Олександр Лукашенко

Лукашенко Олександр Григорович: самопроголошений президент Білорусі та останній диктатор Європи

Лукашенко Олександр Григорович — колишній політрук радянської армії та директор колгоспу. З 1994 року обіймав посаду президента Білорусі. Встановив у країні авторитарний режим, за що отримав прізвисько «Останній диктатор Європи». Після президентських виборів 2020 року його легітимність стала спірною.

1. Біографія
2. Освіта
3. Сім’я
4. Кар’єра
5. Статки

Біографія

Олександр Лукашенко народився 30 серпня 1954 року в селищі Копись Оршанського району Вітебської області (Білорусь). 

Освіта

У шкільні роки майбутній президент був важкою дитиною і навіть перебував на обліку у кімнаті міліції. У 1971 році після закінчення Олександрійської середньої школи Олександр перебрався до Могильова, де вступив до педагогічного інституту. Через п'ять років отримав диплом вчителя історії.

З 1975 до 1977 року він служив політруком у прикордонних військах радянської армії. У 1985 році Лукашенко став дипломованим економістом. Другу вищу освіту він здобув заочно у Білоруській сільгоспакадемії.

Сім'я

У Лукашенка є українське коріння. Його дід — Трохим Іванович був родом із нинішньої Сумської області. Мати – Катерина Трохимівна працювала на льонокомбінаті у місті Орша. Після народження Олександра перебралася до села Олександрія Шкловського району, де працювала  дояркою. Про батька Лукашенка нічого не відомо.

У 1975 році Олександр Григорович одружився з Галиною Родіонівною Желнерович. У цьому шлюбі народилося двоє синів. У рік одруження народився Віктор, а за п'ять років — Дмитро. Подружжя Лукашенка офіційно перебувають у шлюбі. Проте живуть порізно. Галина мешкає у місті Шклов.

У 2004 році у білоруського президента народився позашлюбний син Микола. За деякими даними, матір'ю хлопчика є колишній лікар Лукашенко Ірина Абельська.

Старший син Олександра Григоровича у 2021 році очолив Національний олімпійський комітет Білорусі. Того ж року отримав звання генерал-майора запасу. Дмитро Лукашенко керує «Президентським спортивним клубом», член НОК Білорусі.

Микола Лукашенко супроводжує батька на заходах із трьох років. За чутками, йому пророкують місце батька у кріслі глави Білорусі

Кар'єра

Після демобілізації Олександр став секретарем комітету комсомолу Могилевського міського відділу торгівлі харчовими товарами. Через рік він був призначений відповідальним секретарем районної організації Всесоюзного товариства «Знання» міста Шклов Могилевської області. У 1979 році Лукашенка було прийнято до компартії.

Потім Олександр на два роки знову йде до армії у якості політрука. З 1982 по 1990 рік Лукашенко працював у колгоспах та радгоспах Шкловського району, де обіймав керівні посади.

Політична діяльність

Політична кар'єра Олександра Лукашенка стартувала в 1990 році, коли він переміг на виборах народних депутатів. Проте це була не перша його спроба пробитися в політику: у 1989 році він програв вибори (хоч і з різницею всього в 1%).

Лукашенко став головою тимчасової комісії Верховної Ради Республіки Білорусь з вивчення діяльності комерційних структур. Але все це не робило його достатньо відомим політиком. Впізнаваним він став після своїх критичних випадів щодо Станіслава Шушкевича – білоруського політика, одного з підписантів Біловезької угоди.

Також Лукашенко став одним із лідерів нової фракції «Комуністи за демократію». Згодом була створена і нова партія «Партія народної згоди», в яку увійшов Лукашенко, але дуже скоро вийшов з неї.

Президентство

У 1994 році Лукашенко висунув свою кандидатуру на президентських виборах. Основним опонентом Олександра Григоровича став В'ячеслав Кебич, який на той час обіймав посаду прем'єр-міністра.

Під час передвиборчої кампанії автомобіль Лукашенка обстріляли. За словами довіреної особи Олександра Григоровича, одна з куль пролетіла за кілька сантиметрів від голови кандидата в президенти. Але після слідчого експерименту в КДБ повідомили, що обстріл був інсценованим.

У першому турі Лукашенко хоч і не набрав 50%, але значно випередив суперника (44,82% проти 17,33%). У другому турі за Лукашенка проголосувало 80,34% і він став першим (і поки що єдиним) президентом Білорусі.

