«Рейтинг евроинтеграции» и угрозы для Украины. Что показал отчет-2026 и что будет с членсвом в ЕС

Відставання України від Молдови на шляху до вступу в ЄС стало однією з новин, які приніс звіт Єврокомісії про розширення та "дорожні карти", які ЄК підготувала для чотирьох держав-кандидатів. "ЄвроПравда" детально розповідала про це у статті "Менше реформ, більше успіху: що пообіцяв ЄС Україні на 2027 рік".

Тут, звісно, є і добра новина. Те, що Україна увійшла до четвірки лідерів – однозначний позитив. 

Та й загалом (ми детально пояснили це у статті) ЄС доклав багато зусиль, щоби переконати Київ: європейські столиці зацікавлені довести процес до кінця, тобто до вступу України у Євросоюз. Та буде помилкою думати, що нас готові чекати вічно.

Звіт Єврокомісії показав серйозну проблему. 

Ще зо три роки тому Україна була "середнячком" – з помірним відставанням від балканських кандидатів та добрим потенціалом їх наздогнати, зважаючи на досвід швидких реформ. Тепер відбулося різке розшарування. 

У четвірці лідерів першою йде Чорногорія, яка має вступити до ЄС ближчим часом.

А ще виділився безсумнівний аутсайдер. Ним стала Україна.

Останні три роки минули для Києва майже без реформ. За цей час ми пропустили поперед себе Молдову, але проблема не лише у цьому. Є загроза, що відставання стане незворотним, якщо темпи реформ не зростуть негайно.

Річ у тім, що три інших кандидати, включно з Молдовою, після появи у ЄС "апетиту до розширення", тобто принципової готовності приймати нових членів, прискорили темпи реформування у рази. Україна у той самий час лише уповільнює реформи, даючи аргументи тим, хто має сумнів у перспективі нашого членства. 

Документи ЄК наголошують: незворотного не сталося. Нас тримають у групі з політичних міркувань, навіть ціною затримки руху Молдови. 

До певної міри повторюється історія 2013 року. Тоді Україна і Молдова разом прагнули отримати безвіз, але Київ (на той час влада Віктора Януковича) не бажав проходити реформи. Тоді, після тривалого очікування, ЄС розділив "пакет". Молдова отримала безвіз, а Україна йшла до нього ще три роки.

Якщо не зробити висновки, подібний сценарій знову стане неуникним. Щоправда, тепер ставки значно вищі – йдеться про вступ до ЄС.

Останній з лідерів 

"Європейська правда" вже розповідала про те, як Європейська комісія оцінила реформи в Україні за минулий рік, а також про дорожні карти для чотирьох провідних кандидатів на вступ до ЄС. Вони показали серйозну відмінність у рівні їхнього наближення до членства.

Чорногорія хоч і має певні політичні проблеми з сусідньою Хорватією – готується до вступу вже ближчим часом. Єврокомісія прогнозує, що цього року переговори з Подгорицею офіційно завершаться і буде підготовлена угода про її вступ до ЄС. Після цього лишається тільки ратифікація у державах-членах. 

Дорожні карти кажуть, що Албанія – на другому місці та відстає від чорногорців більше ніж на рік. Підготовка договору про вступ, яка для чорногорців стоїть у плані до кінця 2026 року, в Албанії запланована на 2028-й. На п'яти албанцям наступає Молдова, яка теж має завершити роботу над договором у 2028-му.

А вже за Молдовою зі значним відставанням іде Україна. 

Це все були дані "дорожніх карт" – новий документ, що прогнозує просування до вступу в ЄС виходячи з очікувань ЄК щодо темпу реформ у кожній з кандидаток.

Рівень поточної готовності держав-кандидатів до членства – трошки інакший.

"Європейська правда" щороку готує таку таблицю. Вона дозволяє як заглибитися в окремі параметри, так і візуально оцінити, де Україна перебуває у порівнянні з іншими кандидатками. Спрощено кажучи, що більше зеленого – то краща ситуація у конкретної країни.

