Євген Марчук

Державний діяч, генерал, прем'єр-міністр України (1995 р.), Міністр оборони України (2003-2004 рр.)

Дата народження: 28.01.1941 р.

Рідне місто: село Долинівка (Кіровоградська область)

Євген Марчук народився в простій селянській родині. Після школи він вступив до Кіровоградського педінституту ім. О. С. Пушкіна. Там хлопець освоював спеціальність викладача української мови та літератури. Але влаштуватися на роботу юнакові вдалося не за фахом.

У 1963-му році Євген Марчук отримав роботу в комітеті держбезпеки УРСР.

У 1991-му році він отримав звання генерала української армії.

Через 4 роки Євгена Марчука призначили прем'єр-міністром України. Коли президентське крісло обійняв Леонід Кучма, Марчука понизили до першого віце-прем'єр-міністра. Крім того, Євген Марчук очолив комітет з боротьби з корупцією. Незабаром він став виконуючим обов'язки глави Кабміну. Але вже у наступному році Євген Марчук позбувся урядової посади. Причиною звільнення послужили політичні розбіжності з Леонідом Кучмою.

Генерал також перебував у соціально-демократичный партії та був парламентським депутатом.

У 1999-му році Євген Марчук брав участь у президентських виборах і зайняв 5-е місце.

У тому ж році він став секретарем РНБО.

У 2003-му році генерал обійняв посаду міністра оборони України. На цій посаді він пропрацював лише рік.

У 2008-му році Марчука призначили позаштатним радником Віктора Ющенка.

У 2014-му році колишній міністр очолив Міжнародний секретаріат з безпеки та вільного співробітництва між Україною та НАТО.

Через 4 роки Євгена Марчука уповноважили представляти Україну в тристоронній контактній групі щодо мирного врегулювання конфлікту на Донбасі.

Особисте життя

Першою дружиною Євгена Марчука була пані на ім'я Лідія. Жінка працювала інженером-технологом молочної промисловості. У цьому шлюбі у Євгена народилося двоє синів: Тарас і Вадим.

Другою обраницею Марчука стала Лариса Олексіївна Івшина (Желовага). Вона є головним редактором газети «День».

У Євгена Марчука є троє онуків.

Скандали

Подейкують, що ще в студентські роки Євген Марчук був завербований КДБ. Цей факт частково підтвердився, коли були опубліковані плівки Мельниченка. У цьому діалозі тодішнього президента Леоніда Кучми та голови СБУ Леоніда Деркача обговорюється агентурне минуле Віктора Медведчука і Євгена Марчука. Зокрема, передбачається співпраця обох фігурантів.

Також ходять чутки про те, що саме Євген Марчук надав посильну допомогу у становленні бізнесу Юлії Тимошенко, Ігоря Шарова та Ігоря Бакая. Цей факт підтверджувала сама Юлія Тимошенко.

Деякі джерела стверджують, що після виходу України зі складу СРСР, Євген Марчук зажадав у відділі кадрів КДБ свою особисту справу. Не боячись свідків, за допомогою леза він прибрав деякі факти зі своєї біографії. Зокрема, Євген Марчук зачистив дані про його нагородження орденом трудового червоного прапора, отриманого за особливу хоробрість, мужність і самовідданість, проявлені під час захисту соціалістичної вітчизни.

У кінці 1991-го року Євген Марчук наказав вивезти більшу частину архівів КДБ в Росію. Він особисто контролював цей процес.

Майже через 10 років Євген визнав цей факт. Свої дії він пояснив бажанням запобігти зведенню рахунків із агентурою. При цьому він забув згадати, що передача архіву служби безпеки іншій країні є, по суті, підривом тієї ж безпеки держави.

Деякі експерти стверджують, що такий захід значно знизив ефективність люстрації в Україні. Це також справило значний негативний вплив на процес становлення самостійної України.

У 1995-му році тодішній прем'єр Євген Марчук підписав угоду з главою російського Газпрому про реструктуризацію українського боргу.

Експерти відзначають, що умови угоди передбачали фактичну передачу Росії українських стратегічних об'єктів. Запобігти цьому допоміг новий закон, напередодні прийнятий в Парламенті. Норматив заборонив приватизацію підприємств газової галузі України.

Євгенія Марчука також відносять до чиновників, які доклали зусиль для запобігання будівництву нафтопроводу «Одеса-Броди». У цьому проглядається інтерес Росії.

У 1999-му році «Канівська четвірка», в якій перебував Євген Марчук, вирішила висунути свого єдиного кандидата на виборах президента, щоб не допустити повторного приходу до влади Леоніда Кучми. Але задумане здійснити не вдалося. Четвірка посварилась і розпалася на одиниці. На думку Олександра Мороза, Євген Марчук приєднався до «Канівської четвірки», щоб нейтралізувати інших претендентів на президентське крісло. Політик переконаний: генерал виконував волю третьої сторони.

У тому ж році трапився ще один цікавий випадок. В аеропорту Кишинева приземлився літак, напханий вогнепальною зброєю. Повітряний транспорт належав фірмі «Авіакомпанія «Україна-Аероальянс». Одним із її власників є Вадим Марчук, син нашого героя. Зрозуміло, 5000 угорських пістолетів, знайдених на борту, не були задекларовані. Вантаж прямував до Ємену. Кілька місяців літак знаходився під арештом, але потім його відпустили.

Після цього інциденту Марчуків стали підозрювати в торгівлі зброєю. Але це аж ніяк не останній скандал такого роду.

У 2002-му році в Італії був засуджений громадянин України Дмитро Стрешинський. У справі також фігурувало ім'я Євгена Марчука. Він підозрювався в організації злочинної групи, яка займалася незаконним обігом зброї.

Правда, через два роки італійський суд виправдав усіх обвинувачених і підозрюваних.