Восени 1996 року в Білорусі пройшов референдум, за результатами якого повноваження виконавчої влади та президента значно розширились. Крім того, перший президентський термін Лукашенко «обнулявся». У 1999 році опозиційні депутати спробували провести вибори президента. Але вони були визнані. Після виборів у Білорусі кілька опозиційних політиків безвісти зникли.

У 2001 році Олександр Григорович вдруге став президентом. Через три роки у Білорусі було проведено ще один референдум, який дозволив Лукашенку обиратися президентом понад два терміни. Після цього Олександр Григорович успішно перемагав на виборах у 2006, 2010 та 2015 роках. Причому щоразу він набирав понад 70% голосів виборців.

Але після кожних президентських виборів у Білорусі спалахували акції протесту, які жорстоко припинялися правоохоронцями. Сама республіка за Лукашенка пережила кілька фінансових криз, занепад економіки та зростання цін.

Відносини із Заходом поступово погіршувалися, а Лукашенко за порушення прав людини отримав прізвисько «Останній диктатор Європи». Натомість у 2000 році він очолив Вищу раду ефемерної Союзної держави Білорусі та Російської Федерації.

 Вибори 2020 року та масові протести

У серпні 2020 року у Білорусі відбулися чергові президентські вибори. Олександр Григорович вшосте балотувався на пост глави держави.

Сильним опозиційним кандидатам, таким як блогер Сергій Тихановський, банкір Віктор Бабаріко та підприємець Валерій Цепкало Центрвиборчком відмовив у реєстрації на виборах. Більше того, перші два опинилися за сфабрикованими кримінальними справами за ґратами, а Цепкало залишив країну через ризик також бути заарештованим.

Але до виборів було допущено Світлану Тихановську — дружину Сергія Тихановського. Штаби інших опозиціонерів об'єдналися і виступили на її підтримку.

14 серпня ЦВК підбила підсумки виборів. За Лукашенка нібито проголосувало понад 80%, а Тихановську підтримало лише 10%. Багато міжнародних спостерігачів повідомили про численні порушення на виборчих дільницях та порушення прав людини під час голосування. Тому ці вибори більшість країн не визнали.

Вже у день голосування (9 серпня) тисячі мешканців Білорусі у багатьох містах вийшли на акції протесту. Деякі великі підприємства оголосили про страйк (Білоруський метзавод, Мінський електротехнічний завод та ін.). Протестувальники вимагали проведення повторного голосування, звільнення політв'язнів та усунення Лукашенка з посади глави держави.

Проти мирних громадян силовики застосували сльозогінний газ, світлошумові гранати, водомети та гумові кулі. Під роздачу «правоохоронців» нерідко потрапляли й випадкові люди, які опинилися «не там, не у той час».

В результаті величезна кількість (близько 35 тисяч) протестувальників опинилися за ґратами. Сумну славу набув комплекс місць ув'язнення на столичній вулиці Окрестіно. Тут затриманих протестантів били та катували.

Поранення отримали приблизно півтори тисячі людей, у тому числі й діти. Крім того, під час протестів загинуло, за різними даними, від чотирьох до семи людей. Водночас білоруське МВС заявило, що у сутичках постраждало і близько тридцяти міліціонерів.

Протестувальники дізнавалися про нові мітинги через інтернет. Проте невдовзі у Мінську та інших містах почалися збої у роботі Мережі. За деякими даними, влада навмисно «гальмувала» роботу Всесвітнього павутиння.

Олександр Григорович стверджував, що акції не є стихійними, а сплановані силами Заходу. За його словами, США та Європа готували сценарій держперевороту за прикладом українського Євромайдану.

11 серпня Світлана Тихановська залишила країну та виїхала до Литви. Напередодні вона записала відео, в якому заявила, що «народ Білорусії зробив свій вибір», подякувала співвітчизникам за підтримку та попросила їх не виходити на вулицю з протестами.

За твердженнями прихильників опозиції, ролик було записано під тиском білоруських спецслужб. Сам же Лукашенко заявив, що допомагав колишній опонентці залишити країну на її прохання. На тлі протестів у режимі суворої таємності 23 вересня відбулася інавгурація шостого терміну Олександра Лукашенка. Акції протесту остаточно закінчились навесні 2021 року.

Інцидент із посадкою Boeing 737 у Мінську

23 травня 2021 року літак Boeing 737 авіакомпанії Ryanair, що прямував рейсом з Афін до Вільнюса, здійснив вимушену посадку в аеропорту Мінська. Виявилося, щойно літак увійшов у повітряний простір Білорусі, авіадиспетчер повідомив пілоту про те, що на борту може бути бомба. Потім до Boeing 737 підлетів винищувач МіГ-29 білоруських ВПС та супроводив до аеропорту.