Отже, серед держав-лідерів порядок той самий: Чорногорія перша, Україна остання. Але розрив між ними – зовсім інший, ніж кажуть дорожні карти.

Ще більш показовою є наступна ілюстрація, яка показує зміни за минулий рік. Але до неї ми ще дійдемо.

Нагадаємо, звідки взялися цифри у таблиці. 

Щороку Європейська комісія оцінює усі держави-кандидати за єдиною методикою, складаючи так званий Звіт про розширення. Це дуже детальний аналіз готовності кожної держави до членства за всіма переговорними главами, за всіма критеріями, які висуває ЄС, а також аналіз змін, які відбулися за останній рік. 

Лише публічна частина цього документа – це понад 100 сторінок формату А4 на кожну країну, а є ще робочі напрацювання, як-от тіньові звіти (про цей звіт по Україні за основними главами "Європейська правда" вже розповідала).

Завдяки тому, що критерії для усіх кандидатів ідентичні, а оцінювання здійснюють за спільною методикою, можна порівняти і ступінь адаптації права ЄС державами-кандидатками, і прогрес реформ, які вони здійснюють.

Ми перенесли показники кожної держави за кожною главою, вирахували середні значення та додали фарб для ілюстративності.

Навіть ця таблиця мала би стати сигналом тривоги для офіційного Києва.

(Хоча ще більше занепокоєння викликає та, про яку йдеться у наступному розділі.)

Три роки тому наше відставання від лідера було значно меншим і точно не видавалося нездоланним. Тоді середній рівень підготовки Чорногорії складав 3,1 бала, а український – 2,3 бала. Албанія була між нами, Молдова – суттєво позаду нас (із показником в 1,9). 

Зараз картина принципова інакша. 

Головна сенсація 2026 року – те, що Чорногорія досягла показника у чотири бали (точніше, у неї 3,98). А саме чотири бали, мовою ЄС – "добра відповідність європейському праву", є рівнем, що вважають достатнім для повноправного членства у Євросоюзі. 

Тобто Чорногорія фактично виконала технічну роботу для вступу.

Друга сенсація – це Молдова. Три роки тому вона була аутсайдером серед держав розширення, і тоді у Києві любили повторювати, що молдавани йдуть до ЄС причепом до України. Парадоксально, але цю фразу доводиться чути від українських посадовців і досі. Хоча дані свідчать: тепер на причеп перетворюється скоріше Україна. 

Комусь може це не подобатися, але оцінку готовності до вступу робить Брюссель, і він не лишає тут різночитань. За три роки Молдова збільшила свій показник майже на повний бал, а ми – лише на 0,2 бала.

А от Албанія, яка три роки тому була поруч із Чорногорією за рівнем готовності, не показала подібного зростання за цей час – і тому у дорожніх картах вона радше близька до стану Молдови. Лише в останній рік Албанія взялася за реформи.

А тепер зверніть увагу на рядок таблиці, що має назву "Зміна за рік". У трьох інших лідерів він зелений. В України – жовтий. Решта кандидатів, що не мають статусу лідерів, – у червоній зоні. Це настільки важливий показник, що йому варто присвятити окремий розділ та окрему графіку. 

Україна без реформ

У 2025 році Київ активно намагався переконати Євросоюз змінити свій підхід до розширення і зважитися на "політичний вступ" України, подолавши незворотну точку ще до завершення реформ. 

У цьому була логіка, пов'язана з війною, з переговорами про мир та з розумінням того, що для Путіна членство України в ЄС насправді є не меншою загрозою ніж членство у НАТО, і краще поставити його перед фактом, що це вже відбулося. 

Утім, ця ідея не злетіла.

Відтоді Європейський Союз не втомлюється пояснювати офіційному Києву, що будь-які ідеї "політичного вступу" не спрацюють. Реформи є передумовою членства. І тут ми впираємося у системну проблему. Український уряд дивиться на звіт Єврокомісії і каже: так все ж добре, ЄС підтверджує прогрес, і щороку він зростає. 

