспект, на який хочеться звернути увагу, то це необхідність слухати без оцінювання. І що важливо – допомогти звернутися по професійну допомогу. 

Люди, які перебувають у пригніченому або ж депресивному стані часто чують на свою адресу фрази на кшталт "не сумуй", "все буде добре"... Користь таких слів сумнівна. Що натомість краще сказати мамі, яка переживає складний період? 

Краще не казати: "Ти ж так хотіла дитину! Чому ти нещаслива?". Якщо хочете щось сказати, то краще скажіть:  "Ти можеш любити свою дитину й водночас переживати дуже складний період. Тобі не потрібно виправдовувати свої почуття". Не кажіть, що всі народжували й справлялися, а тому і ти впораєшся. Натомість скажіть, що бачите, як їй важко, що не потрібно справлятися з усім самій і запропонуйте допомогу. Коли жінка не висипається, то не варто казати, що коли виспиться, то все мине. Проявіть розуміння і скажіть, що недосипання справді виснажує, запропонуйте допомогу та додайте, що хочете знати, як вона насправді почувається емоційно. Дуже погана ідея закликати жінку зібратися з силами заради дитини, натомість дайте їй зрозуміти, що вона важлива не лише як мати, а сама по собі заслуговує на турботу і допомогу. Не знецінюйте і не кажіть, що вона перебільшує. Краще сказати: "Можливо, я не до кінця розумію, що ти переживаєш. Але я хочу тебе почути й не знецінювати твої почуття".

Не говоріть про те, що прийом антидепресантів несумісний з грудним вигодовуванням, натомість запропонуйте разом знайти лікаря, який допоможе підібрати відповідне лікування. 

Ми вже говорили про те, що жінки часто приховують свій стан. Як діяти, якщо жінка заперечує, що їй погано?

Це дуже важливе питання. І, мабуть, одне з найскладніших у роботі з післяпологовою депресією. Якщо жінка заперечує, що їй погано, не потрібно намагатися будь-що переконати її у зворотному. Заперечення не обов’язково означає, що вона не усвідомлює свого стану. Іноді жінка справді не розуміє, що з нею відбувається, а іноді розуміє, але боїться це визнати навіть перед собою. Можна діяти в кілька етапів. Не сперечайтеся з її відчуттями. Не питайте чи їй погано – питайте про конкретні речі. Потрібно зрозуміти, що саме стоїть за запереченням. Не вимагайте визнати проблему, а пропонуйте допомогу. І якщо бачите гостру небезпеку – негайно звертайтесь до екстреної медичної допомоги. 

Чи можна зробити щось, що знизить ризик розвитку депресії? 

У перші тижні після народження дитини жінці потрібні відновлення, відчуття безпеки, підтримка й дозвіл бути неідеальною. Дозволити собі відпочивати. Регулярно їсти й пити. Трохи рухатись – без примусу. Не вимагати від себе постійного щастя. Щодня говорити хоча б з однією людиною. Залишати собі хоча б 10 хвилин. І раз на день запитувати себе: "Як я насправді?". 

З якими запитами до вас, як до перинатального психолога, найчастіше приходять мами, і що їх найбільше дивує? 

Одне з найчастіших питань - "Як не втомлюватися?". Мами задаються питаннями - чи достатньо вони люблять свою дитину, а також чому все дратує, навіть спроба близьких допомогти. Жінки часто стикаються з постійними переживаннями за безпеку і здоров'я дитини. А ще питають про те, коли знову стануть собою та чи нормально хотіти іноді побути без дитини. Турбує жінок і зміна стосунків з партнером. Питань дуже багато. 

А ось що дивує мам найбільше, то це те, що любов до дитини не зобов’язує відчувати щастя щохвилини. Можна любити й водночас бути виснаженою, роздратованою чи сумною. Що не всі матері відчувають миттєву прив’язаність – її розвиток може бути поступовим. Що можна сумувати за життям до народження дитини й не шкодувати про її появу. Ці почуття не суперечать одне одному. Що потреба в допомозі – не ознака слабкості. Відновлення після пологів і догляд за немовлям - велике навантаження. Що психологічний стан матері - не лише питання сили волі. На нього впливають фізичне відновлення, сон, гормональні зміни, попередній досвід, стосунки й обставини життя. Що можна бути хорошою мамою й не відповідати образу "ідеальної матері". Іноді жінці стає легше не тоді, коли їй дають чергову пораду, а тоді, коли вона вперше чує: "Те, що ти відчуваєш, не робить тебе поганою матір’ю. Давай розберемося, що з тобою відбувається". 

Що б ви хотіли сказати жінці, яка зараз читає це і впізнає себе?

Я б сказала їй ось що:  "Ти дуже гарна мама. Навіть якщо ти не відчуваєш того щастя, про яке тобі розповідали. Навіть якщо іноді хочеться плакати, втекти, побути на самоті й хоча б на кілька годин перестати бути тією, від якої всі чогось потребують. Навіть якщо ти любиш свою дитину, але тобі важко. Дуже важко. Ти маєш право втомлюватися. Маєш право сумувати за своїм колишнім життям. Маєш право не знати, як правильно, і не відчувати миттєвого зв’язку з малюком. Материнство не зобов’язує тебе відмовлятися від самої себе. Не вимагай від себе негайно стати щасливою. Не порівнюй себе з ідеальними образами материнства. Спробуй сьогодні зробити лише одну річ для себе: поїсти, відпочити, попросити когось побути поруч або чесно сказати: "Мені зараз важко". І, будь ласка, не залишайся наодинці з болем, який не минає. Ти не мусиш чекати, поки він стане ще сильнішим. Допомога існує, і тобі не потрібно заслужити право на неї. Ти важлива. Не лише як мама. Як людина. Як жінка. Як ти сама.  Турбота про тебе - це не щось, що можна відкласти до того часу, коли дитина підросте, а всі справи будуть зроблені. Ти теж заслуговуєш на чиїсь теплі руки, уважний погляд і прості слова: "Я бачу тебе. Я чую тебе. Тобі не потрібно проходити через це самій". Іноді перший крок до того, щоб стало легше, - це дозволити собі не вдавати, що все добре. Піклуватися про себе - не означає менше любити свою дитину. Це означає пам’ятати, що ти теж важлива".