На землі з'ясувалося, що жодної бомби нема. Натомість цим рейсом летів один із білоруських опозиціонерів — Роман Протасевич. Він був відомий як головний редактор телеграм-каналів «NEXTA» та «Білорусь головного мозку», які висвітлювали акції протесту. Разом із ним білоруські силовики затримали і його дівчину Софію Сапегу.

Опозиційні ЗМІ повідомили, що посадити літак із опозиціонером наказав особисто Лукашенка. Світова спільнота засудила білоруського президента і вимагала звільнити Протасевича. Колишній польський прем'єр-міністр Дональд Туск назвав примусову посадку літака «актом державного тероризму».

Учасники саміту ЄС рекомендували авіаперевізникам облітати Білорусь, а білоруським державіакомпаніям заборонили польоти над країнами Євросоюзу. У Єврокомісії заморозили фінансову допомогу Мінську у розмірі трьох мільярдів євро.

Санкції західних країн

Олександр Григорович кілька разів підпадав під санкції західних країн. Після президентських виборів 2010 року відносини Білорусі та Заходу були заморожені через переслідування політичних опонентів Лукашенка та незацікавленість білоруської сторони у переговорах.

Самі вибори у Європі не визнали. Було запроваджено економічні санкції, а багатьом чиновникам режиму «останнього диктатора Європи» заборонено відвідувати країни ЄС. Наступного року заморожені активи Лукашенка у західних банках. США запровадила заборону на в'їзд для нього та ще 157 офіційних осіб.

Вже у 2020 році після жорсткого придушення протестів Олександр Григорович опинився «у чорному списку» Швейцарії, Канади, Нової Зеландії та інших країн. Також Лукашенко перебуває у списку спеціально позначених громадян та заблокованих осіб США за «офіційне виправдання політичних репресій та фальсифікацій на виборах».

Олександр Григорович потрапив під санкції й Міжнародного олімпійського комітету. Його, як голову НОК Білорусі, усунули від відвідин усіх спортивних заходів, які проводяться під егідою цієї організації.

Міграційна криза 2021 року

Навесні 2021 року в таких країнах, як Ірак, Сирія тощо, місцеві турагентства почали рекламувати Білорусь, пропонуючи житло та працевлаштування в Європі. Жителі цих країн десятками рейсів прибували до Мінська, а згодом через «сіру» зону потрапляли на кордон Білорусі з Польщею та Литвою. Таким чином тут зібралося кілька тисяч мігрантів із країн Близького Сходу та Африки.

Коли ж вони натрапили на заборону переходу польського та литовського кордонів без шенгенської візи, то спробували прорватися силою. Це призвело до зіткнень з європейськими прикордонниками.

Причому, за даними литовської та польської сторони, білоруська влада допомагала мігрантам здійснювати напади. До кінця листопада польські поліцейські заявили про 217 спроб незаконного перетину кордону з боку Білорусі.

Олександр Григорович визнав, що підтримка мігрантів стала відповіддю на санкції ЄС проти Білорусі. Перекидання людей через кордон здійснюється за допомогою білоруських прикордонних служб.

Статки

Згідно з декларацією  за 2019 рік, Олександр Лукашенко не має жодної нерухомості. Також у нього не має власних автомобілів. Офіційно за рік глава Білорусі заробив трохи більше ніж 117 тисяч білоруських рублів.

Його дружина має земельну ділянку (149,8 кв.м.) та житловий будинок (196 кв.м.) у Шклові Могилівської області. Також їй належить половина частки у праві власності на житловий будинок (54 кв.м.) у селі Великий Межник Шклівського району.

Річний дохід Галини Лукашенко становив 5560 рублів — це пенсія та доходи від акцій. Вона володіє 56 акціями Шкловського олійного заводу.

У березні 2021 року журналісти-розслідувачі з NEXTA опублікували на Youtube документальний фільм про майно беззмінного керівника Білорусі. За даними опозиціонерів, Олександр Григорович має 18 резиденцій, які розкидані по всій країні.

Лише столичний Палац Незалежності коштував бюджету країни 700 мільйонів доларів. Журналісти видання Republic повідомляють, що у цьому палаці сімейству Лукашенка подають їжу у тарілках, оброблених золотом та платиною. Крім того, у Лукашенка є власний літак, кілька елітних автомобілів і дорогих наручних годинників.