Формально це так. Цього року звіт Європейського Союзу знову дав Україні невеликий плюс в оцінці (зазначивши, утім, що в деяких сферах робить це усупереч діям української влади).

Але головне значення має не факт прогресу, а його темп.

 Тут ситуація в Україні близька до катастрофічної.

Рік за роком Київ втілює реформи дедалі повільніше.

У Брюсселі наразі виправдовують Україну. Кажуть, що реформи складно проводити під час війни, що Раді, мовляв, складно голосувати під час повітряної тривоги тощо. Ці тези часом є спірними (точно не тривоги заважають депутатам внести у порядок денний антикорупційну стратегію або реформу Державного бюро розслідувань). Але ця підтримка не змінює наслідків проблеми.

Цей графік включає не тільки поточний стан зближення з Євросоюзом, а і рівень змін за останній рік. Клітинки із синім фоном позначають ті сфери, у яких країна-кандидатка змогла підвищити свій рейтинг.

З цього графіка очевидно, що є три країни-кандидатки, які проводять реформи, причому їхній темп приблизно подібний – Чорногорія, Молдова та Албанія.

Албанці тривалий час були повільними так само, як і Україна. Але минулого року, зрозумівши, що геополітичне вікно розширення Євросоюзу нарешті відкрилося, – різко прискорилися.

Українська влада цього не зробила.

Причому проведення деяких реформ має часовий лаг. Нинішні темпи означають, що у Молдови та Албанії і наступного року темп точно залишиться високим – бо буде зараховуватися те, що перебуває у процесі зараз.

Україна, за оцінками Єврокомісії, почала певне прискорення цієї осені, але далі лише від нас, а саме від Верховної Ради залежить, чи буде це стартом більш масштабного процесу, спробою наздогнати інших кандидатів – чи йдеться про епізодичне пожвавлення. А реальний рух до ЄС і далі не є пріоритетом.

Торік, виходячи з прогресу України, "Європейська правда" порахувала, що за такого темпу реформ нам знадобиться понад 20 років лише для досягнення базового рівня відповідності. У геополітичних реаліях це може означати вічність.

Адже відкрите російською агресією вікно для розширення ЄС не чекатиме кілька десятиріч.

На превеликий жаль, тоді цей сигнал Київ не почув.

Цього року він обов'язково має бути почутий. І пріоритет відомий – це так звані "фундаментальні" реформи у сферах верховенства права, прав людини, антикорупції тощо.

Саме у цій сфері Молдова показала прогрес, який дозволив їй вирватися вперед України і, можливо, навіть дасть змогу стати лідером серед кандидатів після того, як Чорногорія здобуде членство. І це сталося не через любов єврокомісарки Марти Кос до президентки Маї Санду чи щось подібне, а через те, що Молдова дійсно змінювалася.

"Європейська правда" детально розповідала про один з ключових напрямків у статті "Як Молдові вдалося. Розповідаємо про судову реформу за участю ЄС, на яку не зважилася Україна". Радимо почитати її, щоб побачити, які механізми контролю за суддями запровадив Кишинів.

Іронічно, але в Україні саме зараз на розгляді перебуває проєкт, що має запустити невелику частинку цих механізмів – йдеться про законодавство про реєстр рахунків та індивідуальних банківських сейфів, необхідний для приєднання України до зони європлатежів SEPA. І навіть цей крок не може пройти Верховну Раду. У тому числі проти нього виступають депутати, що називають себе проєвропейськими.

Це наочна ілюстрація того, чому Україна лишається на місці у питанні просування до ЄС, у той час як Молдова, Албанія, Чорногорія рухаються вперед.

І лише від нас самих, передусім від Верховної Ради, залежить, чи змінимо ми цей тренд до звіту Єврокомісії 2027 року, чи зацементуємо те, що Україна вже перестає бути однією з держав-лідерок розширення.

Автор: Сергій Сидоренко,

 редактор "Європейської правди"